Працюємо на перемогу
Народний депутат Іван Чайківський — про виклики й пріоритети агросектору
Горнило воєнних реалій гартує звитягу українців — і не тільки на полі бою, а й на фронтах продовольчої безпеки. Наша новітня історія формується під тиском ризиків і нелегких випробувань. Але саме вони змінюють Україну і кожного з нас. У держави, що відважно боронить свою землю, має бути міцний тил, нехай навіть ресурсу катастрофічно мало, а раніше успішні стратегії господарювання не актуальні. Про виклики та пріоритети розмовляємо з народним депутатом, секретарем Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Іваном Чайківським.
— Війна торкнулася абсолютно кожного українця, — наголошує Іван Адамович. — Чимало хто переусвідомлює своє ставлення як до життя, так і до країни, до свого ближнього, своєї родини. Ті, хто нині в тилу, роблять усе можливе (і неможливе), щоби воїни на передовій відчували підтримку. Відтак, доки триває війна, ми всі працюємо на перемогу. Хтось, наприклад, купує військовим пікапи, хтось — дрони, ще хтось — забезпечує бійців продовольством чи спорядженням. Це реально немалі гроші, та кожен розуміє: буде Україна — буде і його підприємство…
— А загалом, які виклики є сьогодні пріоритетними?
— Нині в пріоритеті — налагодження сухопутної експортної логістики. Дуже важливо, що нарешті розпочалося вивезення зерна з наших чорноморських портів. Але ж ми тепер вочевидь усвідомлюємо ризики воєнних часів. Аби їм запобігти, маємо «тут» і «вже» скерувати ресурс на побудову нових експортних ланцюжків і зберігальних потужностей для сільгосппродукції. Оскільки чимало аграріїв возитимуть своє збіжжя у ЄС, вже закупили автопарки зерновозів. На Заході України цьогоріч виросте ціла низка нових невеликих елеваторів і складських приміщень. І це теж важлива ланка у єдиному для всіх гравців агропродовольчого ринку логістичному ланцюжку. Знайдуть нового господаря виставлені на приватизацію державні підприємства. А далі — час покаже. Думаю, після нашої перемоги ми побачимо абсолютно новий розвиток як загалом країни, так і, зокрема, агросектору.
Дуже правильне рішення, як на мою думку, — віддати в руки господареві державні спиртзаводи, елеватори тощо. Можливо, ціна приватизації не така висока, як могла б бути до війни, та й зовнішній інвестор не надто поспішає купувати активи в охопленій війною країні. Разом із тим маємо шукати внутрішні резерви. Як-от, приміром, на Тернопіллі, де спиртзавод простоював 10 років, а після приватизації, реконструкції й переоснащення потужностей було працевлаштовано 180 людей. І це 50 тисяч тонн зерна, що за рік буде перероблено в Україні. Що більше таких внутрішніх інвесторів, то потужніше розвиватиметься національна економіка. І це дасть не лише економічний ефект, а й диверсифікуватиме сировинний агробізнес.
— Внутрішня переробка — перспективний напрям для інвестицій…
— Так. Особисто я переконаний, що це абсурд: відправляти свої трудові ресурси в Іспанію й везти туди кукурудзу, яку вони згодують свиням, потім із тої свинини виготовлять прошуто й привезуть до України — щоб ми купували й вихвалювали, яке смачне… А тим часом сильні кооперативи, які ми бачили у ЄС та США, змогли розбудувати переробку — цукрові й комбікормові заводи, потужні мережі з реалізації харчових продуктів, магазини. Все це належить малим фермерам, які зуміли якимось чином об’єднатися й утілити в життя такі потужні проєкти. Нам дотепер цього зробити не вдавалося. У довоєнні часи українська портова інфраструктура давала змогу щомісяця відвантажувати на експорт понад 8 млн тонн зерна. Тож сировинна Україна успішно торгувала аграрною сировиною. Аж доки проблеми з експортом не загострили потребу нарощувати обсяги внутрішньої переробки. І це те, у що наші аграрії однозначно інвестуватимуть. Як мовиться, біда вчить. Ось так і ми вчимося багатьох правильних речей.
— Чого сьогодні найбільше потребує аграрна галузь?
— Надзвичайно актуальним є питання щодо бронювання військовозобов’язаних фахівців аграрних і фермерських господарств. Як відомо, в серпні-вересні спливає 6-місячний термін їх попереднього бронювання — у зв’язку із запитами відповідних компетенцій у критичних галузях сільгоспвиробництва. Тож на засіданні парламентського комітету колеги одноголосно підтримали озвучену мною позицію сільгоспвиробників й аграрних асоціацій — подовжити бронювання автоматично, допоки в законодавстві не буде щодо цього суттєвих комплексних змін. Це дозволить аграріям у комплексі забезпечити всі польові роботи та повністю подбати про продовольчу безпеку країни й сформувати надійний тил.
Нехай там що, кожен фермер сьогодні намагається відновити виробництво. Утім, без ресурсу це — нереально. Щоб посіяти, звісно ж, треба продати зібраний раніше врожай. Однак внутрішня ціна на зерно така низька, що багатьом краще взагалі не сіяти. Що ж до потенційних ринків збуту агропродукції — там теж є чимало питань. У нас, звичайно, болить, бо нам треба продати. Але ж і у Європі є свій фермер, що занепокоєний ціновим тиском дешевого українського зерна та якому воно тисячу років не потрібне… Інша ситуація з ріпаком, якого у Європі зазвичай бракує на виробництво біопалива. Тож ЄС його купує в інших країн. Натомість українські сільгоспвиробники нинішнього літа намолотили ріпаку на 700 тис. тонн більше, ніж торік — близько 3,1 млн тонн. Потенційно це майже 2 млрд доларів (чи 70 млрд гривень) надходжень у країну. Тому з моєї ініціативи парламентський комітет вийшов із пропозицією до уряду створити спеціальні «зелені коридори» для українського ріпаку, на який сьогодні чекають Німеччина, Франція, Румунія та інші європейські країни. Це дасть змогу українським аграріям отримати фінансовий ресурс, який нині вкрай потрібен для осінньої посівної кампанії під урожай 2023 року. Адже проблема в тому, що його дуже бракує, бо суттєво подорожчали і пальне, і мінеральні добрива, і засоби захисту рослин…
— На яку підтримку держави можуть розраховувати фермери?
— Ідей насправді дуже багато і програм дуже багато. Працює створена президентом робоча група «Нова аграрна політика» (План відновлення України). Утім, для великих проєктів потрібні великі ресурси, яких наразі в України немає. Будьмо відвертими: доки триває війна, складно розраховувати, що держава у щось інвестуватиме.
Україна потребує світової підтримки — цільових грантів і кредитів на конкретні програми. І такі програми наразі прописують. Що ж до конкретних напрямів, на які передбачено фінансування, то цьогоріч, як мені відомо, з бюджету мають намір спрямувати кілька мільярдів гривень на садівництво малим фермерам. Другий напрям — на підтримку малого підприємництва (на переробку). У цій програмі чітко прописано, скільки робочих місць має створити підприємець, щоб отримати грантові кошти й за три роки різними податками сплатити їх до бюджету. Чи це вигідно? Якщо ти маєш відповідний бізнес-проєкт, то, звісно ж, вигідно, бо це безвідсоткова позика і гроші «вже». Втім, це допомога для найменших (мікро-) підприємців. За 8 млн гривень в агросекторі можна створити, наприклад, крафтову сироварню: купувати в населення молоко, переробляти на сири й продавати в створеній для цього власній крамничці. Можливо, в такому малому бізнесі умовно 25 робочих місць буде забагато, втім, головне завдання, яке ставить перед собою ця програма, — подолання проблеми зайнятості населення й забезпечення підтримки дрібного підприємництва в агросекторі.
— Кажуть, за проблемами завжди відкриваються можливості. Які є нині можливості в кормовиробництва, тваринництва?
— Вони, на жаль, ще не відкриваються. І їх не видно — внаслідок низки проблем. І готових рішень допоки теж немає. Комбікорм — це готовий продукт, що має обмежені строки зберігання. Тому експортувати його не цікаво, а для реалізації на внутрішньому ринку, звісно ж, треба розвивати тваринництво (як варіант — аквакультуру). Хто провадив тваринництво — його й надалі веде, інвестуючи й прагнучи зберегти те, що має. Втім, на це потрібні величезні кошти. Приміром, інвестиція на створення одного місця дійної корови — 7–8 тис. євро, свиноматки, якщо я не помиляюся, близько 4 тис. Для багатьох господарств — це непосильні суми. Крім того, такий бізнес потребує технологій і фахівців. Хто готовий розділити ризики з фермером? Держава не готова. Відтак і фермер, навіть якщо він має кошти для інвестиції, зважатиме передусім на ризики. Скажімо, вже навіть довоєнний 2021 рік був для промислового свинарства надто складним — із низькими цінами закупівлі свиней забійних кондицій на тлі збільшення витрат на відгодівлю через подорожчання кормових інгредієнтів на понад 50%, які в структурі собівартості продукції тваринництва у середньому становлять 65–70%. Що вже й казати про цьогорічну ситуацію? Як на мене, це дуже складна тема…
За ті роки, що я працюю в парламенті, ми багато зробили для розвитку тваринництва. Однак навіть тих грошей, що було виділено за цільовими програмами, не вистачало. Наразі український внутрішній ринок, де виробники реалізовують свинину, дуже слабкий. Що ж до яловичини — жодне українське підприємство не має єврономера, що дає право продавати у Європу. Наразі в умовах війни Держспоживслужба має дозвіл від європейських партнерів комісійно приймати й підтверджувати відповідність українських виробників. Утім, на довгострокову перспективу ми сьогодні планувати не можемо.
— З огляду на наявні ризики й проблеми в агросекторі, яких законодавчих ініціатив нині найбільше потребує галузь?
— Усе те, що було потрібно агросектору, законодавчо поправлено. Вперше в історії незалежної України нам довелося працювати в умовах повномасштабної війни. Ми мали оперативно розв’язувати проблеми, які виникали перед українськими аграріями в умовах збройної російської агресії: брак добрив і засобів захисту рослин, порушення логістичних ланок і перебої з постачанням сільськогосподарської техніки й обладнання, припинення експорту. І нам з колегами навіть вдалося активізувати роботу.
Протягом сьомої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання діяльність парламентського комітету була зосереджена на підготовці законопроєктів, які максимально спрощують ведення аграрного бізнесу в умовах воєнного стану. Особливо важливим є налагодження шляхів експорту українського зерна для продовольчої безпеки країни та світу. З цією метою комітет провів низку зустрічей з європейськими колегами Литовської Республіки, Румунії та Республіки Польща. У червні Україна офіційно набула статусу кандидата в члени ЄС, тож комітет зосередив увагу на приведенні законодавства України в агропромисловій сфері до вимог законодавства ЄС. Найближчі кілька місяців працюватимемо над цими документами.