Що рік прийдешній нам готує? Це доленосне питання сьогодні хвилює всіх. Та єдине, про що можна вже говорити з упевненістю — 2022-й буде складним та багатим на погодні аномалії. Ринки, як і в 2021-му, демонструватимуть високу волатильність, а цінові тренди базуватимуться більше на емоціях, ніж на глибоких розрахунках. Стрімке розповсюдження нового штаму коронавірусу — короткий період домінування ведмедів. Вірус швидко поширюється, але не такий летальний, а отже, світова економіка не гальмуватиме так сильно, як очікувалося, — свято для биків. Чергове геополітичне загострення — ринки вгору, незначне сповільнення Китаю — знову різке падіння і так по колу цілий рік. Триваліші та більш міцні цінові тренди утворюватимуться лише під впливом погодних чинників, які викликатимуть посухи, повені, буревії тощо та суттєво коригуватимуть обсяги виробництва.
Першим неприємним дзвіночком, спровокованим саме емоціями, і з якого український агросектор розпочав новий рік, стали розмови про наміри обмежити експорт української продовольчої пшениці. Це те, про що заговорили українські чиновники ще напередодні католицького Різдва і про що намагалися не згадувати за святковим столом учасники ринку. Воно й не дивно. Всі розуміють, що будь-яка інформація, яка надходить із високих кабінетів та офіційних джерел, одразу береться до уваги біржовими трейдерами по всьому світу і починає жваво обговорюватися в колах аналітиків. Інвестбанки миттєво починають будувати ймовірні сценарії розвитку подій, ринки лихоманить і ціни зростають. То чи до позитивів і святкових тостів було тим, для кого це принципове питання?
То які ж виклики приготував агровиробникам новий 2022-й? Насправді ситуація навіть з появою розмов про можливість будь-якого обмеження українського експорту пшениці є неоднозначною і доволі дивною. З одного боку, в поточному сезоні країна зібрала рекордний обсяг врожаю зерна — лише за офіційною оцінкою він становить понад 84 млн тонн, з яких майже 32,5 млн тонн припадає на пшеницю. З іншого боку, попри підписаний ще влітку Меморандум між зернотрейдерами та урядом щодо обсягів цьогорічного експорту, чиновники почали говорити про можливість додаткового обмеження торгівлі пшеницею. Також доволі цікавим є саме визначення «продовольче зерно», а також, на які якісні показники спиратимуться урядовці, визначаючи дозвільні критерії.
Чому я вважаю такий намір емоційним та популістським? Все дуже просто: першопричиною початку розмов про необхідність обмеження експорту зерна стали заяви виробників борошна, що їм нібито через занадто активний експорт не вистачає продовольчої пшениці. Як наслідок, ціна на пшеницю з високим вмістом протеїну зростає, і вони змушені підіймати ціни на хліб. Оскільки вартість хліба є питанням, болючим для будь-якої влади, й українська не є винятком, то замість пошуку ринкових механізмів для подолання наявного цінового росту чи розв’язку проблеми бідності чиновники, як правило, вдаються до банальних заборон та обмежень.
Аналізуємо без популізму
Якщо ж подивитись подивитися глибше, то бачимо таке: внутрішнє споживання пшениці в Україні в середньому за рік становить 7,5–8,5 млн тонн і останніми роками поступово наближалося до нижньої межі цього діапазону. Внутрішній попит на продовольчу пшеницю останні п’ять років взагалі не перевищував 4,6 млн тонн і постійно зменшувався через банальне скорення населення в країні. Решта 47% від загального обсягу національного споживання пшениці припадає на корми, насіння тощо і ця цифра весь час варіюється залежно від ринкової кон’юнктури (тваринники корегують свої раціони залежно від співвідношення цін на кукурудзу, фуражну пшеницю та ячмінь) та наявного поголів’я.
Отже, за умов виробництва 32,5 млн тонн узгоджений обсяг її експорту на рівні 25,3 млн тонн виглядає природним та логічним. Нагадаю, що в сезоні 2020/21 МР виробництво пшениці в Україні становило 24,9 млн тонн, а експорт — 16,6 млн тонн. За перше півріччя маркетингового року на зовнішні ринки Україною було поставлено близько 16 млн тонн пшениці, що на 3,5 млн тонн перевищує відповідні темпи експорту минулого року. Водночас цьогорічний потенційний експорт пшениці, за прогнозами, має бути вищим, ніж тогорічний, на 8,7 млн тонн (унаслідок більшого врожаю).
Таким чином, на початку 2022 року вільними для експорту в країні залишаються принаймні 9,5 млн тонн пшениці, що з урахуванням традиційного сповільнення її експорту в другій половині маркетингового року повністю вкладається у раніше узгоджені рамки. Оскільки саме в цей період на світові ринки починає надходити зерно з південної півкулі, де цього сезону також очікують на рекордні обсяги виробництва, то попит на пшеницю з Чорноморського ре гіону буде скорочуватися. Зокрема, для Австралії цьогорічний прогноз виробництва становить 34–35 млн, а для Аргентини 20 млн тонн, а експорту відповідно 26 та 13 млн тонн зерна.
Як усе це вплине на ціну
Додаткова пропозиція та нові торгові потоки можуть скоригувати лише обсяги поставок, але жодним чином не їх вартість. Як це не дивно, значні обсяги зерна на ринку вже не є синонімом низьких цін. Зокрема, попри рекордні прогнози виробництва пшениці у світі (за грудневими оцінками USDA — 777,9 млн тонн), з початку поточного маркетингового року вартість пшениці з протеїном 12,5% на базисі FOB порти Чорного моря зросла в середньому на 90–100 дол. на тонні до 320–330 дол. за тонну зерна.
Також, як відомо, Росія із середини лютого вводить квотування власного експорту пшениці. Зокрема, наприкінці грудня Урядова комісія РФ підтримала пропозицію Мінсільгоспу щодо встановлення квоти на експорт зерна з країни в період 15 лютого — 30 червня 2022 року в обсязі 11 млн тонн, зокрема 8 млн тонн пшениці та 3 млн тонн жита, ячменю та кукурудзи. Цей чинник надаватиме певну підтримку пшеничному ринку в регіоні як мінімум до кінця 2021/22 МР.
Крім того, традиційним ціноутворювальним чинником на пшеничному ринку на початку весни буде рейтинг стану посівів озимини в основних країнах виробниках північної півкулі. Те, як рослини перезимують, яка кількість наявної вологи буде присутня в ґрунті на момент початку вегетації, стане визначальним під час укладання майбутніх форвардних контрактів. Поки все має не дуже райдужний вигляд для виробника. Південні рівнини в Сполучених Штатах потерпають від посухи та сильних вітрів, в Україні та Росії цьогорічна осінь також була не дуже сприятливою для нового врожаю, а для країн Європейського Союзу попередні прогнози майбутнього виробництва зерна також є вкрай обережними.
Чому може бути гірше
Окремо хочу звернути увагу на вплив різкого зростання вартості мінеральних добрив. Цей чинник суттєво збільшує ризики недоотримання зерна нового врожаю, особливо в зонах ризикованого землеробства та в тих регіонах, які постраждали від посухи. Відмова від підживлення слабких посівів може призвести до потенційних втрат від 25 до 35% майбутнього врожаю. З іншого боку, подальше зростання вартості енергоносіїв лише поглиблює наявну кризу і за умов розвитку найгіршого сценарію може стати першопричиною різкого скорочення посівних площ під ярими культурами восени поточного року.
Зокрема, ще восени американські фермери через вкрай дорогі добрива заговорили про своє рішення надати навесні перевагу сівбі соєвих бобів замість кукурудзи, оскільки остання є найбільш затратною культурою у виробництві. З урахуванням постійного росту цін на сою до подібного рішення може пристати значна частина виробників не лише в Сполучених Штатах, а й в Європі та Україні. Хоча такі кроки безумовно призведуть до різкого подорожчання кукурудзи та спровокують надлишковий попит на неї, спрогнозувати подальший розвиток цінових трендів на українському кукурудзяному ринку вже сьогодні є доволі складно. З одного боку, в Україні зібрано рекордний врожай цієї культури і його обсяги безумовно тиснутимуть на ринок. З іншого, увага більшості аналітиків буде прикута до оцінок прогнозних посівних площ.
Багато хто з фермерів, визначаючись, що сіятиме (кукурудзу чи сою) навесні, керується наявною ціновою кон’юнктурою на ринках, яка складається в двомісячний період, що передує посівним роботам. І якщо для американського фермера такий розвиток подій не несе в собі жодних ризиків, то для українського все набагато складніше. Основною проблемою для нашого товаровиробника є наявність/відсутність вільного якісного насіння на ринку. Зазвичай провідні світові виробники насіння, які представлені в Україні, формують свої бюджети та маркетингові плани не менше ніж за рік. За попередніми оцінками додаткового попиту на якісне насіння сої в Україні на початку року його компаніями-постачальниками не зафіксовано. Це свідчить про те, що поки українські фермери не планують розширювати посівні площі під цією культурою. Водночас, якщо подібне рішення вони приймуть, скажімо, в березні, то реалізувати його буде вкрай проблематично, оскільки навесні 2022 року знайти вільні обсяги якісного насіння не ГМО сої в країні буде просто нереально. Як наслідок, фермери будуть змушені або сіяти щось неліквідне і продавати потім врожай з дисконтом, або все ж зосереджувати свою увагу на кукурудзі.
І тут вже постає питання про майбутню якість української кукурудзи та її потенційну врожайність. Усі розуміють, що ця культура потребує значного догляду і без застосування мінеральних добрив ефект від її виробництва в країні буде вкрай негативним. Тому для розуміння того, скільки кукурудзи наступного сезону ми зможемо запропонувати на світові ринки, не достатньо лише оцінити її посівні площі, варто розуміти рівень забезпеченості аграріїв всіма необхідними ресурсами. В іншому разі можна отримати вкрай переоцінений потенційний обсяг врожаю та різке цінове зростання вже восени наступного року.
То які перспективи і виклики
Усе це буде актуальним не раніше лютого, а сьогодні світ уважно стежить за розвитком ефекту Ла Нінья та його впливом на цьогорічний обсяг виробництва кукурудзи та сої в країнах Південної Америки. Оскільки Північ Аргентини та Південь Бразилії демонструють все більш сухі та спекотні погодні умови, то думки про зменшення майбутнього врожаю в регіоні з кожним днем набувають все більшої ваги, стимулюючи цінове зростання. Така картина спостерігалась і минулого року, коли спочатку прогнозували рекорди, а потім через посуху ситуація різко змінилася. Наскільки суттєвим буде негативний вплив погодного чинника, стане зрозумілим ближче до лютого, а поки через розширення посівних площ світ очікує рекордна пропозиція південноамериканської кукурудзи сумарно 172–173 млн тонн, з яких виробництво в Аргентині має становити 54,5 млн, а в Бразилії — 118 млн тонн. За оцінками американських урядових аналітиків, сумарний обсяг експорту кукурудзи від цих двох країн поточного сезону має перевищити тогорічний на 6,5 млн і досягти 70–71 млн тонн зерна.
Водночас як і на ринку пшениці, в кукурудзяному сегменті ми з вами можемо спостерігати за нетиповими ціновими трендами, коли за умов рекордного обсягу світового виробництва (1,2 млрд тонн) світові ціни наполегливо йдуть вгору. Подібні цінові тренди ще раз підкреслюють тезу, що наступного року, як і минулого, вони керуватимуться більше емоціями, панікою та чутками, ніж здоровим глуздом та аналітичними розрахунками. Окремо варто пам’ятати й про екологічну складову, яка наступного року стане вагомим чинником цінового стимулювання, після того як наприкінці 2021 року Європейський парламент підтримав нову Екологічну стратегію економічного розвитку. Нагадаю, що відповідно до неї вже до 2030 року європейські фермери будуть змушені на 50% скоротити використання ЗЗР та на 20% мінеральних добрив з урахуванням гною, що, своєю чергою, безумовно, призведе до зменшення обсягів виробництва та збільшення цін.
AgroTimes
