Перспектива розвитку експортного потенціалу птахівництва — рухатися на Захід та в Азію
Ще кілька років тому, коли Російська Федерація закрила свій ринок для українських товарів, зокрема молочної продукції, я казав, що треба активно розвивати експортний потенціал інших ринків. Щодо продукції птахівництва, то сьогодні Україна продає м’ясо птиці насамперед в арабські країни. Частина цієї продукції і далі йде в Росію. У майбутньому, я вважаю, має зростати експорт в країни Західної Європи та Південно-Cхідної Азії. Ринків збуту для нашої курятини та яєць у світі достатньо, і там можна й треба працювати.
Чим менше часу залишається до підписання угоди про асоціацію з ЄС, тим зрозуміліше, що Україна виграє від цієї співпраці. Як відомо, близько 25% експорту України становлять продукти сільського господарства. Україна все більше й більше перетворюється на продовольчого донора світової економіки. Єдина проблема ― вихід на європейські ринки збуту потребує часу та зусиль.
Коли сьогодні нам кажуть, що Європейський Союз відкриває для української курятини свої ринки, зменшуючи обмеження, то зрозуміло, що не все так просто. Аж ніяк не йдеться про те, що ми матимемо миттєвий результат. Щоб продавати продукцію у ЄС, українські виробники м’яса птиці мають пройти численні перевірки й довести, що якість їхньої продукції відповідає європейським нормам. І потім щороку підтверджувати, що якість не знижується. Крім того, ЄС уважно стежить за своїм ринком продовольства й не допускає демпінгових дій. Згідно з договором про асоціацію для України встановлено квоти на постачання м’яса птиці та продуктів з яєць у ЄС. Одразу зазначу, що це не є чимось фатальним для українських птахівників ― нині вони одні з найбільш гнучких і прогресивних у порівнянні з іншими галузями сільського господарства й готові до переорієнтації на нові ринки.
Крім того, треба усвідомлювати, що ЄС фактично йде на поступки, установлюючи квоти на закупівлю продуктів птахівництва з України. Наприклад, Росія чи Казахстан не мають таких квот і можуть продавати продукцію у ЄС тільки за обов’язкової сплати ввізного мита, що робить її дорожчою за українську.
Один із лідерів українського птахівництва — ПАТ «Миронівський хлібопродукт» вже постачає продукцію у ЄС, але інші поки що ні. Часто наш продукт не відповідає європейським вимогам. А навіть якщо й відповідає, то потрібна сертифікація ― доведеться зібрати велику кількість різних дозвільних документів. Крім того, треба розвивати конкурентну дистрибуцію. І лише потім українські птахівники матимуть частки на інших ринках. Не можна просто завантажити партію товару й повезти продавати.
Українським птахівникам важко, бо левова частка їхньої продукції реалізується на локальному ринку, а наростити обсяги продажу чи підвищити ціни тут дуже непросто. Для адаптації до відповідних міжнародних стандартів і налагодження дистрибуційних схем знадобиться, можливо, рік-два. У довгостроковій перспективі це дасть хороший поштовх розвитку всієї галузі і водночас стимулюватиме зростання конкуренції всередині країни. Однак для цього ще треба багато працювати.