У посушливих умовах Степу позакореневе живлення рослин водними розчинами мінеральних добрив може бути надійною альтернативою твердим тукам, ефективність яких проявляється повною мірою тільки в роки з достатнім зволоженням ґрунту. Основним діагностичним показником, що вказує на необхідність позакореневого підживлення, є низький уміст мінеральних форм азоту й рухомих форм фосфору в ґрунті (менший за 8–10 мг на 100 г ґрунту), а також у фазу розвитку 4–5 листків низький уміст мікроелементів у перерахунку на суху речовину, а саме: азоту — до 2,5–3,0%, фосфору — до 0,4–0,6%, калію — до 2,4–2,9%. Якщо за таких показників орний шар містить менше як 20 мм продуктивної вологи, потрібно негайно провести підживлення культур. Слід зважати також і на дефіцит мікроелементів, що може обмежити засвоєння інших елементів живлення й зупинити подальше зростання врожайності навіть на високих фонах NPK.
Оптимальне рішення
Серед азотних добрив найкращим для позакореневого підживлення є карбамід (сечовина) — він не спричиняє значних опіків, за його застосування металеві деталі обприскувачів не зазнають корозії. Перевагою є й те, що недисоційовані (органічні) молекули карбаміду проникають до клітин рослин у 10–20 разів швидше, ніж катіони й аніони мінеральних солей. Також сечовина, як органічна речовина, швидше за неорганічні азотні солі вступає у тканинах у взаємодію з іншими речовинами — рослина їх інтенсивно використовує в біохімічних процесах. Процес засвоєння сечовини рослинами, на відміну від катіонів й аніонів, проходить у клітинах рослин тільки дві стадії: 1) сечовина → аргінін → 2) речовина клітини.
Однак карбамід має і свої вади. Так, процес його розчинення у воді є ендотермічною реакцією, що супроводжується зниженням температури розчину. Наприклад, розчинення 20 кг сечовини в 100 л води знижує температуру розчину на 9 °С. Таке охолодження може стати причиною термічного стресу в рослин, адже температура робочого розчину не має бути нижчою від температури повітря більше ніж на 10–12 °С.
Умови ефективності азоту
У посівах кукурудзи та соняшнику під час проведення позакореневого підживлення до фази розвитку 10–12 листків концентрація водного розчину карбаміду не має перевищувати 8%. За вищих концентрацій на поверхні листків виникатимуть опіки. У пізніших фазах розвитку цих культур, коли їхні листки грубішають, вони вже здатні витримувати навіть 20%-ву концентрацію карбаміду.
Коли рослини мають високий дефіцит азоту і концентрацію водного розчину карбаміду потрібно збільшити, тоді до його складу слід додати ще один компонент — сульфат магнію з розрахунку 3 кг MgSO4 на кожні 100 л розчину. Внесення одночасно з карбамідом сірчанокислого магнію зменшує небезпеку виникнення опіків і забезпечує ефективніше використання азоту, бо магній входить до складу хлорофілу, а сірка — до сірковмісних амінокислот. Слід також зазначити, що до визначення концентрації робочого розчину потрібно підходити творчо. Так, якщо опадів мало, погода сонячна, вологість повітря низька, концентрації розчинів треба зменшувати. Високоефективна дія азоту на збільшення врожайності зернових неможлива без достатнього забезпечення рослин сіркою. Особливо великий дефіцит сірки виникає на тих полях, де попередником був озимий ріпак, який дуже зменшує вміст сірки в ґрунті. Співвідношення сірки до азоту має становити 1 : 10.
Удобрення карбамідом можна проводити практично з усіма обприскуваннями фунгіцидами, інсектицидами та страховими гербіцидами, якщо немає особливих застережень щодо сумісності з цими пестицидами. За позакореневого підживлення незаперечні переваги має дрібнокрапельне нанесення рідини на поверхню листка: великі краплі звисають, стікають, а після висихання утворюють кристали солей, які можуть призвести до омертвіння тканин листка.
На інтенсивність засвоєння катіонів й аніонів із водного розчину солей також впливає рН. Катіони краще засвоюються, коли реакція розчину лужна (рН 8,3), ніж кисла, а аніони, навпаки — за кислої реакції водного середовища. Така сама залежність існує і за кореневого живлення рослин.
Комбінації бакових сумішей
Коли робочий розчин для позакореневого підживлення складається тільки з азотних добрив, підживлювальні ними рослини знижують свою толерантність до збудників хвороб. Зважаючи на це, до складу бакової суміші має входити фосфор. Постає питання: у формі якої сполуки доцільніше давати фосфор?
Серед асортименту фосфоровмісних речовин найбільшу ефективність за позакореневого підживлення виявляє монофосфат калію (дигідрофосфат калію) КН2РО4. Монофосфат калію є одним із найбільш висококонцентрованих і майже безбаластних добрив, яке містить у своєму складі 52% Р2О5 і 34% К2О. Це добриво має високу розчинність.
Що ж дає рослинам тандем карбаміду і монофосфату калію? Завдяки монофосфату калію в рослині пришвидшується синтез органічних карбонових кислот, до яких легко приєднуються аміногрупи карбаміду з утворенням амінокислот: надалі вони використовуються на синтез білка, завдяки якому рослина починає інтенсивно рости. Крім того, фосфор монофосфату калію зменшує негативну дію надлишкового азотного удобрення, оптимізує використання азоту, підвищує ефективність використаного для позакореневого підживлення карбаміду. До того ж фосфор підвищує стійкість рослин до більшості грибних хвороб насамперед до борошнистої роси й навіть до кореневих гнилей. У рослин також зростає стійкість стебел до вилягання. А калій позитивно впливатиме на гідратацію колоїдів цитоплазми, що допомагає краще утримувати воду й сприяє її раціональному використанню, підвищує посухостійкість рослин. Високий уміст калію в клітинному соку збільшує тургор клітин і захищає рослини від в’янення.
Поряд з азотом, фосфором, калієм, магнієм і сіркою за позакореневого підживлення рослин використовують ще й мікроелементи, які вводять до бакової суміші у вигляді мікродобрив у хелатній формі. Тут варто зазначити, що мікроелементи не можуть бути замінені на інші поживні речовини. Найбільшу віддачу від унесених мікродобрив можна отримати тільки на ґрунтах із низьким і частково середнім умістом цих речовин у ґрунтовому розчині (наявність у ґрунті рухомих форм мікроелементів визначають за агрохімічними картограмами).
Особливості засвоєння добрив
Кукурудза. Рослини кукурудзи на початкових фазах розвитку засвоюють усього 3–5% азоту. Інтенсивніше азот починає надходити в рослини з фази 6–8 листків. Так, якщо до цього засвоюється лише 3% азоту, то від цієї фази до фази викидання волоті й засихання квіткових стовпчиків на качанах (волосся) засвоюється близько 85% загальної кількості азоту. Орієнтовно цей період розпочинається з другої декади червня. Остання кількість азоту надходить до рослини у фазу молочної та воскової стиглості. Критичний період засвоєння азоту — фаза цвітіння.
Кукурудза засвоює фосфор в меншій кількості, ніж азот чи калій. Але цей елемент живлення перебуває в мінімумі у більшості ґрунтів і дуже потрібен рослинам у двох фазах розвитку — на початку росту та під час формування генеративних органів. Брак фосфору в ранні фази росту неможливо компенсувати внесенням його у пізніші терміни. За його браку листки кукурудзи набувають фіолетововишневого забарвлення, затримуються фази цвітіння й достигання. Також слід зазначити, що фосфор погано надходить до рослин навіть у разі високого його вмісту в ґрунті, якщо останній ще не прогрівся. Таку ситуацію часто спостерігаємо на посівах кукурудзи ранніх строків.
Поряд із браком інших макроелементів розвиток кукурудзи стримує також і брак сірки. За її дефіциту зменшується ефективність азоту. Недобір 1 кг діючої речовини сірки унеможливлює використання майже 10 кг карбаміду.
Серед мікроелементів основним для рослин кукурудзи є цинк — він бере активну участь у процесах обміну речовин, і культура дуже чутлива до його браку. Ознакою браку цинку є жовті смуги, що з’являються з обох боків між жилками, а також жовтий або білий колір усієї поверхні молодого листка. Брак цих елементів можна компенсувати листковим підживленням.
Перше підживлення кукурудзи потрібно проводити у фазу 5–6 листків 6%-м водним розчином карбаміду, а друге — у фазі 10–12 листків 8%-м розчином карбаміду, додаючи мікродобрива та 5%-й розчин сульфату амонію.
У посівах кукурудзи в фазу 5–6 листків можна застосовувати таку бакову суміш: 5 кг/га карбаміду; 1 кг/га макродобрива на основі КН2РО4; 1 л/га хелату цинку; 1 кг/га сульфату. Це дасть змогу додатково отримати 2,0–2,2 ц/га зерна кукурудзи з гектара.
Ефективність компонентів бакової суміші підвищать прилипачі.
Соняшник. На початку росту він потребує небагато елементів живлення, але їх засвоєння випереджає темпи приросту сухої речовини. За перший місяць вегетації соняшник використовує 15% азоту, 10 — фосфору і 10% калію. За наступні півтора місяця, коли вже формується кошик, і до кінця цвітіння соняшник інтенсивно поглинає елементи живлення й засвоює 80% азоту, 70 — фосфору і 50% калію. Решта калію надходить у рослину від фази наливання насіння до початку достигання. Після завершення формування кошиків засвоєння елементів живлення соняшником зменшується.
Серед мікроелементів соняшник дуже чутливий до браку бору. Особливо відчувається в ньому потреба за посухи. Перше позакореневе підживлення культури бажано провести у фазу розвитку 4–5 пар листків, друге — у критичну фазу розвитку (6–8 пар листків) карбамідом із розрахунку 6 кг на 100 л рідини, додавши до суміші хелат бору, 1 л/га.
The Ukrainian Farmer
