Тваринництво
Головне:
Тваринництво

Реалії племінного виробника

Наше Птахівництво
Джерело:
Наше Птахівництво
Поділитись:
Реалії племінного виробника

Мирослав Проць

Про особливості племінного виробництва гусей та бройлерів в Україні розповів власник ПП «Гові» Мирослав Праць.

Багато років поспіль ПП «Гові» займається виробництвом генетичних ресурсів: утримували племінне стадо гусей, а нині вирощують бройлерів.

Виробнича територія господарства колись належала колгоспній птахофабриці: тут за радянських часів утримували товарні стада качок. Усі приміщення були адаптовані під вирощування водоплавної птиці, біля них знаходилися вигульні майданчики. Наприкінці 90-х років, коли господарство було в занедбаному стані, Мирослав Проць викупив його і зайнявся вирощуванням племінних гусей. До цього часу Мирослав Григорович працював у птахівництві лікарем ветеринарної медицини, тож знав ізсередини всі виробничі процеси. Однак утримання племінних гусей не виправдало себе, хронічно працюючи в збиток, тому ПП «Гові» було змушене переорієнтуватися на інший вид продукції.

 

— Мирославе Григоровичу, чому ви вирішили зайнятися вирощуванням гусей, а не продовжили качину справу колишньої птахофабрики?

— Качка дуже любить воду: вона з ложки води робить калюжу, тому постійно забруднює територію. Для неї треба повсякчас вишукувати сухі місця, регулярно міняти вигули. Я вирішив, що вирощувати качку в нашому регіоні не дуже правильно з огляду на кліматичні умови, адже у Львівській області зазвичай висока вологість. Краще займатися качками в Центральній Україні, де більш сухий і помірний клімат.
З гусьми ми пристосувалися так: виділили для них два вигульні майданчики і випускали птицю спочатку на один, а коли він забруднювався і намокав, переводили на другий. Завдяки цьому птиця в нас постійно була сухою і чистою. Узагалі, з гусьми працювати трохи легше: вони витриваліші, розумніші й охайніші, ніж качки. Гуска – єдина птиця, що витримує температуру до мінус 80 °С, для неї не потрібно додатково обігрівати пташники взимку. Отже, визначивши плюси та мінуси, ми вирішили зупинитися на вирощуванні гусей.

 

— Ви планували займатися товарним чи племінним виробництвом?

Від самого початку моєю метою було виробництво генетичних ресурсів, тобто продаж добового або підрощеного молодняку гусей та інкубаційних яєць.

 

— Скільки коштів знадобилося на переоснащення пташників і закупівлю першої партії птиці?

Для запуску проекту знадобилося приблизно 100 тис. дол. Особливих реконструкцій на території не проводили, адже ми продовжили вирощувати водоплавну птицю, хоча й відмовилися від утримання качок. Кошти вкладали в ремонт і модернізацію приміщень. Ми їх повністю відновили, а також обладнали загони для поголів’я, придбали клітки для утримання гусаків (у нас було впроваджене штучне запліднення).
Пташенят купували в Угорщині, обрали м’ясну породу Леггард через те, що мені подобалась якість цієї птиці. Одне добове гусеня коштувало 23 євро за голову. Спершу завезли 1,5 тис. добових гусят батьківського стада, а потім поступово нарощували поголів’я.
Згодом наше господарство отримало статус племінного репродуктора другого порядку. Деякий час ми користувалися послугами інкубаторів інших виробників, потім придбали власні. Серед наших клієнтів були підприємства з вирощування товарних гусей, а також населення.

 

— Чому згорнули цей проект і більше гусей не вирощуєте?

— Такий бізнес не для України. Для українця гуска – надто дорогий продукт. Два роки тому, коли відбулася девальвація гривні, стало дуже важко утримувати на плаву господарство. Оскільки ми батьківське стадо комплектували за кордоном, ціна на нього формувалась у валюті. А наші клієнти не могли купувати пташенят за високою ціною, оскільки попит на м’ясо гуся значно впав через погіршення купівельної спроможності населення.
У 2014 році виробники гусятини продавали свою продукцію в супермаркетах по 54 грн/кг, тобто тушка гуся коштувала приблизно 350 грн. Населення за такою ціною її майже не купувало. А для виробника гусятини це була ціна собівартості виробництва, продавати дешевше означало працювати собі в збиток. По-перше, у гуски висока конверсія корму, а по-друге, затратна частина на вирощування велика, адже за добу одна особина з’їдає приблизно 300 грамів корму. Відповідно, господарства згортали виробництво товарних гусей, а ми втрачали ринки збуту своєї продукції. Для населення ціна на гусят також стала надто високою.

 

— Як довго господарство займалося вирощуванням племінних гусей? Чи був дохідним цей бізнес?

— Племінному гусівництву я віддав 20 років. Почав із 1,5-тисячного поголів’я, закінчив 12-тисячним. Вкладені кошти я так і не повернув. Але зрозумів, що прибуток не залежить від кількості птиці: все вирішує кон’юнктура ринку. Можна мати триста гусей і отримати більший прибуток, ніж від 1,5-тисячного стада, бо будуть менші витрати на штат і легша реалізація невеликої кількості виробленої продукції.
Навіть за всіх плюсів вирощування гусей (нагадаю, вони не потребують опалення, вентиляції в приміщеннях) вкладені мною кошти не окупилися. Хоча, крім добового та підрощеного молодняку, я напряму, без посередників, продавав гусяче пір’я в Європу, а також вирощував гусей на м’ясо: садили на відгодівлю наше племінне поголів’я, яке не продалося. І хоча в мене були підписані довгострокові експортні контракти, прибуток ми так і не отримали. За весь час не тільки не змогли вийти в нуль, а навіть закрили бізнес зі збитками на рівні мільйона гривень. Неможливо таким господарствам, як наше, вижити в умовах України. Я купував племінний молодняк в Угорщині по 23 євро за голову, а в Україні змушений був продавати одне гусеня за 25 грн.

 
На перших порах вирощували племінне стадо гусей                                  Два роки тому вирізали повністю гусей і завершили цей бізнес

 

— Якщо господарство постійно працювало в збиток, чому не залишили цю справу раніше?

— Дуже важко все кинути. Багато праці й ресурсів було вкладено. До того ж постійно сподівалися, що налагодиться ситуація в країні та покращиться купівельна спроможність населення. А вийшло навпаки.
Проте, було й хороше. Ще за часів президентства Ющенка ми отримали дотацію (у якому розмірі??) на кожне племінне пташеня, завдяки чому компенсували збитки від нереалізованого молодняку. Це для нас була дуже непогана підтримка, але більше ми її не бачили. А племінне виробництво потребує державної підтримки, бо це не швидкі гроші. Треба виростити гусеня, вигодувати його так, щоб воно давало якісне потомство. Для цього якість кормів, ветеринарне обслуговування мають бути найкращими, адже це впливає на якість майбутнього поголів’я. На тепер в Україні немає хорошої генетики. Наприклад, у Польщі, в Угорщині цим займаються цілі інститути. У нас же в племінну справу ніхто не вкладає кошти.

 

— Ви повністю залишили гусівництво?

— У 2014 році ми вирізали всіх гусей і завершили цей бізнес. Але з птахівництва я не пішов, переорієнтувався і почав вирощувати племінний молодняк бройлерів.

 

Першу партію — 5,5 тис. голів батьківського стада завезли

у 2014 році

— Чому не спробували інший вид аграрного бізнесу?

Мені було шкода полишати птахівництво. Я за фахом ветеринар і все своє життя працюю із птицею. Сенсу переходити на утримання ВРХ чи свиней я не бачив. До того ж ми мали виробничу базу для птахівництва: спеціальний транспорт, обладнані приміщення, інкубатори тощо. Спочатку довелося дещо переробити, а згодом модернізувати все радикально: встановити вентиляцію, лінії годівлі, напування, гнізда для яйцекладки, провести опалення тощо.

 

— Що спонукало зупинитися саме на виробництві племінних бройлерів, а не племінних несучок?

За моїми підрахунками, цей бізнес більш рентабельний. Бройлер потребує заміни кожні 60 днів, тоді як термін експлуатації несучок становить більше року, вони не потребують такої швидкої заміни стада. У несучки довший період продуктивності, відповідно, добових курчат купують рідше.

 

— Птицю якого кросу ви обрали? Утримуєте тільки племінні стада чи й товарні також?

У 2014 році ми завезли першу партію – 5,5 тис. голів батьківського стада бройлерів кросу Росс-308. Я вирішив продовжити племінну справу, однак відгодівлю тримаємо як додатковий бізнес.
У господарстві вже обладнано під вирощування батьківського стада 25 пташників, планова потужність виробництва становить приблизно 300 тис. голів одноразової посадки. Але наразі в нас завантажені тільки вісім корпусів, де сидить 15 тис. голів батьківського стада. Збільшувати кількість посадки немає сенсу, бо ми повністю задовольняємо той попит, що є на ринку на нашу продукцію. Щойно збільшиться попит на добовий молодняк, будемо нарощувати поголів’я. Останнім часом виробники курятини почали садити менше птиці, оскільки подорожчала кормова база і відповідно зросла собівартість виробництва м’яса. Після жнив ситуація зміниться: ціна на зернові впаде, тоді господарства збільшуватимуть посадку. Я також збільшуватиму виробництво добового молодняку приблизно на 30%.
Також тримаємо товарні стада бройлерів. Коли наші клієнти, тобто виробники курячого м’яса, зменшують кількість посадки птиці, а ми за виробничим процесом продукуємо певну кількість курчат щотижня, нам треба цю птицю десь діти. Так ми почали садити її на вирощування. Це краще, ніж просто продати інкубаційні яйця, бо їхня собівартість становить 7 грн/шт., а в реальності я зможу їх продати хіба що в торговельну мережу по 1 грн/шт.
Два пташники ми виділили для вирощування товарної птиці: у них розміщено 30 тис. бройлерів. Вирощування бройлерів на м’ясо прибутку нам взагалі не приносить, хоча в нас повністю своя кормова база. Перед Великоднем ціна на м’ясо бройлера становила 23,5 грн/кг, а на початок червня була вже 20,2 грн/кг. Спад ціни «з’їв» увесь наш заробіток. Ми не маємо власних магазинів, курятина наша продається майже по всій Україні, але переважно в західних областях. Ми привозимо товар напряму до супермаркетів: «Метро», «Сільпо» тощо.
За моїми спостереженнями, невеличкі господарства, що вирощують бройлера на м’ясо, працюють нині в межах нульової рентабельності. Ринок курячого м’яса перенасичений, саме тому вважаю за краще виробляти племінну продукцію.

 

— Хто ваші основні клієнти на племінну продукцію? Скільки добового молодняку ви щомісяця виробляєте?

Постійними нашими клієнтами є вісім птахофабрик, серед них: ВАТ «Птахофабрика “Львівська”», ТОВ «Птахофабрика “Давидівська”», ТОВ «Самбірська птахофабрика», ТОВ «Зборівська птахофабрика». Потужності нашого інкубаторію становлять 0,5 млн яєць одноразового закладання. Ми реалізуємо 70 тис. добових курчат на тиждень, тобто за місяць виходить до 300 тис. добового молодняку.

 
У господарстві вже обладнано під вирощування батьківського
стада 25 пташників

— Скільки коштує нині племінний молодняк бройлера?

Ми купуємо курчат батьківського стада по 4 євро за голову. Це чиста ціна виробника, без додаткових витрат на ветеринарне оформлення, сплату ПДВ тощо.
Добовий молодняк продаємо по 10 грн за голову, це ціна із доставкою. Після виводу курчат вакцинуємо і доставляємо спеціальними машинами нашим клієнтам. Також ми ще даємо зверху 2% від замовленої партії курчат на падіж і надаємо гарантію на сім днів. Закордонним виробникам добового молодняку майже неможливо пред’явити претензії, тільки протягом доби. Ми ж ведемо наших клієнтів сім діб, тобто до сьомого дня вирощування приймаємо претензії щодо якості птиці й вирішуємо їх. Після сьомого дня претензії ми не приймаємо, оскільки в такому віці вже позначаються недоліки у вирощуванні та годівлі, які допускає саме господарство.

 

— Як плануєте розвивати підприємство? Будете збільшувати товарне виробництво чи зосередитеся на племінному?

Виробництво курятини – це бізнес нестабільний і не дуже прибутковий для таких невеличких підприємств, як моє. Сьогодні в тебе можуть бути прибутки, а назавтра – збитки. Часто трапляються досить непрогнозовані коливання цін. Відповідно, товарне стадо бройлерів цілеспрямовано збільшувати не будемо, цей напрям і далі буде в нас додатковим. А от племінне стадо нарощувати збираємося. Я думаю, попит на цю продукцію найближчим часом зростатиме.

 

 

Віра Славянська

журнал “Наше Птахівництво”, липень 2016 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі
Наше Птахівництво
Наше Птахівництво
Наше Птахівництво
4
Статті з журналу: