Точка зору

Геополітичний проект «Новоросія» для українського аграрія дорівнює «Дикому полю імені Путіна»

Олексій Харсун
консультант
Геополітичний проект «Новоросія» для українського аграрія дорівнює «Дикому полю імені Путіна»

 

Володимир Путін ніколи не робив таємниці з власних економічних і геополітичних інтересів: Україна — це південно-західна губернія Росії. В ідеалі — як суб’єкт федерації (програма максимум) або економічно залежна країна, член Митного союзу та зернового пулу (програма мінімум).

 

Для досягнення своєї мети ВВП застосовував і застосовує різноманітний арсенал тактичних засобів: від традиційного підкупу еліт (чи їх шантажу) до встановлення проросійського уряду на чолі з Віктором Януковичем, як це було успішно зроблено 2010 року. Однак тоді між ВВП і ВФЯ виник конфлікт інтересів — Янукович хотів грабувати Україну самостійно. Із моменту усвідомлення Путіним цього факту Росія почала військові дії на території Украйни. Спочатку у форматі інформаційної війни (проект Медведчука «Український вибір» — класичний приклад інформаційної агресії). І хоча в масштабах України проект Медведчука не спрацював, в Криму «референдум» + «ввічливі люди» дав потрібний ВВП результат.

 

Чи зупинять Путіна санкції Заходу? Ні! Санкції ще більше погіршать економічне становище Росії. І якщо Росія не могла обійтися без України до санкцій, то, ослаблена, вона тим більше потребуватиме включення потенціалу України в свою орбіту. Зауважте, Росія не відмовилася від своєї мети, змінюються лише інструменти: підкуп, інформаційна війна, військова підтримка сепаратистів, концентрація військових сил на кордоні з Україною. Усе це не виключає і застосування «останнього доказу королів» — прямої військової агресії.

 

Чи можливий «Брестський мир» із Путіним? Ні! Наївні ті люди, хто вважає, що імперію Газу й Нафти цікавить князівство Вугілля. План Путіна — відрізати Україну від виходів до Чорного моря, повністю позбавити нашу країну її транзитної спромоги. Україна має (мала?) найпотужніший портовий потенціал серед усіх країн Чорноморського басейну. На узбережжі Чорного й Азовського морів розташовано 18 морських торгових портів і 12 портпунктів. Із втратою Криму Україна втратила Євпаторійський, Севастопольський, Ялтинський, Феодосійський і Керченський торгові порти.

 

Шановні аграрії! Задумайтесь, як і за якими цінами ви продаватимете своє зерно після можливої анексії Півдня України, тобто втрати морських перевалочних терміналів. Згадайте осінь 2008 року. Тодішня фінансова криза обвалила ціни на сільгосппродукцію у два-три рази (соняшник упав у ціні майже вп’ятеро). Чи зможе компенсувати Україні співпраця з Євросоюзом ці втрати? Ні! Анонсовані Кабміном 340 мільйонів євро від експорту продовольства до ЄС — крапля в морі. Із втратою південних областей Україна втрачає економічну основу державності, Росія ж — із лихвою компенсує всі санкції, що Захід запроваджує проти неї.

 

Аграрії України однозначно програють у разі реалізації планів Путіна: знелюднена (мінус 40% населення), позбавлена виходу до моря країна, яка до того ж несе відповідальність за зовнішніми боргами, накопиченими «любими друзями» і «кровосісями». Не краще становище буде і в аграріїв захоплених південних областей. Порівняйте карту путінської Новоросії з картою Дикого поля козацьких часів — і все зрозумієте. Путін не відновлює СРСР-2, максимум його ментальної спромоги — Золота Орда 2.0.

 

Історично склалося, що між поняттями «аграрій» і «конформіст» можна ставити знак рівності. Бо важко бути радикалом, якщо твої посіви можуть столочити чи спалити ворожі чи «государеві» воїни. У новітні часи конформізм агровиробників замість армій успішно підтримують численні чиновники: посіви, звісно, не знищують, але розорити господарство можуть не гірше за кочовиків. Між владою й аграріями вимушено діє своєрідний «суспільний договір»: аграрії не втручаються у владу та лояльні до неї, допоки влада не втручається у справи аграріїв або у своєму втручанні не занадто виходить за традиційно встановлені рамки. Сучасна геополітика вносить корективи в стратегії виживання аграрія. Традиційні цінності аграрного конформізму — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів, безапеляційне визнання наявного стану речей — можуть дорого коштувати. На часі — активна позиція. Як мінімум кожен хлібороб повинен стати патріотом якщо не України, то власного майбутнього.