Головне:
Інтерв'ю

У ТОВ «Долинівське» до 50% скорочують витрати на вирощування культур, проте поголів’я ВРХ зменшувати не збираються.

Петро Черниш
директор ТОВ «Долинівське»
Поділитись:

Сільськогосподарське виробництво завжди було пов’язано з багатьма ризиками — чи то погодними, чи економічними тощо. Цього року революційні події, а згодом анексія Криму та воєнні дії на сході країни, кардинально вплинули на ринки збуту й цінову політику трейдерів. Виробники опинилися в ситуації, коли, з одного боку, їм важко продати свою продукцію, а з другого — нема за що купити необхідні засоби праці. Особливо потерпають за цих обставин середні та малі підприємства. Саме до такої категорії належить ТОВ «Долинівське», землі якого розташовані в Брусилівському районі Житомирщини. Нещодавно ми відвідали це господарство та поцікавилися, як тут планують вести виробництво у період кризи.

 

ТОВ «Долинівське» має в обробітку 2 тис. га орендованої землі. Пріоритетний напрям виробництва — молочне тваринництво (нині господарство має 800 голів ВРХ, з яких 400 голів дійного стада), а також рослинництво. Тут ще за радянських часів розводили ВРХ і вирощували зернові та кормові культури. В останні роки, можна сказати, на вимогу часу, до цих культур додалися високорентабельні олійні — соняшник і соя. Нині в структурі посівних площ 500 га під пшеницею та ячменем, 700–800 га щороку відводять під кукурудзу, соєю цього року засіяно 200 га, соняшником — 300 га, ріпаком — 100 га. За валовими надоями молока господарство можна сміливо віднести до категорії міцних середняків.

 

 

– Ще минулого року молоко було прибутковим, а нині — хоч би вийти «на нуль», — журиться директор ТОВ «Долинівське» Петро Черниш. — Адже ціни на нього залишилися минулорічними, а вартість товарів, які треба закупити, щоб його отримати, значно зросли. Це стосується й ціни на запчастини до молокопроводу, і макухи та шроту тощо. Наприклад, якщо минулого року соєвий шрот перед жнивами коштував 4600 грн, то нині — 7200 грн, а молоко як було 4 грн за літр, так і залишилося. Що ж стосується м’яса, то ми в збитках від минулого року: яловичину продавали по 16–17 грн, у той час як її собівартість — 20 грн. Цього року в нашому районі як мінімум два господарства припиняють свою роботу в тваринництві. Так що залишимося лише ми та ПП «Україна» із сусіднього села Водотиї.

 

 – Наскільки гостро торкнулася вас політична й економічна кризи?

– Звісно, ми дуже багато втрачаємо через воєнні дії на сході країни: адже в основному зерно ми продавали зернотрейдерам, а молоко здавали на молокозаводи, які напряму чи корпоративно були пов’язані з російським ринком. Тепер усе призупинилося. А на склад довго працювати не будеш… Ситуація дуже тривожна: зазвичай у цю пору, коли молока вже меншає, ціна на нього зростає, нині ж вона залишається на тому самому рівні. Натомість переробники постійно намагаються знизити ціну, мотивуючи тим, що немає збуту продукції. Аналогічна ситуація склалася й із зерном. Наприклад, коли почали молотити ріпак, пішов масовий попит на продукцію, а раптом — зупинився. Трейдери пояснюють це так: набрали партію ріпаку, завантажили в баржі, і далі портів вона не йде. Звісно, торговці без вигоди для себе не залишаться, адже знають, що ріпак раніше чи пізніше все одно піде за кордон. Врешті-решт ми його продали, хоч і за меншою ціною, ніж хотілося б, — потрібні були гроші на пальне тощо. Великого попиту на зернові поки немає. Ціни занижені — навіть нижче за минулорічні.

 

– Як ви діятимете в нинішній ситуації? Чи не збираєтеся скорочувати виробництво або ж, навпаки, позичати кошти в банків?

– Скорочувати обсяги виробництва, зокрема молока, в планах немає, тому вирізати поголів’я не будемо. От навіть нещодавно знайшли кошти на ремонт приміщень — ми щороку наймаємо для цього ремонтні бригади. До речі, наші ферми залишилися ще від радянських часів — приміщення добротні, тільки начиння в них сучасне: молокопроводи німецького та шведського виробників, французькі танки-охолоджувачі, комп’ютеризована доїльна установка. Маємо відгодівельник на 250 голів, де корови перебувають на безприв’язному утримані, у решті приміщень — на прив’язі. Нині для нас головне — вистояти. На допомогу держави не сподіваємося, бо розуміємо, що підтримка сільського господарства, якісь дотації в країні нині не на часі. Тож ми нічого для себе не вимагаємо. Самі повинні мобілізовуватися та якось виживати. Нам важливо не втратити позиції, і головне — зберегти кадровий потенціал. Адже люди — один із найголовніших чинників у нашій галузі, особливо у тваринництві. На зарплату коштів у нас вистачає, тож людей триматимемо. Нових кредитів також брати не збираємося, бо 22% річних — це занадто. Через таку банківську політику в нашому районі ніхто не бере кредити. Востаннє ми зверталися до банків років чотири тому, бо діяла програма державного відшкодування: із 18% річних держава повертала 12%. Тоді востаннє закупили нову техніку. Нині ж купувати щось нове не на часі — поки обходимося тим, що є. Навпаки, щоб утриматися на плаву, будемо заощаджувати на енергоносіях, намагатимемося мінімізувати процес виробництва.

 

– Яким чином?

– Що стосується економії електроенергії, то діятимемо так: там, де раніше працювало 2–3 двигуни, працюватиме один, а то й зовсім без нього обходитимемось. Однак усе ж не відключиш — без електроенергії ні зерна не очистиш, ні корів не подоїш… Можна лише скоротити витрати часу на цю роботу. Наприклад, доїти не 4 години, а 3–3,5. Тільки в цьому можна трохи заощадити. Звісно, це не радикальні заходи, а лише схема виживання.

Окрім того, оптимізуватимемо агроприйоми вирощування культур. Наприклад, якщо раніше виконували 3–4 передпосівні операції, то тепер будемо максимум дві. Упроваджуватимемо маловитратні технології: оранку зведемо до мінімуму, натомість більше застосовуватиме дискування ґрунту. Проте технологію намагатимемося витримувати, адже, наприклад, без унесення міндобрив нам не обійтися. Та й насіння купувати треба якісне.

 

– Чи не думаєте міняти постачальників, які б запропонували більш демократичну ціну?

– Немає сенсу, адже ми з компаніями налагодили партнерські відносини. До того ж ціни всі тримають майже однакові. Коли у нас бракує коштів, вони можуть почекати з оплатою за продукцію, можуть трохи й ціну знизити. Тому й перед цьогорічною осінньою посівною купуватимемо ЗЗР і міндобрива в постійних постачальників. Насіння зернової групи купуємо на вітчизняних насіннєвих заводах, а кукурудзу, соняшник, сою, ріпак — у дистрибуторів відомих іноземних компаній. Бо воно набагато якісніше. Тому навіть у теперішній ситуації переходити на вітчизняні гібриди не збираємося, не хочемо ризикувати.

 

– Який спосіб економії, зокрема в рослинництві, ви вважаєте найбільш дієвим?

 

До розмови долучається головний агроном ТОВ «Долинівське» Андрій Макарчук:

– У цьогорічній важкій ситуації ми підрахували, що нам необхідно скоротити витрати на вирощування культур до 50%. Зробили це за рахунок зменшення норм унесення міндобрив навесні. Це ми змогли собі дозволити, бо з осені, коли цінова ситуація була краща, по деяких культурах добрив унесли більше. Відтак, навесні, наприклад, ячмінь нічим не підживлювали, лише дали 50 кг NPK 17:17:17 під час сівби. Також ми не захищали його від шкідників (він хворів, але хвороба торкнулася лише листків, що значно не вплинуло на врожайність), внесли лише мінімальну норму гербіциду. І за таких умов ми отримали урожайність 4 т/га. А витрати понесли мінімальні, зважаючи також на економію по амортизації, витратах солярки, ЗЗР, вартості роботи, електроенергії на очищення. Вважаю це добрим показником.

Ріпаку ми також отримали 4 т/га, хоча з осені лише під час сівби внесли 350 кг комплексного NPK. Навесні ми його підживили азотними добривами та додали сірки (сульфат амонію — 250 кг/га). Це необхідний мінімум. Адже маємо кислі ґрунти, де вміст фосфору й калію на низькому або середньому рівні, а вміст азоту взагалі наближається до нуля. Окрім того, лише один раз захистили ріпак від шкідників, коли 70% посівів уже перецвіло. Варто зазначити, що цього року нам ще сприяли добрі погодні умови — шкідники масово не розмножалися. Ріпак сильно не хворів, бо сіяли більш стійкі гібриди — тому й не проводили фунгіцидного захисту.

Те саме стосується озимої пшениці. Коли наш фінансовий стан був стабільніший, ми посіви від хвороб обприскували тричі. Цього року — тільки двічі. До речі, цього року ми перевірили на посівах пшениці, чи варто заощаджувати на ЗЗР: одне поле обробили від фузаріозу колоса, інше — ні. Так от, на першому пшениця дала 47,3 ц/га, а на другому — 44 ц/га. Дійшли висновку, що витрати на ЗЗР себе окупають, тому в майбутньому на них заощаджувати не будемо.

Соняшник минулого року захищали від хвороб двічі, цього року — один раз. Думаю, тонни три з гектара матимемо. Що ж стосується кукурудзи, тут теж витрати скоротили, хоч і ненабагато — на 30%: не всю площу підживили мікродобривами, не всюди дали такий потрібний кукурудзі цинк. Частину врожаю скосимо на силос, частину — худобі на зелену масу. Якщо ми з 500 га, які обробили як слід, отримаємо 8–8,5 тонн, це буде дуже непогано — такий результат перекриє недобір урожаю на неудобрених як слід землях.

Це той максимум економії, який ми можемо дозволити собі зробити. Ще раз повторюся: цього року погодні умови були сприятливими — сонячні дні чергувалися з дощовими. І цвітіння культур, наливання зерна відбувалося саме за таких умов, а не в спеку, як зазвичай. Тому й кукурудзяні качани, і колоски добре розвинені. Не дарма ж прогнозують рекордний урожай цього року.

 

 

– Чи не плануєте змінити структуру посівних площ? Наприклад, збільшити частку більш прибуткових?

– Ми й так сіємо культури, які мають стабільну ціну на ринку. Їхні площі також збалансовані. Кукурудза, як я вже сказав, дасть нам 8–8,5 тонн — і з цього ми матимемо прибуток. До речі, цього року ми вже дещо змінили структуру посівних площ — сої посіяли не 100 га, як раніше, а 200. Проте сою, навіть попри зростання ціни на неї, ми вирощуємо виключно для годівлі худоби, переробляючи її на макуху. Продаємо молоко і з цього маємо прибуток. Поки молоко прибуткове, сою на продаж ми вирощувати не будемо. Окрім того, ми не можемо багато сіяти бобових, бо маємо дуже кислі ґрунти, що значно пригнічує ріст рослин. Із цієї самої причини ми не можемо занадто заощаджувати на міндобривах. А щоб розкислювати ґрунти й піднімати врожаї, треба додаткові витрати, зокрема на дефекат. Однак поки що про це й мови бути не може. Для підживлення ґрунтів застосовуємо сидерати, зокрема сіємо ріпак — мінімум на 100 га. Купувати ж на сидерат гірчицю або жито, маючи своє насіння ріпаку, я не бачу доцільності, адже ріпак, як сидерат, ненабагато гірший за ці культури.

 

– Ви сказали, що плануєте застосовувати ресурсозберігальні технології обробітку ґрунту. Чи не думали перейти на ноу-тілл?

– Перейти на ноу-тілл ми не можемо з двох причин: через дуже високі щільність та кислотність ґрунтів. Це головні причини зниження врожайності в разі застосування «нуля». Тому за ноу-тілл сіємо тільки сидерати.

А перевагу віддаємо системі міні-тілл, що включає дискування та передпосівну культивацію. Утім, це стосується лише кукурудзи: де краща земля — оремо, на гіршій — у межах 500–600 га — дискуємо. Під соняшник і ріпак оремо обов’язково — інакше урожаю не буде. Під пшеницю в основному дискуємо. Надалі ж, щоб мінімізувати витрати, по міні-тілл сіятимемо кукурудзу, пшеницю й ячмінь. Навіть на сою, можливо, застосуємо цю технологію за допомогою дискової важкої борони, яка може обробляти ґрунт на глибину до 20 см. Однак усе ж таки на сою орати краще: от минулого року ми отримали сої 15,2 ц/га по дискованому, цього року виорали, і по зовнішньому вигляду я бачу, що врожай буде набагато кращим: рослини зелені, висота кріплення бобів вища 8–9 см. Тобто культури, з яких ми хочемо мати добрий урожай, усе-таки потребують оранки. Окрім того, ми мусимо частину земель обов’язково орати, бо вносимо туди органічні добрива з ферми — щороку по 15–17 тис. тонн на площі 200–300 га.

 

Петро Черниш: 

– Підсумовуючи, скажу: усі витрати скоротити не можна. Тут інший підхід має бути: ціна нашої продукції має бути співставною з витратами на пальне, добрива, насіння тощо. Скороченням технологій ми її вирівнювання не доб’ємося. Будемо лише отримувати менші врожаї. Нині ці питання через події на сході країни менше піднімають. Оскільки всі знають, що сільське господарство виживе — люди мобілізуються, затягнуть паски… Бо за сьогоднішньої ситуації саме сільське господарство тримає економіку держави на плаву. Проте від цього гострота проблем не зменшується, і все одно їх рано чи пізно доведеться розв’язувати.

 

 

 

Інтерв’ю було надруковано у журналі The Ukrainian Farmer. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: