Одна з найпоширеніших шкірних хвороб у великої рогатої худоби — трихофітія. Це грибкове висококонтагіозне зоонозне захворювання, збудником якого є дерматофітні гриби Trichophyton verrucosum.
Через наявність спор у їхньому циклі розвитку ці гриби мають велику адаптивність до зовнішніх умов. Наприклад, здатні виживати на рослинних субстратах (соломі, сіні тощо) за відповідних умов до 6–8 років. Окрім того, джерелом зараження тварин також можуть бути щітки-чухалки — якщо обламані волоски зі спорами грибів уражених тварин потрапляють у підстилку.
Скупчення тварин, загазованість корівника, брудна глибока підстилка тощо сприяють розвитку цих грибків. Підвищена вологість середовища, погана вентиляція, брак сонячного світла, дрібні травми, неправильне харчування та стреси посилюють ризики розмноження грибів Trichophyton verrucosum.
Захворювання поширюється переважно через прямий контакт між тваринами, причому клінічно заражені тварини є найбільшим його джерелом. Зараження в масштабах поголів’я найчастіше трапляється у господарствах, де циркулюють віруси з імуносупресивним впливом на тварин (BVD-MD, IBR) в регіонах із помірним кліматом восени або навесні. Останнім часом у зоні ризику опинилися телиці віком 14–28 місяців і нетелі голштинської породи на високопродуктивних молочних фермах.
Клінічні прояви хвороби
Хвороба не завжди явно проявляється клінічно, хоч збудник може бути діагностований у стійлі або на тваринах. Інкубаційний період зазвичай становить 1–4 тижні. У корів і телиць ураження спостерігаються навколо очей, на шиї, а також грудній клітині й кінцівках; у молодих бичків найчастіше захворювання проявляється на мочках вух і міжщелепній ділянці. Зміни на шкірі зазвичай бувають розокремлені, внаслідок випадання шерсті з’являються плями з утворенням кірок. Трихофітні вогнища містять дуже велику кількість спор збудника, тож уражені тварини є постійним джерелом зараження усього поголів’я. Згодом кірки відпадають, і на тілі лишаються голі плями, які поступово вкриваються новою шерстю. Захворювання може тривати до кількох місяців.
Усунення проблеми може потребувати кілька тижнів, що приносить господарству економічні збитки, пов’язані з втратою надоїв, витратами на ветеринарні заходи, додатковим навантаженням на персонал ферми тощо. До того ж хвороба небезпечна для людей, які контактують із хворими тваринами.
Профілактика та лікування
У разі появи інфекції хворих тварин треба ізолювати для обмеження передавання збудника й почати лікувати якомога швидше. Товсті скоринки можна видалити щіткою й спалити. Місцеве лікування можливе препаратами на основі хлоргексидину, енілконазолу, 1%-м повідон-йоду або піроктон оламіну. Індивідуальне лікування є тривалим, складним і має певні ризики з огляду на поступове поширення хвороби на інших тварин.
Профілактика трихофітії є дієвим засобом запобігання хворобі. Наприклад, у Чеській республіці ще з 1974 року масово проводили вакцинацію. Завдяки такій ветеринарній практиці через шість років кількість спалахів скоротилася на 73%, а до 1983 року трихофітоз великої рогатої худоби в країні було майже викорінено. Захищеність тварин після вакцинації сягає 95–98%, тому поголівна регулярна імунізація забезпечує вироблення тривалої (до кількох років) резистентності.
Терапевтичне введення живої вакцини успішно застосовують і для лікування хвороби. Понад 30 років тому науковці чеської компанії Bioveta розробили першу комерційну вакцину проти дерматофітозу ВРХ під назвою Тріхобен, яка визнана одним із найуспішніших продуктів компанії на ринку вакцин для ВРХ. Понад двадцять років вона доступна для фермерів у країнах Європейського Союзу. Цього року унікальну вакцину зареєстровано в Україні проти трихофітії великої рогатої худоби.
Жива вакцина Тріхобен дає відмінний ефект і для терапії, і для профілактики захворювання у стаді. Телят віком до 90 днів вакцинують дозою 2 мл в/м з ревакцинацією через 5–14 днів, молодняк ВРХ старший за 90 днів — 4 мл в/м з ревакцинацією через 5–14 днів. Ревакцинацію рекомендується робити в ділянку сідниць — протилежну зоні первинної вакцинації. У разі терапевтичного введення дорослим тваринам можна використовувати однакові дози відповідно до віку тварин. Особинам із тяжким ураженням третю дозу можна вводити через 14–28 днів після другої.
Якщо на фермі виявлено захворювання, треба вакцинувати все поголів’я. Хворих тварин слід перевести в окреме приміщення, щоб зменшити ризик зараження інших тварин. Після вакцинації імунітет проти трихофітії у поголів’я зберігається протягом п’яти років. Відтак надалі вакцинувати треба тільки новонароджених телят.
Правила вакцинації
Щоб дія від вакцини була максимально ефективною, слід дотримуватися деяких важливих правил. Так, не рекомендовано застосовувати препарати з протигрибковим ефектом перорально протягом усього періоду основної вакцинації й до формування у щеплених тварин стійкого імунітету, тобто протягом 35 днів після введення першої дози. У період переведення телят із молочного на рослинний корм потрібно уникати тривалого введення в раціон заквасок або висівкових кормів, оброблених протигрибковими засобами, що може суттєво вплинути на ефективність вакцинації (терапії).
Будь-які інші імунопрофілактичні заходи (вакцинації) рекомендовано проводити щонайменше за 10 днів до введення першої дози вакцини та через 20 днів після введення другої (профілактичної) або третьої (терапевтичної) дози.
Вакцину слід зберігати й транспортувати в темному місці за температури +2…+8 °С.
Щеплення телятам слід проводити чистою, достатньо довгою голкою (2,5−3 см), щоб забезпечити глибоке внутрішньом’язове введення в сідничний м’яз біля крижової кістки.
Вакцину слід уводити обов’язково чистим ін’єкційним апаратом, ніколи не змішувати її з іншими вакцинами чи ліками й використовувати не пізніше, ніж протягом двох годин після розведення.
Слід суворо дотримуватися рекомендованого профілактичного інтервалу між першою й другою дозами вакцини — оптимально протягом 7–14 днів. Таким чином можна досягнути вироблення антитіл на достатньо тривалий період захисту.
Якщо в період вакцинації (лікування) телят потрібно лікувати антибіотиками, можна застосовувати пеніцилін, стрептоміцин, тилозин, тетрациклін або сульфаніламіди без значного ризику впливу на резистентність трихофітозу у щойно імунізованих тварин.
Дотримуючись цих правил, можна успішно запобігти місцевим і загальним реакціям і водночас реалізувати максимальний потенціал ефективності вакцини.
Статтю надала компанія «Біовета»
The Ukrainian Farmer
