Точка зору

Урожай на зрошенні і без

Яна Погромська
науковий співробітник Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського НААН

Важливим кроком до порятунку майбутніх урожаїв є розвиток системи зрошування, під яким наразі в Україні близько 400 тис. га, а врожайність на ділянках зі штучним зрошуванням у південних областях у 2-3 рази вища, ніж на богарі. Здавалося б, до омріяних гарантованих врожаїв навіть в умовах посухи рукою подати. Втім, не все так просто.

Філософія рослинництва є водночас простою й складною: «не гоніться за рекордами». Треба не виснажувати землю й рослини, не занедбувати, а допомагати їм жити. Давати «розвантаження», але не «розкохувати» – маю на увазі помірність у поливі та підживленні. Тобто рослини потрібно загартовувати, щоб включалися механізми самозбереження.

Так, волога – це вирішальний і лімітаційний чинник у житті рослин. Від рівня її наявності в ґрунті й повітрі залежить особливість формування продуктивності всіх сільськогосподарських культур, особливо в південному регіоні зони Степу.

Відомо, що середній рівень транспіраційного коефіцієнта в рослин соняшнику становить 455 г води на формування 1 кг сухої біомаси. Тобто для формування врожаю сухої біомаси на рівні 9,5 т/га, що забезпечує врожай насіння на рівні 2,5-2,7 т/га, рослини мають випарувати через листковий апарат 4322,5 т води відповідно. І це тільки витрати вологи на процес транспірації, а крім цього є непродуктивні її втрати (випаровування з поверхні ґрунту).

Упродовж усього вегетаційного періоду соняшнику в зоні Південного Степу за середньобагаторічними даними випадає близько 215 мм опадів (2150 м3/га). За таких умов ще додатково потрібно до 2772 м3 вологи, з яких завдяки ґрунтовим запасам у середньому надходить 950 м3, усе інше – формує її дефіцит.

Разом з тим існують випадки формування високого рівня продуктивності того чи того агроценозу за умов істотного дефіциту вологи, відповідно, рослини мають здатність по-різному витрачати ґрунтові запаси вологи. Проте така здатність рослин не компенсує весь дефіцит, але частку його можна легко покрити економним використанням води.

Тож в аграріїв один вихід – модернізація агротехнологій, прилаштування їх до мінливості як природних чинників, так і соціальних, на основі знання та чіткого розуміння ситуації.

Невігластво в будь-якій сфері, помножене на скупість і жадібність – це катастрофа. Треба дивитися, бачити, розуміти, думати, спиратись на знання й досвід, мати енергію та можливості. А головне – любити землю і свою справу, відчувати відповідальність і бути господарем. І тоді все вийде.