Повноцінна годівля добірними кормами є запорукою міцного здоров’я та високої продуктивності ВРХ, вироблення високоякісного молока. Натомість годівля кормом низької якості через не дотримання технології його виготовлення запускає механізм послідовних негативних явищ: порушення харчування — виникнення проблем із метаболізмом, виробництвом молока та відтворенням — передчасне вибування корів із продуктивного стада. За неповноцінної годівлі продуктивне використання корови ледве дотягує до трьох лактацій. А для того, щоб виростити і ввести тварину в продуктивне стадо, необхідно 27,5 місяця. У результаті неякісна годівля призводить до збільшення витрат і зниження рентабельності агропідприємства.
Отже, завдання господарства — за без печити поголів’я сіном і сінажем з люцерни згідно з потребами в енергії та поживних речовинах. Люцерна без перебільшення є головною кормовою культурою. Вона дає найбільший урожай з одиниці площі, має високий вміст білка, високу біологічну цінність, хорошу перетравність і високу буферну активність. Водночас найменша помилка в технології заготівлі сіна та сінажу обернеться різким зниженням якості кормів, призведе до колосальних втрат поживних речовин і завдасть шкоди здоров’ю поголів’я. Які ризики існують у заготівлі цих видів кормів?
Складний процес
Якісний люцерновий сінаж має містити 4,5−5,9 мДж енергії. Проте переважна кількість сінажу з люцерни в Україні піддається небажаному бродінню та зараженню патогенами через допущені помилки під час заготівлі.
Технологія сінажування — доволі складний процес, пов’язаний з правильним (чистим) підбиранням і транспортуванням підв’яленої маси до місця закладання; розподіленням цієї маси на рівномірні (не більше 30 см) шари по всій території силосної ями; розумним використанням консерванту; оптимальним трамбуванням розподілених шарів і своєчасним, правильним укриттям корму герметичною плівкою. Дуже важливим чинником для правильного приготування сінажних і силосних мас є швидкість наповнення масою сховища: для заготівлі в яму — близько 100 т/год, для заготівлі у курган — 150 т/год. Тобто за годину треба: згребти, підібрати, перевезти (бажано в закритому кузові для мінімізації потрапляння пилу), розподілити на шари та затрамбувати 100 т підв’яленої маси, негайно накрити її вакуумною та силосною плівкою. Лише за дотримання усіх цих умов, застосування правильного консерванту та правильного підв’ялення маси на полі можна сподіватись на отримання відмінного сінажу. А далі треба ще забезпечити герметичне зберігання сінажу, а перед годівлею правильно його вийняти, зберігши щільність трамбування у залишеній масі.
Незначна помилка на будь-якому етапі технологічного ланцюжка знижує його енергетичну цінність і спричиняє проблеми у здоров’ї дійного стада. Так, зменшення перетравності сінажу на 1% призводить до зменшення надоїв на 0,5 кг з корови в день. Помилки у технології трамбування та зберігання призводять до розвитку пліснявих грибів, дріжджів. Заражені корми стають не придатні до годівлі. Унаслідок згодовування корму з підвищеним вмістом масляної кислоти у корів виникає клостридіальний кетоз, запліднюваність тварин знижується до 35%, зростає рівень ембріональної смертності.
Отже, виробництво якісного люцернового сінажу є вищим пілотажем у заготівлі кормів для ВРХ, воно потребує великого набору різноманітної техніки (сінажні причепи з накриттям, розподільні активні барабани для трав’яних мас, розподілення і трамбування в ямі), злагодженої роботи команди трактористів і надійного обладнання. Зупинка процесу заготівлі на будь-якому етапі автоматично призведе до погіршення якості кінцевого продукту.
«Спотикання» на полі
Люцернове сіно — це цінний компонент раціону, джерело протеїну, енергії, макрота мікроелементів, джерело збалансованого вмісту швидко доступних і повільно доступних енергії та протеїну. Якісно заготовлене люцернове сіно — це додаткових 50 кг білка/т сіна (620 л молока/т сіна). На фермах, де коровам згодовують 3–5 кг/добу кожній, відмічають суттєве збільшення жирності молока й покращення його смаку.
На перший погляд, заготовити сіно з люцерни дещо простіше, ніж сінаж. Це так, але є один критичний момент: стебло дуже важко висушити, не втративши при цьому головного джерела поживних речовин — листя (містить у 2–3 рази більше поживних речовин і в 10–15 разів більше каротину, ніж стебло). Якщо проґавили оптимальну вологість для згрібання прив’яленої маси, то втрата листя може досягти 50% і більше від загальної маси.
Для заготівлі сіна люцерни традиційним способом (скошування, висушування, згрібання у валок і підбирання та тюкування пресом) за оптимальних погодних умов потрібно кілька днів, щоб вологість сіна дала змогу провести тюкування і розміщення тюків у сховищі без ризику зігрівання чи навіть загоряння. За цей період втрачається частина поживності сіна через тривалий термін висушування і розкладання цукрів. Наступні втрати поживності сіна через часткову втрату листків ми отримуємо у процесі механічного (активної роботи роторів) утворення валка та підняття маси підбирачем пресу. Крім того, є високий ризик повторного зволоження сіна через дощі та вимивання поживних речовин, що неминуче знизить його поживність і кормову привабливість. Вологе сіно є дуже привабливим середовищем для розвитку інфекційних агентів — бактерій і пліснявих грибів. Згодовування отруєного сіна спричинить серйозні хвороби, що призведе до додаткових витрат агропідприємства на лікування.
У кінцевому результаті заготівля сіна люцерни у традиційний спосіб призводить до втрати частини вітамінів і поживних елементів і не забезпечує отримання гарантованого високоякісного і енергетичного корму для отримання високої продуктивності та довголіття корів.
Отже, згодовування люцерни забезпечить коровам здоров’я, а господарю — високі надої. Утім, слабка організація роботи команди і відсутність необхідної техніки для заготівлі та виймання сінажу дуже часто зводить нанівець усі зусилля господарств щодо отримання високоякісного законсервованого корму. Тому багато підприємств переходять на заготівлю сіна. Для сіна треба менше техніки й не такі високі вимоги до роботи команди, але втрата листочків і залежність від погоди стають на заваді заготівлі корисного та поживного корму, здатного забезпечити високі надої та продовжити життя корів. Єдиний вихід — пошук альтернативної технології заготівлі сіна.
ГОВОРИТЬ ЕКСПЕРТ
Володимир Крагель, директор ТОВ «Агротехніка»
— Основним завданням тваринників є отримання високих надоїв молока та зниження собівартості його виробництва. Суттєва частка собівартості молока закладена у вирощуванні молодняку та вибраковуванні корів. Годівля корів високоякісним сіном люцерни, заготовленим методом активної вентиляції теплим повітрям у тюках, є найкращим способом для отримання високоякісного преміального молока та забезпечення збільшення кількості лактацій.
Сушіння сіна в сушарнях дає змогу заготовити сіно менш ніж за 24 год з моменту його скошування. Це забезпечує збереження в ньому протеїну на рівні 24%, усіх корисних вітамінів і мікроелементів, що позитивно впливає на життєдіяльність тварин та їх довголіття. Також використання сушарок дає змогу уникнути ризиків псування сіна внаслідок зміни погодних умов і гарантує 100% збереження отриманого урожаю без втрати якості.
Крім того, технологія сушіння сіна в тюках дещо розтягує в часі сам процес скошування і сушіння, що зменшує навантаження на підприємство та нівелює помилки, пов’язані із зупинкою техніки. Економія на закупівлі шротів і менші витрати палива, як порівняти із заготівлею сінажу, компенсують витрати на роботу сушарки.
Інтерес експортерів в арабські країни до купівлі сіна, висушеного в сушарнях з протеїном 24%, постійно зростає. Тож виробництво сіна може стати додатковим напрямом бізнесу паралельно з виробництвом молока.
The Ukrainian Farmer
