Пар – єдина гарантія отримати врожай в умовах екстремальної посухи
Для нашого господарства пар сьогодні – це важливий технологічний інструмент, головне завдання якого – накопичити й зберегти вологу для майбутнього врожаю. Після знищення зрошення, яке до повномасштабної війни охоплювало в нас 150 га і давало можливість гарантовано отримувати врожай, ми були змушені повернутися до парів. Сьогодні вони займають близько 700 га, або 22% площ господарства.
До довоєнної сівозміни ми вже майже повернулися, і пар у ній знову став обов’язковим елементом. Особливо це важливо для наших умов, де посуха може перекреслити весь потенціал культури. Тому ми розглядаємо пар не як «відпочинок» землі, а як технологію накопичення вологи.
Готувати пар починаємо одразу після збирання соняшнику. У 99% випадків саме соняшник є його попередником. Це пов’язано і з нашою історією останніх років. Поля, які два роки до розмінування фактично були занедбані та заросли бур’янами, повертали в обробіток через соняшник. Після його збирання ми спочатку проводимо вертикальний обробіток котками Dal-Bo. Далі все залежить від забур’яненості поля. Якщо вона значна, пізньої осені працюємо потужною дисковою бороною John Deere. Якщо ж поле відносно чисте, використовуємо легші знаряддя, зокрема Horsch Joker. Так поле входить у зиму.
Далі вже багато залежить від опадів. Якщо восени їх достатньо, частину таких площ можемо використати під зимуючий горох. Якщо ж опадів немає, поле залишається під паром, а активну роботу з ним починаємо навесні.
Тут також немає однієї схеми на всі випадки. Якщо перед соняшником ґрунт уже отримував глибоке розпушування, навесні на паровій площі достатньо провести культивацію. Якщо ж глибокого розпушування не було, а після розмінування виконували лише дискування, тоді працюємо культиватором КПЕ і проводимо глибоку культивацію на 15–17 см по зрілому ґрунту.
Потім, із травня до липня, постійно стежимо за забур’яненістю. Тут використовуємо два основних підходи. Або витримуємо хімічний пар і збиваємо хвилі бур’янів гліфосатами, або, якщо ситуація цього потребує, час від часу підключаємо культивацію. Наприклад, у сильну спеку бур’яни утворюють потужний восковий наліт, через який хімічний метод боротьби може не спрацювати. У таких умовах стара добра культивація допомагає вирішити проблему. Тому пар тримаємо практично до кінця серпня.
Для чого все це? Для вологи. В умовах нашого регіону саме накопичення та акумуляція вологи протягом року дають можливість отримати врожай навіть за найсуворіших погодних умов.
Хтось вважає, що пар – це дорого. Якщо дивитися лише на витрати окремої операції, можливо, так і є. Але оцінювати його потрібно комплексно. Іншого шляху поповнити запаси ґрунтової вологи в наших умовах ми просто не бачимо. Пар дає можливість накопичити ресурс, який потім працюватиме на наступну культуру.
Найкраще це продемонструвала аномальна посуха 2025 року. На парових площах ми розмножували насіння озимої пшениці високих репродукцій сорту Марія Інституту кліматично орієнтованого землеробства і отримали врожайність 58 ц/га. А зернові, які вирощувалися без попередника пару, довелося передискувати. Це було 400 га озимого ячменю, який навіть не сформував колоса, та понад 250 га пшениці, яка згоріла вщент.
Тобто в тих умовах ми навіть не порівнювали врожайність. Питання стояло набагато простіше: отримати врожай чи не отримати його. І вижила саме пшениця, яка була на парах.
Водночас пар не варто оцінювати лише за врожаєм культури, яка безпосередньо йде після нього. За сприятливіших погодних умов посіви після парів можуть показувати рекордні результати й компенсувати той рік, протягом якого земля фактично була «на відпочинку». Крім того, позитивний ефект поширюється і на наступні культури в сівозміні. Якщо після пару йде ріпак, а потім пшениця та соняшник, вони також можуть показувати хороші результати.
Тому для нас пар – це спосіб пристосуватися до нової кліматичної реальності. В умовах українського Степу, де волога є головним обмежувальним чинником урожайності, ми повинні навчитися її максимально накопичувати. Саме тому пар залишається важливою частиною технології. Ми витрачаємо на нього час, техніку і ресурси протягом року, щоб потім отримати головне – запас вологи, який дає наступній культурі шанс сформувати врожай навіть у найекстримальніших умовах.