Кластерна модель виробництва: кожному по концепції

Після втрати значної частини активів у 2014 році ми поставили перед собою високу планку: створити не регіональний холдинг, а зайти на території Центральної та Західної України.

Оскільки претендувати на чорнозем означало би ступити на стежку війни, у виборі землі орієнтувалися, крім ціни, на зони достатньої зволоженості. Вже на той момент ми розуміли, що, маючи вологу й упроваджуючи ефективні технології, можна нівелювати кліматичні ризики та отримувати високий результат навіть на піщаних землях.

Наразі маємо три кластери: Білокуракинський (північ Луганщини – 11 тис. га, із них 500 га – під зрошенням), Чернігівський (9 тис. га) і Житомирський (7 тис. га). Формували їх за принципом логістичної доцільності й ефективного керування. Адже оптимальний земельний банк вимірюється не в гектарах, а в можливостях людського ресурсу (здатності працівників добре обробити й переробити), логістичної складової та розміром поля.

На Житомирщині маємо найбільшу кількість полів, розкиданих одне від одного. Оскільки складна геометрія потребує більше зусиль і ресурсів, застосування різних технологій, то у цьому кластері зупинилися на 7 тис. га. На Луганщині скоротили земельний банк через відчутний ефект зони ризикового землеробства: суховії та посухи.

Кожен кластер має власну концепцію розвитку, залежно від наявності потужностей для зберігання й переробки. На Чернігівщині та Луганщині маємо елеваторні комплекси. На Житомирщині бачимо перспективу у впровадженні агротехнологій, покращенні логістики збіжжя та розвитку заводу.

Наразі рентабельність культур у компанії у середньому складає 100-200%, а кукурудзи під зрошенням – сягає 500-600%.