Сади волоського горіха варто закладати у формі чистопородних лісосмуг — це дасть деревам достатньо світла і дозволить раціонально використовувати землю.
Продовжуємо розмову з вдумливими читачами про українське горіхівництво.
Згідно зі статистичними даними площа насаджень волоського горіха (Juglans regia) у плодоносному віці перевищує 13 тис. гектарів, тобто нині в Україні є принаймні один-два мільйони дорослих дерев. Зважаючи на надзвичайно високий попит на горіхову продукцію (лущені і нелущені горіхи та деревину) у найближчі часи площа насаджень стрімко збільшуватиметься. Варто нагадати, що минулого століття у нас нараховувалося близько 6 млн дерев волоського горіха, тобто можна уявити, який генофонд втрачено, бо кожне з цих дерев насіннєвого походження мало особливий генотип.
Перед сучасними горіхівниками постає непросте питання щодо того, яким садивним матеріалом закладати нові насадження: сіянцями чи щепленими саджанцями? Щоб зробити правильний вибір, варто трохи зануритися у загальні питання розмноження рослин.
Зазвичай більшість рослин на планеті розмножується насінням, тобто статевим шляхом. Деякі рослини здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження, поширюючись у природі кореневими паростками, столонами тощо. Статеве розмноження забезпечує мінливість у потомстві, постачаючи матеріал для еволюції. Унаслідок запліднення насіннєвого зачатка материнської рослини пилком батьківської рослини утворюється новий організм, що поєднує гени обох батьків. Варто зазначати, що нащадки отримують батьківські гени, але їхні ознаки не є сумішшю батьківських ознак, а утворюються заново. Унаслідок статевого процесу всі рослини, що виростуть з насіння утвореного однією батьківською парою, будуть різнитися між собою за комплексом ознак, незважаючи на однакову генетичну основу. Волоський горіх, подібно до інших перехреснозапильних рослин, має високий рівень гетерозиготності і, відповідно, значну мінливість потомства. Така мінливість забезпечує окремим особинам переваги — ці організми будуть краще пристосованими до умов довкілля і завдяки цьому вид виживе. Людина, здійснюючи селекцію, зважає на цю мінливість й добирає особин за тими ознаками, які вважає потрібними. Для створення одного нового сорту з покращеними характеристиками потрібно виростити декілька сотень, а то й тисяч сіянців від батьків, які мають потрібні гени.
| Таблиця 1. Порівняльна характеристика насаджень волоського горіха насіннєвого та клонового походження* |
 |
Вважається, що для сучасного інтенсивного садівництва, яке базується на культивуванні певних генотипів з найкращим поєднанням ознак, вирощування мінливих за господарськими ознаками сіянців є вчорашнім днем. З того часу, коли людина навчилася щепити плодові дерева, вона підтримує найкращі генотипи, розмножуючи їх вегетативно. Це дає змогу отримати вирівняний клонований матеріал (саджанці) і садовину визначеної якості. Волоський горіх перещеплювати важче ніж зерняткові чи кісточкові, тому в сортовій культурі він вирощується лише два останніх століття. Попри численні напрацювання з вегетативного розмноження волоського горіха, Україна має незначні за площею сортові насадження. Водночас масована реклама і ажіотажний попит на щеплені саджанці призвели до бездумного насаджування сортового горіха на сотнях гектарів у невідповідних умовах, через що вони загинули. Й тому розсудливі горіхівники починають ретельніше обмірковувати переваги і недоліки щепленого та сіянцевого садивного матеріалу. Державний стандарт на садивний матеріал волоського горіха передбачає використання для створення насаджень щеплених саджанців і сіянців.
Слід пам’ятати, що сіянець сіянцеві не брат, так само як саджанець саджанцеві. Закладання насаджень сіянцями або й горіхами має безпосередню перевагу завдяки низькій собівартості, тоді як вартість щеплених саджанців лягає на власника плантації тягарем, аж доки насадження не почнуть приносити прибуток. Але враховуючи те, що щеплені дерева починають раніше плодоносити, пізній вступ в плодоношення сіянців горіхівників не надихає. Сіянцям, на відміну від вегетативно розмноженого матеріалу, притаманне явище ювенільності. Поки рослина у своєму життєвому циклі не пройде цю фазу, вона не почне цвісти. Сіянці звичайного волоського горіха починають квітувати зазвичай на 8–10 рік життя, а то й пізніше. Натомість існують скороплідні форми (Juglans regia var. preparturiens), яким притаманна неотенія, тобто здатність плодоносити у молодому віці. Мають місце випадки утворення квіток у таких сіянців уже на шостому місяці життя. Сіянці скороплідних форм позбавлені тривалого ювенільного періоду звичайних сіянців, тому на їхній основі можна отримати дешевий садивний матеріал, який рано плодоноситиме.
На жаль, унаслідок статевого процесу з перекомбінуванням батьківських генів, потомство має заново сформовані ознаки, і за комплексом ознак у більшості випадків поступається найкращим генотипам. Сортами стають найкращі генотипи, й садівництво надає перевагу саме сортам, а не суміші різних генотипів, якими є популяції сіянців. Саме тому яблуню або черешню вирощують лише у сортовій культурі: їхні сіянці не здатні конкурувати із сортовими деревами за якістю плодів. Натомість плодові культури з високим ступенем самоплідності і меншою гетерозиготністю мають вирівняніше потомство. Хоча сіянці абрикоса, персика чи волоського горіха і поступаються за якістю плодів сортовим рослинам, але їх можна успішно культивувати, особливо у регіонах, де сортові рослини погано адаптовані до умов довкілля. Не варто забувати, що основу горіхової продукції в Україні давали, дають і ще довго даватимуть саме сіянці волоського горіха. Окрім того, вирощування високоякісних сортів волоського горіха у невідповідних умовах або без належного догляду нівелює їхні сортові переваги і може давати нижчі прибутки, ніж сіянцеві насадження.
Що ж до переваг клонованого матеріалу, то вони проявлятимуться лише за вирощування у регіоні, умови якого відповідають біологічним особливостям сорту, за належного рівня догляду та сприятливих погодних умов. За несприятливих погодних умов плантації насіннєвого походження можуть отримати переваги за рахунок наявності особин, які найкраще проявлять себе саме за таких умов.
За насіннєвого розмноження материнські форми добирають за фенотипом, не знаючи, як правило, батьківської Виноградник, ущільнений волоським горіхом форми-запильника.
Тільки у двосортовому саду, за відсутності інших запильників, можна впевнено визначити батька, якщо не мало місце самозапилення. У випадку, коли насіннєве потомство вирізняється високою якістю за основними господарчо-цінними ознаками, його можна використовувати для закладання промислових насаджень. У інших випадках завжди є більший або менший ризик отримати певну кількість дерев, які зимостійкістю, продуктивністю та якістю горіхів поступатимуться вихідній материнській формі — сорту, добірній формі чи випадковому дереву. Фенотип не завжди відповідає генотипу, тому найкращі материнські дерева можуть давати посереднє потомство, ймовірність цього явища збільшується, якщо запильником виступає форма, що формує низькоякісне потомство.
Для створення спеціальних маточно-насіннєвих плантацій сортів, перевірених за успадкуванням ознак потомством, варто залучити також кращі генотипи з високим рівнем апоміксису (здатність рослин до розмноження із клітин зачатку чи зародкового мішка). За умов апоміксису насіннєве потомство повною мірою успадковує особливості материнської форми. Саме тому промислові насадження, наприклад, аронії закладають сіянцями.
Коли мова йде про те, що щеплений матеріал повністю повторює вихідні форми, це не зовсім так, бо клоновані саджанці волоського горіха вирощуються на сіянцях, які, як ми не однократно наголошували, різняться за своїми особливостями. У системі щепленого саджанця має місце взаємний вплив підщепи на прищепу і навпаки. Тому стійкість, сила росту та продуктивність двокомпонентного саджанця залежатимуть не тільки від сорту, а й від підщепи, до добору якої також варто ставитися відповідально. На прикладі інших плодових культур, що розмножують щепленням, наочно видно, який великий вплив на успіх культури мають особливості підщепи. Тому потрібно створювати спеціальні маточно-насіннєві сади для вирощування сіянцевих підщеп з певними властивостями, наприклад, такими, що зменшуватимуть розміри прищепленого дерева. Це потрібно для ущільнення насаджень, що своєю чергою дозволить збільшити врожайність.
Порівняння сіянець — саджанець важко здійснювати, бо кожен вид садивного матеріалу має певну якість, і його переваги й недоліки залежать від особливостей генотипу, умов вирощування та догляду.
Якість садивного матеріалу волоського горіха визначається ДСТУ 4780:2007 (табл.2). Він може бути класу А (оздоровленим) та класу Б (перевіреним на віруси). Державний стандарт, розроблений 2007 року, враховує можливість вирощування саджанців із закритою кореневою системою. Перевагою таких саджанців є їх висока приживлюваність і можливість закладати ними сади протягом усього періоду вегетації. Щодо саджанців із відкритою кореневою системою, то стандарт вимагає, аби садивний матеріал був позбавлений листків, не був підсушений, й не мав механічних й інших пошкоджень, які б заважали нормальній приживлюваності рослин після садіння.
| Таблиця 2. Технічні показники якості садивного матеріалу волоського горіха за ДСТУ 4780:2007 |
 |
Виробники садивного матеріалу повинні проходити сертифікацію і відпускати товар із сортовим свідоцтвом (для сортів), карантинним сертифікатом та сертифікатом відповідності.
У попередньому матеріалі про волоський горіх (стаття «Проблема стійкості», №3-2018) наведено мапи, на які варто орієнтуватися, обираючи вид садивного матеріалу для майбутнього саду (див. у згаданій статті рис. 2, 3, 4).
Плантації щепленого горіха варто розміщувати у регіонах, які кліматом подібні до місцевостей, де добиралися та успішно пройшли випробовування зареєстровані сорти. Звісно, розмножувати щепленням можна й місцеві форми, що не занесені до Державного реєстру сортів, але за такі саджанці не можна отримати відшкодування. Цей фінансовий бік питання у багатьох випадках буде вирішальним, бо капітальні витрати на закладання нових насаджень є значними. Окрім того, згідно із законодавством в Україні припустиме поширення тільки тих сортів рослин, що занесені до Державного реєстру. Різницю між занесенням сорту до реєстру і районуванням було роз’яснено у попередньому матеріалі.
Горіхові сади закладають щепленими саджанцями або сіянцями добірних форм і сортів типового волоського горіха за схемами садіння 10–12 × 8–12 м. Можливим є створення насаджень посівом горіхів на постійне місце. Ущільнюють сади сливою, вишнею чи іншими низькорослими деревами та кущами, які згодом корчують. Іноді практикують щільніші схеми посадки, з проріджуванням через одне дерево тоді, коли крони сусідніх дерев волоського горіха починають змикатися. Розкорчовані дерева слугують джерелом деревини, тому їх формують з високими штамбами. Одним з варіантів є садіння волоського горіха у немолодих садах і виноградниках, які згодом буде розкорчовано й на ділянці лишиться чистопородна горіхова плантація.
Важливо не допускати затінення дерев, що зменшує врожайність, тому лунають пропозиції для сильнорослих генотипів на родючих ґрунтах збільшувати відстань між деревами до 15 м, припускаючи існування вікових плантацій, які почнуть давати пізніше, але не матимуть проблем із затіненням. Окрім того, варто пам’ятати, що в щільних насадженнях дерева конкурують за вологу і поживні речовини, якими їх потрібно забезпечувати в повній мірі. Аби не було затінення, міжряддя повинні перевищувати висоту дорослого дерева приблизно в півтора раза.
Декотрих власників великих ділянок волоський горіх приваблює начебто малою вибагливістю у порівнянні, наприклад, з яблуневими садами, в яких потрібно встановлювати опори, обладнувати системи зрошення, забезпечувати захист від шкідників та збудників хво роб.
З одного боку це так, але з іншого, горіхове дерево віддячуватиме якісними горіхами лише за належного догляду. Засаджування площі сіянцями випадкового походження, аби тільки чимось її зайняти, у розрахунку на віддалену перспективу й з мінімальним доглядом не є ефективним вкладенням капіталу. Фітомеліоративні насадження можна створювати на схилах та інших непридатних для сільськогосподарського виробництва землях. Садивним матеріалом повинні бути сіянці не будь-яких, а цінних форм, якщо власник планує окрім деревини мати ще й якісні горіхи.
Для власників великих земельних площ можливим варіантом є збільшення міжрядь до кількох десятків метрів, коли рядами волоського горіха поділяють поля на великі ділянки під основні однорічні культури. Горіхові смуги покращують режим поля, а добре освітлені дерева дають рясні врожаї горіхів.
Сіянці скороплідного горіха пропонують висаджувати за схемами 4–5 . 6–7 м, вважаючи їх слаборослішими, але серед скороплідних горіхів трапляються й сильнорослі дерева. Завдяки ранньому початку плодоношення, яке придушує вегетативний ріст, дерева скороплідних форм мають менші розміри у порівнянні з одновіковими деревами звичайних форм, які до початку плодоношення мають випереджувальний вегетативний приріст.
Нині найбільшу увагу приділяють волоському горіху з латеральним плодоношенням, або бокоплідному горіху. Якщо типовий волоський горіх формує плоди із верхівкових бруньок, то у латеральних форм вони утворюються також з бруньок, розташованих нижче і це збільшує продуктивність дерев. Такі дерева матимуть менші розміри, тому для правильного визначення схем розміщення варто знати розміри дорослих дерев кожного сорту за різних умов вирощування. Є рекомендації щодо садіння латеральних сортів за схемою 8 . 6–8 м.
Усі, хто починає планувати горіховий сад, хочуть знати, які саме сорти або який матеріал насіннєвого походження буде найкращим, де його узяти, за якою схемою розташувати дерева й коли такі насадження почнуть давати промислові врожаї. Також садівники хочуть знати, яким буде врожай з дерева на 5-й чи 10−15-й рік саду. Це залежить від багатьох умов, і конкретні рекомендації можна буде отримати після всебічного дослідження, які тільки розпочинаються, тому доводиться планувати з певними припущеннями.
Неправильне, загущене розміщення дерев призводить до зниження врожаїв і вимагає освітлення плантацій шляхом видалення частини дерев. Це вимагає додаткових витрат, якщо вони не покриватимуться вартістю отриманої деревини. Якщо розташування дерев у саду занадто розріджене, то у перші десятиліття ви не отримаєте правдивого горіхового саду — таким він стане лише тоді, коли дохід від горіхів перевищить дохід від плодоовочевої продукції, яку вирощують для ущільнення насаджень. Якщо орієнтуватися на урожайність 3 т/га, то плантація, на якій дерева розміщені за схемою 12 . 10 м (щільність 83 дерев/га), вийде на такий рівень, коли врожай з дерева сягатиме 36 кг. Використання слаборослих сортів та скороплідних сіянців, розміщених за схемою 6 . 4 м, тобто зі щільністю 417 дерев/га, дозволить отримати бажану врожайність, якщо кожне дерево даватиме 7 кг плодів.
Варто пам’ятати, що надранній початок плодоношення не бажаний, бо призводить до поганого вегетативного росту дерев. Тому в перші роки рослинам потрібно забезпечити умови для швидкого росту і формування крони, яка у подальшому продукуватиме гарні врожаї.
Для раціонального використання земельної площі волоський горіх варто вводити у чистопородні садоі полезахисні лісосмуги, висаджуючи дерева стрічкою на відстані 10 м одне від одного, або у дві стрічки з міжряддям до 8 м. Так само створюють придорожні лісосмуги, де деревам не загрожує затінення. Лісові культури волоського горіха також можуть мати подвійне значення — як джерело горіхів й деревини. У змішаних культурах супутніми породами можуть бути інші плодові дерева та кущі (алича, бузина, дерен, ліщина, калина тощо). Такі насадження є вже власне лісовими садами.
Значну частку загального горіхового фонду країни становлять присадибні дерева, яких на обійсті може бути від одного до декількох. Ставлення до них у різних господарів різне, від шанобливого до байдужого, але добре доросле дерево віддячує власникові не одним мішком горіхів. Нині, коли є можливість придбати щеплений матеріал кращих форм, варто орієнтуватися на нього. Утім, зараз більшість таких насаджень створюється посівом кращих горіхів, що теж дає гарні результати у випадку, коли сіянці виправдовують сподівання.
Володимир Меженський, д-р с.-г. наук, професор
Кафедра садівництва ім. проф. В. Л. Симиренка НУБіП України
журнал “Садівництво по-українськи”, серпень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Садівництво по-українськи
