Ми находимо рішення

 У сучасному аграрному виробництві агрономія невіддільна від економіки. Особливо за теперішніх умов, коли на зміну гонитві за високими врожаями за будь-яку ціну прийшов ретельний прорахунок кожної вкладеної гривні, яка в підсумку має конвертуватися у додатковий прибуток із гектара. Інша тенденція — підприємства з диверсифікованим виробництвом вкотре підтвердили свою перевагу перед вузькоспеціалізованими та стійкість до економічних викликів. Агрохолдинг «Галс Агро» саме з їх числа. Про свій досвід господарювання в умовах ринкової нестабільності розповів генеральний директор компанії Сергій Кравчук. 

— Пане Сергію, які виклики бачите для рослинницького сектору цього сезону? 

— Ми сподіваємося, що нових викликів не виникне, лишаються ті, що були торік. Насамперед це обмежені можливості продажу врожаю через ускладнену логістику, низькі ціни на зерно. Останнім часом торгівля морськими шляхами налагодилася, але недостатньо. Тож, порівнюючи з минулим роком, ситуація тільки погіршилась, бо ціни на агропродукцію занизькі, запас міцності в господарств усе менший (якщо він ще лишився), виживати все важче. 

— Як зростання цін на засоби виробництва загострює ситуацію? 

— Зростання вартості засобів виробництва — це основний елемент, що впливає на рентабельність виробництва. Можна нарікати на подорожчання добрив, ЗЗР тощо — кожна з цих позицій формує собівартість продукту. Однак це не означає, що собівартість збільшилася саме на таку суму. Уже добре, що в країні є ЗЗР, добрива, пальне. Ціна на них зростає/знижується — це не надто важливо. Важливо, що в господарствах загалом бракує запасу міцності, щоб якісно провести посівну кампанію. Маю на увазі фінансові запаси — щоб оновити техніку, купити вдосталь добрив, правильні ЗЗР тощо. Відповідно, це відбиватиметься на результаті, на якості та кількості продукції. 

— Чи доводилося вам корегувати технологію через здорожчання засобів виробництва? Як плануєте діяти цього сезону? 

— Усе, що можна було оптимізувати, ми вже оптимізували. Тому норми добрив лишаться на рівні минулого року. Звичайно, будемо корегувати по весні залежно від прогнозів щодо опадів. 

Щодо технологічних змін загалом, то в сталому сільському господарстві швидко впровадити щось нове неможливо, особливо за теперішніх умов. Тому в нас, як і в наших колег, з якими я спілкуюся, все лишається на попередньому рівні. Хоча б тому, що нові технології — це нова техніка, а нині з оновленням техніки проблеми через брак ресурсу. Раніше ми кожен вид техніки оновлювали згідно з графіком, нині це не дуже добре працює. В нинішній ситуації думаєш, що може працювати ще один рік, але тоді дорожчими будуть ремонти, відтак цю техніку ти продаси дешевше наступного року. До цього не варто допускати, бо в результаті наслідки будуть набагато гіршими. Тому потроху техніку оновлюємо. 

— Як відставання від графіка оновлення впливає на виробництво? 

— Збільшуються терміни обробітку, витрати на запчастини. Якщо з оновленням затягувати, загалом накопичується кумулятивний ефект, який через два роки буде важко подолати. 

Щодо загального технічного рівня, то технікою ми користуємося сучасною, де потрібно, застосовуємо елементи точного землеробства, дрони тощо — загалом на рівні, як в інших провідних агрохолдингів. Думаю, останніми роками ми всі приблизно на одному рівні працюємо. 

Щодо технологічних інновацій, то можу виділити штучне запліднення (запилення) горіхових садів за допомогою дронів — це мало хто робить, навіть у світі (хоч до рослинництва це не має відношення). Свого часу виникла проблема із запиленням — ми її розв’язали разом із нашою горіховою асоціацією. Другий рік із цим експериментуємо і щоразу вносимо щось нове. Співпрацюємо з провідними міжнародними університетами, ділимося з ними досвідом. 

На польових культурах дрони також працюють — де вони необхідні, а їхня робота економічно вигідна. Користуємося послугами компаній, що на цьому спеціалізуються. Ефективність роботи дрона залежить від культури й ситуації: десь економічно доцільно більшою/меншою мірою, а десь це просто рятує ситуацію. Однак дрони ніколи не замінять загальну технологію, принаймні сучасні. 

— Як зміниться собівартість вашого виробництва проти минулого року? 

— Ми думаємо, що валютна собівартість виробництва буде на рівні минулого року. Гривнева — залежатиме від курсу валют. Насправді зміни невеликі, порівнюючи з минулим роком, — дещо зменшилася ціна на добрива та ЗЗР, деяке насіння. Це не так важливо: буде собівартість кукурудзи 3500 чи 3400 грн — загалом вона лишається на одному рівні. 

Ми працюємо з перевіреними продуктами — добривами, ЗЗР, з перевіреними постачальниками. Тепер не час для експериментів. Навіть якщо ти переходиш із преміумсегмента на економсегмент того самого виробника, ти потрапляєш в зону експерименту. Ми вже давно адаптувалися й застосовуємо різного класу препарати в конкретних умовах. 

Це стосується й посівного матеріалу. Щороку тестуємо нові гібриди, частково вводимо їх у сівозміну. Але кардинально міняти гібридний склад, а поготів насіннєву компанію, на дешевший сегмент — це неправильно. Великі ризики втрат. 

Як будь-який агрохолдинг, виграємо завдяки раннім, гуртовим закупкам засобів виробництва. Але це також не панацея. Ти ж не можеш нафтопродукти закупити на 20% дешевше — виграєш, купивши під час зниження ціни або дещо дешевше велику партію. 

— Ваша компанія має диверсифіковане виробництво. Коли така структура виручала найбільше? 

— Протягом останніх 25 років виручало завжди, кожен рік. Щороку якась позиція просідала, якась виручала — ми говоримо не лише про диверсифікацію продуктову, а й регіональну. Може бути посуха або низька ціна на кукурудзу, але цукор буде в ціні. Нема ціни на свинину, але є на індичку. Агрохолдинг має бути диверсифікованим за кількома продуктовими напрямами. Тоді це рятує. 

За останні два роки ціна на цукор була на межі рентабельності, але вона рятувала, а зернові просіли. Завдяки цьому провалу можна більш-менш рахувати рентабельність тваринництва і птахівництва, але ця рентабельність зумовлена цінами на зернові, що є в державі. Бо якщо до них прив’язати міжнародні ціни, то тваринництво було б збитковим. Завдяки тому, що ти можеш або зерно продавати, або запускати тваринництво, ти можеш отримати рентабельність. 

— На яку культуру будете робити ставку цього року? 

— Ми не можемо робити ставку на одну культуру — на цукрові буряки, наприклад, чи соняшник — вони просто є в сівозміні. Ми не зловживаємо цим, сіємо, скільки можемо. Дещо виручає біоенергетика. 

Структуру посівних площ не міняли — 20% цукрового буряку, 20% озимого клину, до 20% біоенергетичних культур, решта — соняшник, ячмінь, соя. Сою спрямовуємо на потреби власного тваринництва, як і частину зерна, решту — на експорт. Експортуємо цукор. 

— Цього року експерти прогнозують, що цукровий буряк буде чи не єдиною прибутковою культурою, з якою може конкурувати хіба що соя. Тож багато хто розширює площі під буряком і навіть планує вперше сіяти. Чи не знецінить така конкуренція продукт? 

— Немає на продукти сommodities, тобто біржові товари, конкуренції. Є обґрунтована ціна. Тим, хто збирається вирощувати цукровий буряк, хочу сказати, особливо агрохолдингам: якби ви торік та позаторік почали вирощувати буряк — тисячу+ євро на гектарі могли б спокійно заробляти. Господарства, які працюють на землях, де традиційно вирощували цукровий буряк, кошти втратили фантастичні, не сіючи його. 

Проте ніколи не пізно в цей потяг вскочити. Це як мінімум позиція з міжнародною ціною, яка набагато вища від ціни на зернові. Одна справа перевезти в Одесу машину зерна, яка коштує три тисячі доларів, інша — перевезти цукор, що коштує більше як 12 тисяч доларів. 

Агрохолдинги не хочуть сіяти цукровий буряк, бо їхні агрономи за останні роки дуже розслабилися, вирощуючи одну кукурудзу та соняшник. Кожен фермер в Айові спокійно вирощує кукурудзу з набагато кращими показниками. А над цукровим буряком треба працювати, днювати й ночувати в полі. Тому середня ланка в агрохолдингах чинить великий супротив бурякові. Вигадують тисячу плюс причин, чому це не потрібно робити. А власники втрачають великі кошти. 

— На вашу думку, допоки триватиме «буряковий тренд»? 

— Останні 25 років не було жодного року, щоб цукровий буряк був невигідним. Принаймні завжди він був набагато вигідніший за зернові культури. Так, були періоди низької ціни, на рівні цін на зернові культури, зокрема протягом кількох років перед «великою війною». Але це була аномальна ситуація. Якщо брати будь-який трирічний відрізок часу в минулому — буряк завжди був дохіднішим від зернових. 

— Часто небажання вирощувати буряк мотивують браком цукрових заводів, яких чимало ліквідували свого часу… 

— Та ніхто їх не ліквідовував — це ринок: якщо вигідно запускати цукровий завод, компанія його запускає. У нас же не було ліквідації цукрових заводів, як у Європі, наприклад, де платили заводам компенсацію за те, щоб вони зупинили діяльність у період реструктуризації цукрової галузі. У нас хто хотів працювати, той працював. Є добрі приклади, де на базі цих заводів збудували інше виробництво, і навпаки — є приклади, де заводи, а тапер вже і села навколо них, стали мертвими, бо люди втратили роботу. Але це бізнесова історія. Звісно, держава могла б впливати на ці процеси, але що говорити про вчора — треба думати про завтра. Щоб держава як мінімум не заважала працювати. 

— Нині аграрії все більше наголошують на важливості орієнтуватися в рослинництві на прибуток з гектара, зменшення витрат на гектар. Якою має бути правильна економіка посівного гектара? 

— Ми так ніколи не рахуємо, бо прибутки з гектара різні. Не думаю, що в диверсифікованих компаніях так правильно рахувати прибуток — із гектара. Треба рахувати загалом витрати. Бо часто витрати у тваринництві більші, ніж кількість гектарів, яку ти використовуєш для цього тваринництва. І тоді неможливо рахувати через прибуток на гектар. Звісно, ця цифра порахована, але мене цікавить картина загалом. 

Я б хотів наголосити на іншому. На жаль, держава не бачить, скільки вона отримує податків з одного гектара. У нас малі одноосібні господарства продукцію продають за готівку, зарплату виплачують готівкою, за оренду розраховуються готівкою — то скільки вони платять податку з гектара землі? Всі агрохолдинги, які є публічними компаніями, можуть показати звітність, де зазначена сума не менша як 4 тис. грн/га тільки податків. Це суттєва для держави цифра. Тому найголовніше — щоб держава контролювала рівень сплати податків в аграрному секторі. 

— Які проєкти ви хотіли б реалізувати цього року — в середній перспективі? 

— Цього року й далі виконуватимемо довоєнні плани — розвивати біоенергетику, тваринництво, багаторічні насадження. Може, дещо відстаємо від плану з об’єктивних причин, але ненабагато. Ми працюємо за планом, бо він правильний. Ми ж плани розробляємо не на рік — два. І навіть не на десять років. Війна — це не форс-мажор. Завжди у будь-якій поганій ситуації треба вибудовувати свою діяльність так, щоб вийти з неї в кращій позиції, ніж був до цього. Так, ми примудряємося працювати з меншою кількістю людей, бо багатьох мобілізували до війська, чимало техніки вилучено для оборонних потреб. Але ми находимо рішення.