Точка зору

Свині допомагали рятувати персонал окупованої ферми

Андрій Ярошенко
заступник генерального директора з питань свинарства агрокомбінату «Слобожанський» (Харківська обл.)

26 лютого наша ферма, яка має два відділки – відгодівельник усього маточного стада та  репродуктор із дорощування поросят, а також населені пункти Чкаловське й Іванівка, де вони розташовані, були окуповані. Загарбники проживали прямо на фермі.

За цих умов я поставив перед собою найперше і найважливіше завдання – безпека персоналу і населених пунктів. Адже були перерізані шляхи, і працівників неможливо було транспортувати до відділків.

По кожному з відділків ухвалювалися свої рішення. Так, в Іванівському відділку ми зробили вахтову систему: люди проживали там тижнями, а деякі – місяцями, допоки ситуація не вирівнялася, коли вони змогли пересуватися.

Свинокомплекс у Чкаловському розташований поблизу населеного пункту, і персонал там приїздив щоденно. Робочий день був скорочений удвічі, але заробітна плата лишилася незмінною.

Окупанти обстрілювали підприємство з 8 березня і до 8 вересня, поки не звільнили наші військові.

Ще одним важливим моментом була продовольча безпека – не лише для персоналу свиноферми, а й для мешканців довколишніх сіл. Ми були на зв’язку з головами сільрад і передавали гуманітарні вантажі – свиней, щоб населення могло щось їсти, адже в магазини не підвозили продуктів.

І, зрештою, на останньому місці стояла безпека свиней, хоча за звичайного, мирного, життя вона якраз на першому. 4 тижні, майже до кінця березня, ми робили всі необхідні процедури й маніпуляції для тварин. Але потім були змушені скасувати їх і переключитися на іншу систему роботи. Ніхто не уявляв, як довго триватиме окупація, всі були у стані прострації.

Найважчий час настав, коли рашисти розстріляли центральний електропункт, перебили всі кабелі. В аварійному режимі ми перелаштувалися на дизель-генератори. На щастя, напередодні весняних робіт у господарстві був достатній запас пального для них – до певного часу, звичайно. Потреба в дизелі була до 500 л на день.

Ми організували дизель-генерацію електроенергії не лише для ферми, а й для забезпечення водою та відкачування каналізаційних стоків населеного пункту, який також лишився без світла та води. Так це працює і нині, поки ще немає основного енергопостачання.

Найгірше було, коли мародери викрали з заводу центр управління. Але ми вийшли з ситуації за рахунок дідівських методів: знайшли дві старі зламані дробарки, з яких зробили одну і змішували зернові.

Складність у тому, що всі дороги, під’їзди до ЛЕП заміновані. Замінована і свиноферма. І дотепер ще знаходять міни на території. Під час обстрілів ворог дистанційно розкидав «пелюстки» по фермі. Наші оператори побачили їх випадково.

Тоді ми вирішили випустити на волю 150-200 свиней, щоб вони допомогли нам із безпекою. І вони дійсно допомогли: багато трупів тварин ми знайшли поруч із «пелюстками»…

Через відсутність води й електроенергії ситуація на фермі погіршилася радикально. Можна вжахнутися, порівнявши фото поросят кінця квітня і середини літа…

Великою проблемою стала й утилізація трупів тварин. Допоки був газ, ми спалювали їх у крематорі. Коли ж газу не стало, не лишалося іншого виходу, як піти на порушення чинного  законодавства України і захоронювати (за всіма правилами) мертвих свиней. Це була основна безпекова частина – не допустити екологічного колапсу в регіоні.

Наразі близько 80% приміщень основного комплексу частково або вщент зруйновані. У комбікормовий завод було 4 попадання, але щоразу наступного дня після цього люди діагностували, ремонтували, і за день-два підприємство знову працювало. Саме завдячуючи людям, нам вдалося уникнути безпекового колапсу.

На момент звільнення з поголів’я свиней, наявного на 23 лютого, залишилося 25% свиноматок і десь 20% поросят. Решту тварин різних вікових категорій (не вагових) продали, роздали. Основна ж частина загинула: і внаслідок обстрілів, і через неякісну годівлю, напування, порушений температурний режим.

Один наш працівник загинув від кулі мародера у власному гаражі у вихідний день ще в березні.

У робочий час співробітники ховалися в підземних галереях, які є у старих корпусах агрофірми, вони слугують і бомбосховищами. 

Наші плани після звільнення позитивні. Головне, що комбікормовий завод уже працює. Це – найскладніша «машина». Іванівський майданчик, який менше зруйнований, і де залишилося близько 1 тис. ремонтних свинок і чистопородне поголів’я великої білої, плануємо знову запускати у цикл виробництва. А все зруйноване потроху відновлюватимемо.