В усі часи й в усіх народів воїни та орачі були окремими кастами суспільства. Однак в Україні періоду російської війни 2014 року воїнами чи не найчастіше стають саме аграрії.
Ще в березні, під час першої хвилі мобілізації, чи не найбільше призивали до ЗСУ трактористів і механізаторів, і майже всі вони досі на фронті. Так, нам достовірно відомо, що з одного з господарств Житомирської області перша мобілізаційна сурма покликала на фронт 8 із 12 працівників МТП. Про непродуману мобілізацію, коли мало не весь чоловічий склад господарства мобілізують, каже навіть заступник міністра Мінагрополітики Андрій Дикун. І як завжди, обіцяв, що цьому буде покладено край, але тільки якщо керівники самі обстоюватимуть своїх підлеглих.
У пресі час від часу з’являються повідомлення про аграріїв на передовій: поранений під Амвросіївкою механізатор Олександр Масленко з Київщини, старобільський фермер Анатолій на прізвисько «Туча» із батальйону «Айдар», легендарний комбат «Артемівська» Костянтин Матейченко, що має 16-річний стаж роботи на землі. Ми свідомо називаємо тільки публічні імена, адже афішувати учасників АТО не дуже безпечно для них самих. Для потреб війська аграрії всієї України віддали десятки власних вантажівок. Під Слов’янськом фермери виділили територію тракторної бригади, щоб там під керівництвом українського Кулібіна переробляти БТРи на системи залпового вогню. А скільки фермерських тракторів допомагали рити окопи на Херсонщині, коли ворога чекали з Криму…
Безпосередніми учасниками АТО по неволі стали цілком мирні сільгоспугіддя. У мережі є безліч фото військової техніки на фоні недоречно мальовничих посівів пшениці, ячменю й квітучого соняшнику. Мабуть, наймоторошніші з них — це світлини з уламками рейсу МН17. Чи вигоріле пшеничне поле з розтрощеною технікою українських військових під Зеленопіллям. На цих полях, що мали б годувати людей і давати їм життя, розгорнувся справжній театр військових дій. Однак про те, коли вистава закінчиться й російські гастролери поїдуть додому, експерти навіть не дають прогнозів.
Найсумнішим є те, що фермери й далі змушені воювати відразу на кількох фронтах. Поки в Донецьку й Луганську точаться бої, на патріотичних господарників чинять шалений тиск місцеві чиновники. І якщо на блокпостах захищаються касками й бронежилетами, то проти «мирних сепаратистів», що системно розвалюють країну, такого захисту немає. Фермерам допомагають тільки броньовані нерви, але вони є не в усіх.
Один із прикладів — ситуація в Сумській області, де нам нещодавно довелося поспілкуватися з кількома фермерами. Місцевий проросійсько налаштований люд після подій на Донбасі принишк — ніхто не хоче війни. У вікнах будинків і на автомобілях чимало жовто-синіх прапорів. Проте чиновників війна, здається, не розхолоджує — вони й далі збирають податі з підприємців й активно пресують патріотичні прояви. Вони без жодних докорів совісті дають рознарядки фермерам на регулярне відправлення гуманітарної допомоги на Схід, і при цьому самі ж докладаються до розпалення сепаратистських настроїв.
Слухати про те, що за дев’ять місяців боротьби в країні фактично нічого не змінилося, не менш боляче, ніж читати про загиблих на передовій. Бо усвідомлюєш, скільки ще життів буде покладено. Розмову полегшувала анестезія — патріотизм і звичайна людяність абсолютної більшості наших співрозмовників.
Як преса мусимо визнати — ми майже нічим не можемо допомогти вам, господарникам, у боротьбі з владою. Нас, як і вас, чиновники просто ігнорують. Скільки ще статей має бути написано про те, що донині Держземагентство саботує реєстрацію договорів оренди земельних паїв? Скільки сюжетів треба зняти про постійні перевірки господарств різними службами, щоб таке не повторювалося? Наразі вагу у владі мають персони з величезним аграрним досвідом: Юрій Косюк, Олександр Мирний, Андрій Дикун. Та що гріха таїти — сам Президент Порошенко, як кажуть, має відношення до холдингу «Укрпромінвест Агро». Ці люди просто не можуть не знати проблеми галузі із середини. Чому тоді віз планомірно штовхають у прірву — питання відкрите.
Однак попри напади песимізму ми сподіваємося, що врешті-решт жити стане краще. Що війна скінчиться, і нашим журналістам, як вам і вашим механізаторам, більше не приноситимуть повістки на мобілізацію.