Перевиробництво цибулі –– не вперше і не востаннє
По цибулі в 2020 році в Україні було перевиробництво. На мою думку, це не останній рік із такою невтішною ситуацією. Цілком можливо, що низька ціна триматиметься не один сезон. Звісно, за таких умов деяким виробникам доведеться піти з ринку, адже має спрацювати природний відбір. Однак і жалітися не варто, адже перед цим ми мали кілька років із високою ціною, тож у фермерів була можливість заробити.
Цибуля –– культура хоч і затребувана, але передбачити ціну на неї неможливо. Цього сезону гуртом за неї давали 2–2,5 грн/кг, тоді як господарству її вирощування коштувало вдвічі більше. Зазвичай ціна на цибулю в нас вища за європейську, але зараз усе навпаки: вона нижча приблизно в півтора рази, ми продаємо овоч дешевше, ніж наші колеги в Узбекистані та інших країнах Центральної Азії. Відповідно, робити ставку лише на цибулю не варто. Ми диверсифікуємо ризики за допомогою зернових (пшениці, ячменю, сої), а також за рахунок інших овочів.
Минулого сезону площі під цибулею займали в нашому господарстві 250 га. За рахунок гібридів різних термінів достигання ми створюємо цибулевий конвеєр. Сіємо прямим висівом у ґрунт, збираємо комбайном. Перед відвантаженням продукції замовнику її обов’язково доробляємо: веземо на склад, чистимо, просушуємо струменями повітря, сортуємо, калібруємо, фасуємо по сітках. Це європейська практика. На доробку йде 3–4 дні.
В останні роки вимоги до якості підвищилися. Раніше питали: цибуля в лусці чи без? А тепер покупці вимогливіші, вони цікавляться, скільки на цибулині лусок. Той товар, який ми продавали десять років тому, наразі, гадаю, взагалі не знайшов би покупця. У цілому ж якість української цибулі серйозно не дотягує до європейської. Заважає те, що вирощуванням овочів в Україні займаються переважно дрібні виробники. Обробку препаратами, збирання й зберігання через обмежені технічні можливості вони проводять непрофесійно. Тому й на вітчизняних полицях маємо товар не найкращого вигляду, і питання експорту залишається відкритим.
Увесь товар ми продаємо з господарства, здебільшого перекупникам (окрім прямих контрактів на деякі види продукції з переробниками). У нас немає власного автопарку і поки розвиватися в цьому напрямі не плануємо. Тож для нас гуртовики-перекупники –– це важлива ланка. Відвантаживши продукцію гуртовикам, ми ніколи достеменно не знаємо, куди вона потрапить: до супермаркету, на ринок чи хтось додасть її до партії, що відправляється на експорт. Нам важливо, щоб якість дозволяла будь-який варіант збуту.
Ми також почали освоювати чищення цибулі, тобто можемо запропонувати покупцям чищений товар, без лусок.
Для зберігання маємо сховище на 10 тисяч тонн цибулі (з охолодженням і без). Буває, що на зберігання закладаємо до 90% урожаю. А бувають ситуації, коли все розпродаємо вже у вересні –– рік на рік не припадає.
До речі, ми були одними з перших фермерів в Україні серед тих, хто ввів цибулю в сівозміну на професійному рівні. Ріпчаста цибуля на українських ланах у 1990-х роках була екзотикою, яку вирощували здебільшого приїжджі корейські фермери. Те, що за один сезон можна з насіння виростити товарну цибулину, виробникам здавалося фантастикою. На початку 2000-х мені на очі потрапив яскравий рекламний проспект, на якому американський фермер позував на тлі цибулевого поля. З’явився азарт: невже я так не зможу? Починав із осторогою –– із 30 соток. Далі перейшов на пів гектара. Тепер, як уже зазначав, маємо 250 га.
Окрім цибулі, вирощуємо в овочевій сівозміні огірки. Їх віддаємо на переробку заводу «Чумак», а він постачає дороблений продукт у мережу «МакДональдз». Наша співпраця триває вже з десяток років. Вони висувають високі вимоги до огірків: відповідна форма, розмір, у розрізі бажано без порожнин або максимум 1 мм, без насіння.
Також із наступного року плануємо повернутися до вирощування томатів на переробку. Нині проводимо активні перемовини з цього приводу з компанією «Чумак». Вже підбираємо гібриди для вирощування, закупили томатозбиральний комбайн. Томати будемо вирощувати розсадним і безрозсадним способом.