Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Прифронтові агробудні

АгроМаркет
Джерело:
АгроМаркет
Поділитись:
Прифронтові агробудні

Фермерів Донбасу та Луганщини не поспішають кредитувати ні фінансові установи, ні лізингові компанії, ні постачальники. Зерно — найдешевше в Україні, а його логістика не витримує жодної критики. Чи довго ще триматимуть оборону?

 

Луганщина, Донеччина… Далекий схід великої України… Життя у цьому краї ніколи не було простим, особливо останнім часом. Умови ж для агробізнесу — екстремальні. До погодних ризиків додаються ще й ризики військових дій. Тому й життя лише умовно мирне. Його подробицями «АгроМаркет» поцікавився у сільгоспвиробників.

 

Керівник СТОВ «Торецьке» Володимир Голованьов господарює за 30–40 км від лінії розмежування — в Добропільському районі Донецької області. «Обробляємо 5000 га, вирощуємо 10 (!) культур, зокрема коріандр, льон, люцерну, еспарцет (на сіно на продаж), горох, гречку, і найголовніше — 10% площі під парами. Тваринництва не маємо, але підтримуємо місцевих одноосібників: вирощуємо сіно для їхньої худоби, — розповідає аграрій. — Загалом наче й даємо собі раду, але ж залізниця заблокована, автошляхи розбиті.

Ніхто не хоче до нас їхати по бездоріжжю. Тому й зерно нашого регіону найдешевше в Україні! Втрачаємо на кожній тонні до 200–300 гривень, як порівняти з Дніпропетровською областю».

 

Анатолій Поляцковий, керівник СТОВ «Злагода», що в Іллінівці Костянтинівського району, обробляє 1700 га за 25 км від території зіткнення. «Худоби не тримаємо, на весь район жодного тваринницького господарства, хіба що в одноосібників. Ми ж окрім зернової групи вирощуємо сорго, еспарцет, соняшник. Для підвищення врожайності регулярно робимо аналіз ґрунтів і намагаємося вносити оптимальну кількість добрив. У мирний час на зрошуваних землях ще й вирощували овочі. Наше господарство вважалося чи не найбільшим виробником овочів у районі. Ми мали хороший збут у Донецьку. Проте нині нема як вирощувати ті овочі й нема куди їх везти», — нарікає фермер. Утім, зауважує, що старе дощувальне обладнання (хоча воно дуже дороге в експлуатації) на брухт здавати не поспішають. Мовляв, хтозна, яким буде завтрашній день… Нині ж доводиться узгоджувати свої польові роботи з командирами військових частин, бо поруч — полігон, де проходять військові навчання.. Зерно доправляють в порт Маріуполя. Утім, нині треба везти його понад 300 кілометрів в об’їзд зони бойових дій по бездоріжжю. Це майже вдвічі довший шлях, ніж до війни, коли збіжжя возили навпростець.

Молодий фермер Михайло вирощує зернові на 1500 га за 10 км від лінії фронту. Каже, що цьогоріч уже розмінували майже всю ріллю. Лишилося відремонтувати розбомблені приміщення. Скаржиться, що нічні польові роботи й досі під забороною, а в умовах степу це дуже суттєва проблема.

 

Олександр Шатов обробляє землю у Волноваському районі на Донбасі — за 10 км від території АТО. «Цього року хоч електроенергія є постійно, а торік 300 днів просиділи без світла, під обстрілами», — розповідає він. І додає, що весняно-польові роботи тривали практично цілодобово. Робили перерви хіба через дощі, які, до речі, теж порадували…

 

Загалом, спілкуючись з аграріями тамтешнього краю, вкотре дивуєшся, що люди до всього призвичаюються, і нехай там як тяжко, нехай там яка відчайдушна ситуація склалася, але рук ніхто не опускає. Природно-кліматичні умови на сході України є практично найсуворішими: низька кількість опадів — до 400 мм, спекотне літо, прохолодна зима. Єдине, що хоч трохи компенсує труднощі господарювання, це чорнозем. Якщо, скажімо, порівнювати з Казахстаном чи Ізраїлем, то все ж таки наша українська родюча земля стабільно дає врожай. Щоправда, місцями її треба зрошувати, особливо для потреб овочівництва. Та без значних капіталовкладень навряд чи відновити зруйноване часом і війною обладнання. Тож переважно обходяться «чим Бог послав». Ні технологій, ні грошей на ці технології в тутешніх фермерів немає. Бо їх, як самі зізнаються, не поспішають кредитувати ні фінансові установи, ні лізингові компанії, ні постачальники.

 

Підприємець Олексій Малєванець із Сєверодонецька, котрий постачає аграріям мінеральні добрива, потроху кредитує давніх партнерів у межах свого невеличкого оборотного капіталу. Проте, як зізнається, в умовах обмеженого фінансування вести бізнес досить важко. Перекредитовуються місцеві бізнесмени один в одного, і не підводять, за свої слова відповідають.

 

Військові ризики та розбиті дороги прифронтової території відлякують перевізників, тому й ціни на логістику значно вищі, ніж у середньому по країні. Із залізницею взагалі катастрофа — всі вузлові станції опинилися на окупованій землі. Найгірше східній частині Луганської області — залізниця йде з міста Щастя й повертає до Росії, і саме на цій гілці розташовані елеватори, які по факту відрізані від сполучення з портами. Як розв’язати цю проблему? Передусім подбати про поліпшення логістичного ланцюга для українського зерна. Вже не один рік тамтешні фермери просять державу про допомогу в будівництві 40 км колії між містами Сватово та Білокуракіно. Утім, і досі проблема не зрушила з мертвої точки…

 

Конкуренція за землю тут також є, але не така гостра, як у кукурудзяному поясі. Орендна плата, як розповідають фермери, становить від 1000 грн за гектар плюс різноманітна соціальна допомога. Проблеми починаються ближче до зони бойових дій і вздовж кордону з Росією. На сільськогосподарських землях збудовані захисні споруди, ведуться тренування, а то й бойові дії. Зона зіткнення взагалі замінована. Вздовж кордону «відрізали» смужку в 50 м, але загалом це 5000 га сільгоспугідь. Відповідно до українського законодавства за вилучені для суспільних потреб землі має бути виділено грошову компенсацію або ж іншу рівнозначну ділянку. Однак ця проблема теж нині жодним чином не розв’язується. Натомість орендну плату фермери сплачують регулярно в повному обсязі. Є й низка інших проблем, про які тамтешні аграрії вже навіть і не згадують. Кажуть тільки, що нинішнього року працюється трошки легше, ніж торік.

 

Сьогодні у прифронтовій зоні гаряча пора. Сільгоспвиробники навіть у таких непростих умовах допомагають один одному, місцевій громаді та дуже сподіваються зібрати добрий урожай. А тим, хто нарікає на своє тяжке життя на Полтавщині, Черкащині чи Одещині, не завадило б погостювати у тамтешніх фермерів: ви одразу зрозумієте, як вам добре…

 

 

Олександр Журавель,
спеціально для газети «АгроМаркет»

газета “АгроМаркет”, липень 2016 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
  

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
АгроМаркет