Загартовані війною і негодою

  Цей воєнний рік на противагу рекордному й успішному 2021му став випробуванням на міцність і для малого, і для великого агробізнесу. На додачу до логістичної й енергетичної криз ще й погода не завжди була на боці аграріїв. Та вже весь світ знає: коли йдеться про виживання, силу духу й захист свого, українцям тут немає рівних. І кожна тонна вирощеного під бомбами врожаю — це чиясь перемога. А в нас цей відлік уже давно пішов на мільйони… Про виклики й реалії цього непростого часу розмовляємо з керівником агрономічного відділу агроіндустріального холдингу МХП Віктором Марценюком. 

— Початок повномасштабної війни збігся зі стартом весняно-польових робіт. Були порушені ланцюги постачань ТМЦ, і це був наш найперший виклик — забезпечити себе ЗЗР, добривами, насінням і, попри все, відсіятись. Бракувало й автомобілів. Багато техніки пішло на армію, тож зросло навантаження на власну логістику. Більшість партнерів відмовлялася від постачань — ніхто не хотів їхати в небезпечні зони. Тож наші автомобілі їздили по ЗЗР у зону бойових дій. Якраз у той період поблизу Києва точилися бої, а всі основні логістичні склади розташовано навколо столиці — в Обухові, Василькові… Наші працівники їздили по ЗЗР і на лівий берег у бік Чернігова, де багато населених пунктів на той час уже були окуповані. 

— То як пройшла посівна? Який урожай вдалося виростити? 

— Через війну ми не засіяли на Сумщині близько 4 тис. гектарів, наближених до кордону з рф. Ті території й досі під обстрілами. Частину полів довелося розміновувати, та загалом ми відсіялися. За показниками врожайності рік був неоднорідний. Наприклад, середню врожайність озимого ріпаку отримали рекордну — 3,8 т/га, до того ж у центральному регіоні (на Вінниччині й Черкащині) збирали навіть більше як 4,5 т/га, а на Півночі та Заході — 3,5 т/ га. А ось по пшениці трохи не досягнули до плану — через високі температури й посуху в червні мали багато питань щодо маси тисячі насінин. Тож середня врожайність — на рівні 5,5 т/га. Хоча на Півночі й Заході пшеницю зібрали з урожайністю понад 7 т/га. 

— Як щодо пізніх культур? Чи всі площі вже обмолотили? Як дощі вплинули на темпи збирання та якість продукції? 

— Збирання пізніх завершуємо. Соняшнику лишилося зібрати 3% (дані станом на 26 жовтня — прим. ред.), сої — 30, кукурудзи — 60%. Жнива трохи затягуються, тому що майже весь вересень ми не могли працювати в полях через дощі. Найбільше від цього постраждав соняшник. Поширилися хвороби, насамперед біла гниль. На деяких полях із високою епіфітотією були чималі втрати. Це поодинокі масиви, здебільшого на Заході України, де за вересень випала подвійна місячна норма опадів — 150–200 мм. Але в основному масиві завдяки високоінтенсивній технології й покращеному фунгіцидному захисту ураження хворобами було порівняно невисоке. 

Загалом цей рік для соняшнику не дуже сприятливий, тож урожайність варіювала в межах 2,8–3,3 т/га майже в усіх зонах вирощування. Головним лімітаційним чинником стало насичення хворобами. Крім склеротинії, яка почала поширюватися у вересні, протягом сезону спостерігали поширення вугільної гнилі, вертицильозу — ці хвороби фунгіциди не контролюють, тож вони найбільше вплинули на врожайність. Крім того, нам забракло суми активних температур. Соняшник — теплолюбна культура, а прохолодна погода припала якраз на період його запилення, і він недозапилився. 

— Озимі також посіяли із запізненням? 

— Сівбу озимої пшениці, під яку відвели 40 тис. гектарів, планували завершити до 10 жовтня, натомість усі масиви вдалося «закрити» до 20 жовтня. Затрималися також через вересневі дощі. А ріпак посіяли вчасно і навіть трохи більше, ніж торік. Це пов’язано тільки із сівозміною. З року в рік оптимальні строки сівби ріпаку припадають на посуху, тож часто не вдається виконати план. А цьогоріч умови для сівби були сприятливими, вологи було достатньо, так що ми засіяли ріпаком, як і планували, — 33 тис. гектарів, що на 10% більше, ніж торік. З озимих крім ріпаку й пшениці сіємо ще трохи тритикале і жита на непродуктивних землях, але то несуттєві площі.  

— У якому стані посіви нині? 

— Стан посівів добрий, вологи вистачає, фунгіцидні й інсектицидні обробки всі здійснили вчасно. Ріпак сформував міцну кореневу систему та потужний листковий апарат, зріджених посівів у нас немає. Маємо вже сходи пшениці, навіть на полях із найпізнішими строками сівби. Цього року прогнозують теплий листопад, тож рослини мають всі шанси ввійти в зиму в оптимальній фазі. 

— За яким принципом обираєте сорти й гібриди та як часто відбувається їх ротація? 

— Сортооновлення і часткова сортозаміна в нас відбувається щороку. Зважаємо на те, як реагують сорти на зміни клімату, чи вони стабільні за продуктивністю в різні роки й за різних погодних умов. Пшеницю нижче другої репродукції намагаємося не сіяти — тільки еліту, першу й другу. 

Сортовий склад варіюється залежно від ґрунтово-кліматичних умов. У центральній частині країни сіємо пластичні сорти, придатніші до посухи в період вегетації й наливання зерна. На Заході країни — це високоінтенсивні сорти з підвищеною стійкістю до осипання та збудників хвороб. Відповідно, там і очікування від урожаю більші. Загалом сіємо сорти переважно іноземної селекції з підвищеною продуктивністю. Українські сорти сіємо в зоні ризикованого землеробства, на малопродуктивних площах, де бракує опадів. Саме українська селекція там себе найкраще проявляє, адже це районовані сорти, що добре витримують екстремальні умови: піщані ґрунти, високі температури, недостатню кількість опадів. 

— Скільки кластерів зараз у Вашому підпорядкуванні? Як відрізняються технологічні карти залежно від регіону? 

— Наша компанія налічує одинадцять рослинницьких підприємств, розташованих у різних ґрунтово-кліматичних умовах майже на всій території України — від Дніпра до Львова, від Сум до Вінниці й Черкас. Це різні за розмірами підприємства від 4–5 тис. гектарів до 80 тис. Технологію адаптовано до різних кліматичних і ґрунтових умов. Підбір гібридів, сортів, системи захисту та живлення — все це має ґрунтово-кліматичний характер. Маємо дві системи живлення — органічну й органомінеральну. Повністю покрити весь земельний банк власними органічними добривами не маємо можливості. Економічна доцільність не дозволяє перевозити органічні добрива на далекі відстані з Вінницької області у Львівську чи Сумську, поготів що й норми внесення більші за мінеральні. Тож їх застосування сконцентровано біля місць розташування птахофабрик і ферм у Вінницькій, Черкаській, Київській і Хмельницькій областях. 

— МХП славиться чи не найбільшими в Україні обсягами застосування органічних добрив, зокрема компосту. Яких результатів вдалося досягти в цьому напрямі? 

— Ми щороку вносимо на наші поля від 800 тис. до 1 млн тонн органічних добрив. Для підвищення їх ефективності й зниження шкідливості свіжого гною ВРХ або курячого посліду перейшли на два типи покращення органічних добрив: виробництво дигестату на біогазових заводах і компостування, яке ми вже запустили на всіх своїх підприємствах. Усі підприємства забезпечили аераторами органіки. Таке добриво менш шкідливе, ніж свіже, особливо в посушливих умовах. А за сприятливих умов урожайність основних культур на органо-мінеральній системі живлення на 1 т/га вища, ніж за застосування мінеральної. 

Цього року було в планах виготовити до 250 тис. тонн компосту. Для цього треба переробити до 360 тис. тонн органіки. Але через логістичні проблеми пів року чекали на замовлену техніку, тому, ймовірно, цього року не встигнемо виконати план на 100%. Та наступного цілимось уже в 100% переробку всіх наших органічних добрив. 

— Чи довелося змінювати технологію вирощування культур, щоб знизити її собівартість? Які результати дала така оптимізація? 

— Війна і цьогорічні погодні умови спонукали взяти собі за правило здійснювати триразовий відбір запасів вологи в ґрунті: перед входом у зиму, перед посівною та перед основними технологічними заходами у травні-червні, щоб ухвалювати правильні технологічні рішення й оцінювати їх з боку економічної доцільності. Чи окупиться той чи інший елемент технології за наявної кількості вологи. У зв’язку з цим ми частково перенесли азотне живлення  з осені на весну, коли вже розуміємо запаси вологи в метровому шарі ґрунту. Цього року за таким принципом ми підживлювали кукурудзу: провели підживлення азотними добривами тільки на 10% площ, де це було максимально доцільно. 

А ще, коли почалася війна, частково скорегували структуру посівних площ так, щоб скоротити витрати, оптимізувати власну складську логістику. Наприклад, зменшили площі під кукурудзою на віддалених масивах. Натомість збільшили площі під соєю. Наступного року також плануємо скорегувати площі під кукурудзою на 20 тис. гектарів і збільшити під соєю й цукровим буряком. 

— Багато підприємств цього року зіткнулися з браком потужностей зберігання. Чи є у вас така проблема і як її розв’язуєте? 

— Увесь свій урожай ми маємо змогу розмістити в себе. Для цього заздалегідь змінили структуру посівних площ. А там, де елеваторних потужностей і капітальних споруд бракувало, додатково закупили рукави для тимчасового зберігання. До того ж у нас великий відсоток власної переробки кукурудзи й соняшнику на комбікорм, тому з цим проблем не було. Більше проблем — із логістикою й продажами. 

— Як покращуєте якість ґрунтів? 

— Уже багато років ми застосовуємо хімічну меліорацію на найпроблемніших ґрунтах із низьким рівнем рН. Загалом за п’ять останніх років застосували її вже приблизно на 105 тис. гектарів. Від сидератів відмовилися, але в промислових масштабах застосовуємо покривні культури. Це зменшує вітрову й водну ерозії, сприяє утриманню вологи та покращенню структури ґрунту. Ефект дуже помітний. Наприклад, цього року у Волинській області ми здійснили пряму сівбу по покривних культурах без жодного ґрунтообробітку. І якщо в сусідніх господарствах пісок вільно «мігрував» полями, у нас такої проблеми не було. Тому надалі будемо розвивати цей елемент технології. 

Також розширюємо площі під strip-till. У нас уже близько 7 тис. гектарів під цією технологією. Пожнивні рештки подрібнюємо, обробіток дисковими боронами замінюємо на обробіток агрегатами вертикального типу (Vertical tillage), щоб не замішувати їх у ґрунт, а лишати на поверхні поля, чим також зменшуємо ерозію й покращуємо структуру ґрунту. 

Важливо, що такий тип обробітку в посушливих регіонах на піщаних ґрунтах дає змогу нагромадити й зберегти вологу. А в регіонах, для яких характерне перезволоження, запобігає водній ерозії. Наприклад, у Хмельницькій області ми перейшли на strip-till якраз через надлишок вологи. Коли на горбистій місцевості за годину випадало 50 мм дощу, наші посіви просто змивалися. А тепер такої проблеми немає. Надалі також плануємо розширювати площі під цією технологією. 

— А яка у вас стратегія захисту культур? Вона змінилася цього року? 

— Захист культур ми практично не змінили, за винятком того, що відмовилися від співпраці з постачальниками, зареєстрованими в Білорусі. Основу портфелю ЗЗР у нас становлять оригінальні препарати. Генерикам відведено приблизно 30%. Для основних технологічних заходів, де є загроза поширення хвороб, шкідників чи бур’янів, працюємо з оригінальними препаратами. Наприклад, для соняшнику важливо захистити кошики у фазу цвітіння. На ріпаку також захист у фазу цвітіння найважливіший. А якщо прямої загрози посівам немає, застосовуємо аналоги. Але заздалегідь перевіряємо їхню якість. Майже весь обсяг препаратів купуємо заздалегідь. Тільки якщо щось непрогнозоване, тоді купуємо по ходу виникнення проблеми, але це не більше як 10%. 

— Чи не загальмувала війна інвестиційні процеси, зокрема у точне землеробство? 

— Ми планували цього року глобально розширювати застосування елементів точного землеробства. І це чи не єдиний напрям, де інвестиції майже не скоротилися. У планах — здійснити агрохімічний аналіз ґрунту за 5-гектарною сіткою на площі близько 30 тис. гектарів. Частину вже зробили й нині над цим інтенсивно працюємо. За 3–4 роки плануємо зробити такий агрохіманаліз на всіх площах. Думаю, за цим майбутнє — розуміння кожної частини свого поля, диференційоване внесення добрив, дифпосів та інше, щоб ні гривні не витрачати даремно й використати потенціал по максимуму. 

Також інвестували в техніку для strip-till та verti-till, у підземне крапельне зрошення на 100 га під кукурудзою на Черкащині. 95% сівалок у нас уже обладнано системами точного висіву. Частково застосовуємо й диференційоване внесення добрив. Зокрема, в нас багато культиваторів для диференційованого внесення аміачної води, розкидачів під диференційоване внесення сухих міндобрив. Усі інвестиції в майбутньому будуть спрямовані тільки на техніку, що обладнана точним землеробством. 

— Як, на вашу думку, війна змінить український агросектор? 

— Через подорожчання технології й енергоресурсів насамперед зміняться підходи до сівозміни. Якщо раніше всі сіяли кукурудзу, то наразі відбудеться переосмислення структури посівів, як-от заміна кукурудзи на пшеницю або сою, ріпаку цього року посіяли більше. Загалом це перехід на менш затратні культури з меншою потребою в добривах або на ті, що легше й дорожче можна продати. 

Переосмислюються також витрати на ґрунтообробіток. Дедалі більше компаній переходять на його мінімізацію. Тобто наразі в пріоритеті зменшення собівартості виробництва. А коли ми пройдемо цей складний шлях післявоєнного відновлення, думаю, головними напрямами розвитку й інвестицій буде відновлення й розширення зрошення та розвиток точного землеробства. Але все це — після нашої з вами Перемоги.