Про структуру племінного стада качок, співвідношення груп у племінних заводах і про комплекс кількісних та якісних ознак, за якими ведеться селекційно-племінна робота з качками.
|
Племінний завод із розведення качок має підтримувати й удосконалювати спеціалізовані лінії кросів чи порід за продуктивними та відтворними якостями. Також застосовують метод індивідуально-сімейної селекції, жорсткого бракування за основними ознаками й оцінюють лінії за поєднуваністю.
Структура стада
У племінному заводі бажано дотримуватися структури стада за призначенням, що наведена в табл. 1.
|
Таблиця 1. Співвідношення груп качок у племінних заводах |
|
||||||||||||
|
До складу селекційної групи входить птиця гніздового парування. У роботі з дволінійним кросом у структурі групи гніздового парування поголів’я батьківської лінії має становити 35%, материнської — 65%. Призначення групи гніздового парування: оцінка та виявлення бажаних генотипів, підвищення їх питомої ваги в лініях для покращення основних селекціонованих ознак, підтримання спеціалізації ліній у кросі та селекція на посилення поєднуваності.
Групу гніздового парування комплектують молодою і (за потреби) переярою птицею, оскільки після штучного линяння рівень продуктивності переярої птиці досить високий (на рівні першого року продуктивності). Кількість переярої птиці може становити в селекційній групі до 40%. У батьківській лінії комплектують не менше як 60 селекційних гнізд, у материнській — 90.
Група вільного парування використовується для розмноження генофонду ліній, розширення шляхом перекомбінації генів генетичної мінливості ознак і поповнення групи гніздового парування кращими генотипами. До складу групи вільного парування може входити прабатьківське стадо, особливо під час роботи з дволінійним кросом. Комплектують цю групу молодою птицею або (за можливістю) переярою, тільки відведеною від групи гніздового парування. Розмір її залежить від обсягів комплектування прабатьківського стада. Поголів’я кожної лінії в групі вільного парування має становити не менше тисячі голів. Прабатьківське стадо відводиться від групи вільного парування вихідних ліній.
Щороку з метою перевірки поєднуваності ліній у групі вільного парування на поголів’ї 300–400 самок 35–40-тижневого віку проводять схрещування ліній за схемою кросу. Поголів’я гібридного молодняку для оцінки має становити не менше тисячі голів.
Структура стада за статтю залежить від типу качок (легкі, важкі, мускусні), тому статеве співвідношення коливається від 1:4 до 1:6.
У разі використання штучного осіменіння за одним самцем закріплюють 10–20 качок. Висока статева активність селезнів призводить до швидкої втрати ними продуктивності, тому доцільно в племінному заводі мати 30–35% резервних самців.
У роботі з дволінійним кросом залежно від спеціалізації ліній вони селекціонуються за такими ознаками:
– батьківська: жива вага, швидкість росту, м’ясні форми, заплідненість, життєздатність молодняку;
– материнська: несучість, вивід каченят, швидкість приросту живої ваги, м’ясні якості, збереженість поголів’я.
В обох лініях обов’язково враховують витрати кормів та опереність каченят.
Селекціоновані ознаки
Передусім у качок оцінюють екстер’єр: розвиток м’язів грудей і стегон, компактність тулуба, ширину та глибину грудей. Обхват грудей визначають за трибальною шкалою з урахуванням породних особливостей розвитку цієї статі:
Також звертають увагу на колір ніг, дзьобу й інші типові для певної породи морфологічні ознаки.
Жива вага визначається шляхом індивідуального зважування каченят: пекінської та інших порід — у віці 7 тижнів, мускусних — у віці 10 (самки) та 11 (самці) тижнів.
Опереність оцінюють у 3- та 7-тижневому віці каченят, візуально за трибальною шкалою (рихле оперення — 1 бал, щільне, блискуче — 3 бали, проміжні показники — 2 бали). Для підвищення якості пір’яного покрову та можливості прижиттєвого обскубування на подальшу селекцію залишають качок, які оцінені не нижче ніж 2 бали, селезнів — 3 бали.
Збереженість молодняку та дорослої птиці визначають шляхом щоденного обліку падежу та примусового бракування з урахуванням причин падежу.
Витрати кормів на 1 кг приросту живої ваги оцінюють шляхом контрольного обліку споживання корму 5–6 нащадками від однієї сім’ї з добового до забійного віку (7 тижнів), а для оцінки батьківських форм або каченят-бройлерів — шляхом відгодівлі до забійного віку 80–100 голів, відібраних методом випадкової вибірки.
У групі гніздового парування ведуть індивідуальний облік несучості кожної самки із розрахунками середніх значень по сім’ї, сімейству, лінії; у групі вільного парування — груповий протягом продуктивного періоду.
Вага яєць оцінюється на другому місяці яйцекладки, у 43- та 52-тижневому віці птиці шляхом індивідуального зважування не менше 5 яєць від кожної качки-несучки із розрахунками середніх величин по самці, сім’ї, сімейству, лінії.
Відтворні якості птиці (заплідненість яєць, виводимість та вивід каченят) обліковують по кожній самці та самцю в період відтворення селекційного стада.
Також оцінюють м’ясні якості каченят: сортність тушки, забійний вихід. Для більш детальної оцінки м’ясних якостей проводять анатомічний розтин тушок (по 10 самців і самок від лінії). При цьому визначають відносну вагу м’язів та кісток, співвідношення їстівних і неїстівних частин, відносну вагу м’язів грудей і ніг, уміст жиру в тушці. У разі відгодівлі на жирну печінку враховують вагу печінки від 3–5 самок і самців із середньою живою вагою.
Статеву активність самців та якість сперми визначають у 20–30-тижневому віці у самців пекінської та інших порід, а мускусної породи — у 34-тижневому.
Оцінка молодняку
Селекційна робота в племінному заводі базується на індивідуальному обліку показників молодняку та птиці гніздового парування і чіткої фіксації походження кожної особини.
Першу оцінку молодняку проводять у добовому віці. Для цього відбирають кондиційних каченят і мітять їх криломіткою на ніжку, яку у віці 10–20 днів (але не пізніше 30 днів) переносять на крило. При цьому одночасно оцінюють екстер’єр та опереність каченят.
Молодняк до 7-тижневого віку вирощують без розподілу за статтю зі щільністю посадки на 1 м2: 1–3 тижні — 10–12 голів, 4–7 тижнів — 5–6 голів.
Першу основну оцінку каченят проводять у віці 7 тижнів (мускусних качок — у 10 (самки) і 11 (самці) тижнів) за фенотипом: живою вагою, м’ясними формами, опереністю та екстер’єром. Оцінка і відбір за екстер’єром у качківництві має важливе значення, оскільки індивідуальна оцінка таких ознак, як опереність, розвиток м’язів грудей і стегон, компактність тілобудови, має безпосередній стосунок до поживних якостей і товарного вигляду тушки.
У цьому ж віці оцінюють молодняк за витратами кормів на одиницю приросту та проводять забій 80–100 голів від лінії для визначення м’ясних якостей із групи, де проводилася оцінка за витратами корму.
Під час першого оцінювання бракують каченят, які відстали в розвитку, та з вадами екстер’єру (5–15%). Подальше дорощування молодняку проводять роздільно за статтю. Дані першого оцінювання молодняку обробляють на персональних комп’ютерах за відповідними програмами, включаючи дані про походження каченят (показники сім’ї, несучість матерів). Переведення ремонтного молодняку в доросле стадо у віці 25 тижнів супроводжується складанням попереднього плану парування, для чого в селекційні гнізда відбирають кращих за фенотипом особин із високопродуктивних сімей та сімейств.
Відбираючи птицю в селекційні гнізда, особливу увагу приділяють тим ознакам, за якими спеціалізовані лінії. Від кожного батька-самця відбирають 2–3 синів, а від найцінніших батьків — 4–7. Особин із вадами екстер’єру і тих, що відстали в розвитку, бракують. Рівень відбору в селекційні гнізда за самками має становити 20–22%, за самцями — 4–5%. Селекційні гнізда комплектують сестрами та напівсестрами.
Відбір у гнізда
Селезнів-плідників у батьківських лініях відбирають із живою вагою М+1σ та вище, качок — М+0,5σ та вище. У материнських лініях цей показник для самців і самок має бути не нижчим за середні значення по лінії. Перевагу надають птиці, яка походить із сімей з меншою варіабельністю живої ваги та має добре виражені м’ясні форми.
Селезнів відбирають також за екстер’єром і показниками продуктивності батьків, сестер і напівсестер. При цьому самці мають бути неспоріднені із самками і мати показники не нижчі за середні в гнізді. За весь період існування лінії ведуть її родовід.
Відібраних у селекційні гнізда качок-молодок кільцюють ножними кільцями. Решту кращої птиці переводять у групу вільного парування.
Облік яєць проводять за допомогою контрольних гнізд, які встановлюють на підлозі. Кількість гнізд — одне на одну качку-несучку. Таке співвідношення пояснюється тим, що качки неохоче йдуть у гніздо, переважно несуться на підлозі. До того ж інтенсивна яйцекладка в них починається з 3–4-ї години, тож до 7-ї години ранку качки зносять понад 70% добового збору яєць, а до 9–10-ї години яйцекладка закінчується. Тому треба звечора промацувати качок на наявність яйця та розсаджувати їх у контрольні гнізда, а вранці — виймати з них.
Качок, відібраних у селекційні гнізда відповідно до попереднього плану парування, додатково оцінюють за перші два місяці яйцекладки, оскільки між несучістю за повний цикл та показниками несучості в перші місяці визначено прямий позитивний зв’язок (r = 0,40 – 0,60). Самок із низькими показниками несучості із гнізд видаляють. Їх або вибраковують, або залишають на місцях, але в процесі відтворення стада яйця від них на інкубацію не маркують.
Індивідуальне маркування та збирання яєць на інкубацію починають через два тижні після підсаджування самців у гнізда до самок.
Молодняк для відтворення селекційного стада відводять від птиці з 35-тижневого віку. Від однієї самки садять на вирощування не менше 10 каченят, від самця — не менше 50. Різниця у віці селекційного молодняку не повинна перевищувати 4–5 тижнів. У разі вирощування декількох партій між ними можлива різниця за живою вагою, тому для об’єктивної оцінки та правильного відбору особин із різних партій відбір проводять за стандартним відхиленням від середньої величини ознаки по кожній партії виводу.
Результати інкубації яєць для відтворення ліній заносять до автоматизованої бази даних та оцінюють птицю селекційних гнізд за заплідненістю, виводимістю яєць і виводом молодняку.
Качок, яких відібрали в селекційні гнізда, продовжують оцінювати за несучістю протягом усього циклу яйцекладки. У 52 тижні життя індивідуально оцінюють їх живу вагу і вагу яєць.
Контроль поєднуваності
З метою контролю поєднуваності ліній після відтворення лінійного молодняку одержують не менше 1 тис. гібридних каченят, яких ставлять на відгодівлю та оцінюють за живою вагою, м’ясними якостями, конверсією корму, збереженістю за 7 тижнів (пекінська та інші породи) або 10–11 тижнів (мускусні качки). Після відгодівлі гібридних каченят здають на м’ясо.
У разі потреби посилення поєднуваності ліній у кросі проводять індивідуально-сімейну селекцію на поєднуваність. Для цього самців батьківських ліній підсаджують до самок материнських ліній для схрещування (формують 40–60 гнізд). Від цих гнізд одержують не менше 10 гібридних нащадків від однієї самки та 40–50 від одного самця. Одержаний гібридний молодняк кільцюють, вирощують до забійного віку і після комплексної оцінки здають на м’ясо.
Основними ознаками, за якими оцінюють гібридних нащадків, є жива вага і збереженість до зазначеного вище віку. Щодня проводять груповий облік витрат кормів. На основі показників кількості спожитого корму за період вирощування та живої ваги в забійному віці розраховують конверсію корму на 1 кг приросту.
Оскільки поєднуваність є спадковою ознакою, від кращих сімей і сімейств слід відбирати для подальшої селекції якомога більше лінійних нащадків з урахуванням показників якості гібридних каченят. У материнських лініях нащадків від качок-матерів навіть із високою живою вагою гібридних потомків, але низькою несучістю, для чистолінійного розведення не використовують. У батьківських лініях вибраковують селезнів-батьків, які в схрещуваннях показали низьку заплідненість яєць.
Для комплектування групи вільного парування слід відбирати качок із показниками живої ваги, що не нижчі за середні по лінії. Самців відбирають із показниками живої ваги на рівні середніх по лінії та вище. На одну дорослу качку в групу вільного парування треба садити на вирощування не менше восьми добових каченят (без розподілу за статтю), при цьому відсоток відбору самок становить 25%, селезнів — 5%.
Племінна робота в репродукторних господарствах
У качківництві господарства-репродуктори часто працюють за типом складного репродуктора, який поєднує функції ППР-1 та ППР-2. У господарстві такого типу птиця прабатьківського стада становить 25–30%, батьківського — 70–75%. Співвідношення батьківської і материнської ліній у прабатьківському стаді: 30 і 70% відповідно.
У прабатьківському стаді (ППР-1) для заміни однієї качки дорослого стада на вирощування садять 6 нерозділених за статтю добових каченят, для заміни однієї голови мускусних качок батьківської форми — 7, материнської — 5 нерозділених за статтю добових каченят.
У батьківському стаді (ППР-2) для заміни однієї качки материнської форми на вирощування передають 4, а одного селезня батьківської форми — 6 нерозділених за статтю добових каченят або відповідно 2 качечки та 3 селезні.
У репродукторних господарствах проводять чітку роздільну інкубацію яєць та ідентифікацію молодняку, який мітять або розрізом перетинок на лапах, або проколюванням перетинки дироколом.
Часто виникає потреба провести сортування одержаного добового молодняку за статтю, щоб зменшити кількість самців на вирощуванні та проводити нормовану годівлю птиці. Каченят сортують із високою точністю (до 100%) за розвитком статевого органу (японським методом). Також із високою точністю можна розподілити каченят за статтю під час першого бонітування в 7-тижневому віці за звуковими сигналами (качки крячуть, а селезні — шиплять).
Оцінку ремонтного молодняку в репродукторних господарствах проводять методами індивідуально-масової селекції двічі: пекінської породи — у віці 7 та 25 тижнів, а мускусної — в 10–11 та 25 тижнів. Відбирають каченят за живою вагою та екстер’єром, враховуючи типовість лінії або породи, загальний розвиток та міцність конституції. Показники живої ваги самок повинні бути не нижчими за М–0,5σ, самців — вищими за середні по лінії. Після першого оцінювання самочок залишають на 15%, а самців — на 30% більше, ніж їх потрібно для комплектування дорослого стада, решту некондиційного молодняку вибраковують.
У разі вирощування несортованого за статтю молодняку у віці 6–7 тижнів усіх самочок батьківської форми здають на м’ясо, а в материнській формі вибраковують усіх самців.
У віці 25 тижнів гірших за розвитком самців батьківської форми вибраковують, а кращих підсаджують до самок материнської форми. Статеве співвідношення самців має становити 1:4. Пташник бажано розділяти на невеликі секції (4–5 селезнів і 24–28 качок). Щільність посадки дорослої птиці — 2,5 гол./м2.
У репродукторних господарствах облік несучості проводять за групами. Щомісяця визначають: вихід інкубаційних яєць та їхню якість (вагу та однорідність, форму, якість шкаралупи), живу вагу, збереженість, інтенсивність несучості, які порівнюють зі стандартом.
У разі потреби після першого року продуктивності (коли несучість знижується до рівня 40%) відбирають кращу за комплексом ознак птицю і після штучного линяння використовують її на другий рік продуктивності.
За дворазового комплектування батьківського стада яйцекладка качок триває 5–6 місяців, потім стадо вибраковують, і через один місяць санітарної перерви пташник знову заповнюють молодою птицею. Річна несучість качок за дворазового комплектування може сягати 230–240 яєць.
Віктор Хвостик
Державна дослідна станція птахівництва НААН України
журнал “Наше Птахівництво”, березень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Наше Птахівництво
