В основу обґрунтування посівних площ соняшнику вітчизняні та закордонні науковці вкладають термін повернення культури на попереднє місце вирощування. Сучасні аналітики вважають, що його з 9–10 можна скоротити до 6–8 років. За такого терміну повернення соняшник цілим полем можна вирощувати тільки в багатопільній сівозміні. Багаторічні спостереження науковців свідчать, що чинником, який лежить в основі визначення терміну повернення соняшнику на поле, є сукупність елементів фітосанітарного стану посівів цієї культури, а саме — чисельність шкідників, поширення збудників хвороб і наявність бур’янів.
Протидія вовчку
Вовчок соняшниковий — малорічна рослина з насіннєвим типом розмноження. Насіння цього бур’яну зберігає життєздатність у ґрунтовому середовищі, за даними різних дослідників, від 6–7 до 10–12 років. Цей термін і визначає строк повернення соняшнику на поле, оскільки насіння вовчку до проростання може провокувати рослинні виділення в ґрунт соняшнику. Такими властивостями характеризуються також виділення рослин полину, нетреби звичайної, ромашки непахучої та ще багатьох бур’янів. Шкідливість вовчку проявляється в зниженні продуктивності уражених рослин. Залежно від ступеня ураження продуктивність соняшнику може знижуватись на 50–70%, а економічним порогом шкідливості є 5 шт. вовчку на рослину. Здатність проростків вовчку уражувати рослину-господаря визначається глибиною залягання пророслого насіння: із глибиною ця здатність знижується, і навпаки. Цією особливістю можна скористатися, заоравши цьогорічне насіння паразита на велику глибину, а в наступні роки (аж до повернення соняшнику на те саме поле) такої глибини полицевого обробітку не повторювати.
Протистояти вовчку можна також шляхом зрошення, коли поливна вода буде розбавляти концентрацію в ґрунтовому середовищі кореневих виділень соняшнику.
Саму ж потенційну забур’яненість посівів соняшнику вовчком можна знизити різними провокаційними заходами. Ними може бути використання соняшнику на зелену масу чи силос, коли до збирання врожаю вовчок, появившись на таких посівах, не встигає сформувати насіння, цим самим знижуючи концентрацію свого насіння в ґрунті. Цьому сприяє також використання посівів тих культур, які своїми кореневими виділеннями провокують проростання насіння вовчку, але самі цим бур’яном не уражуються. Такими культурами є кукурудза та соя. Провокувати насіння вовчку до проростання може й внесення в ґрунт сульфату або карбонату магнію.
Біологічним засобом, яким можна обмежити поширеність вовчку шляхом зниження його насіннєвої продуктивності, є застосування на посівах мушки-фітомізи, яка відкладає яйця у квітки цього бур’яну, внаслідок чого вовчок не дає насіння зовсім або воно буде несхожим.
Проте основним і найдієвішим на сьогодні заходом запобігання поширенню вовчку є дотримання рекомендованих термінів повернення культури на попереднє місце вирощування. Для доказу цього можна навести як приклад дані, що за повернення соняшнику через 7 років ураженість вовчком становила лише 13%, а коли цей термін зменшувався до 4 і 2 років, цей показник зростав відповідно до 31 і 86%.
Попри це, у багатьох науковців на сьогодні виникає сумнів, що проблема вовчку буде вирішена за умови вирощування соняшнику цілим полем навіть у 8–10-пільній сівозміні. На їхній погляд, найкращим шляхом виходу із цієї ситуації є виведення імунних гібридів із лігніновим шаром на корінні, через який гаусторії паразита не здатні проникнути в судинну систему кореня соняшнику.
Вплив хвороб
Причиною поширеності хвороб є ура жені ними рослинні рештки поперед ньої культури. За останніми повідомленнями науковців, до поширення хвороб соняшнику може призвести наявність у сівозміні посівів ріпаку та сої. А коли соняшник вирощували безпосередньо після сої, то, наприклад, білою гниллю ураженість сягала 18%, що на 10% більше, ніж коли попередником соняшнику була кукурудза. Причиною швидкого поширення хвороб соняшнику може бути інфіковане насіння, хоча цей шлях легко усунути його протруєнням одним із рекомендованих для цього препаратів. Резерватором хвороб може бути й падалиця соняшнику, яку доцільно негайно знищувати за допомогою гербіцидів, що плануються для боротьби з бур’янами. Запобігти поширеності хвороб соняшнику можна і за допомогою десикації посівів, яка може помітно знизити ураженість насіння білою та сірою гнилями.
Проблеми падалиці
Великої шкоди завдає падалиця соняшнику, для знищення якої часто застосовують гербіциди, витрачаючи на це певні кошти, що призводить до подорожчання виробленої рослинницької продукції, не кажучи про напруження екологічної ситуації через використання відповідного агрохімікату. Однак падалиці соняшнику на посівах наступної культури могло бути навіть менше від її економічного порогу шкідливості, якби виробник знав, що після збирання врожаю впале насіння перебуває в стані спокою, бо воно відносно вологе, тож таке насіння не проростатиме після негайного його загортання, а падалиця з такого насіння з’являтиметься тільки наступної весни. А коли б це насіння підсохло, полежавши кілька днів на поверхні поля, воно б втратило період спокою і після загортання в ґрунт значна його частина проростала б ще з осені, і тоді проблема з падалицею соняшнику навесні була б значно меншою або зовсім її не було б. За частого вирощування соняшнику на полі серед його шкідників у ґрунті з’являється нематода, шкідливість якої можна усунути або збільшивши перерви у вирощуванні цієї культури на полі, або ж додавши у структуру посівних площ проміжної культури гірчицю білу та сидерати, що мають нематодоцидний ефект.
Соняшник і ґрунт
Соняшник за висівання на полі через 3–4 роки зумовлює дефіцит мікроелементів у ґрунті, і насамперед це стосується бору, до якого ця культура дуже чутлива. На сьогодні цю проблему легко розв’язати шляхом підживлення рослин мікродобривами.
Колишній Всесоюзний НДІ олійних культур ім. В. С. Пустовойта з тривалим вирощуванням соняшнику у сівозміні пов’язує помітне зниження нітрифікаційної здатності та целюлозоруйнівної активності мікроорганізмів; зазначає також, що з ротації в ротацію сівозміни із соняшником зменшується в ґрунті кількість бактерій і зростає чисельність мікроскопічних грибів, які можуть накопичувати в орному шарі токсичні речовини.
Соняшник у сівозміні зумовлює негативний баланс гумусу в ґрунті, проте в абсолютному вираженні він буває набагато менший, ніж це супроводжувалося б вирощуванням у сівозміні цукрових буряків.
Вирощування соняшнику спричиняє дефіцит вологи на всю глибину кореневмісного шару, як це спостерігається з вирощуванням тих самих цукрових буряків. Проте цей негатив проявлятиметься тільки тоді, коли безпосередньо після соняшнику висіватиметься культура з великим споживанням ґрунтової вологи та глибокою кореневою системою.
Уважається, що соняшник значно виснажує ґрунт на поживу, беручи до уваги те, що його рослини здатні засвоювати поживу з ґрунту вдвічі інтенсивніше проти рослин озимої пшениці. За витратою основних елементів живлення на одиницю основної продукції з урахуванням нетоварної соняшник справді далеко позаду лишає з високопродуктивних зернових культур озиму пшеницю та кукурудзу, а серед технічних — цукрові буряки. Наприклад, якщо названі зернові культури на 1 т зерна та відповідної побічної продукції виносять із ґрунту близько 30 кг азоту, 12 кг — фосфору й 25 кг — калію, то на 1 т насіння соняшник споживає в середньому 50 кг азоту, 20 кг — фосфору та 130 кг — калію. Проте загалом на формування 5 т пшеничного й 8 т кукурудзяного зерна та 8 т пшеничної соломи і 10 т кукурудзяних стебел азоту витрачалося відповідно на 15 і 45 кг/га більше, ніж на формування 3 т насіння соняшнику та відповідної побічної продукції. За використанням фосфору на формування вражаю названими культурами різниці практично не було, а калію соняшник виносив на формування гектарного врожаю надземної маси на 70 і 140 кг більше порівняно з кукурудзою й озимою пшеницею. Однак це не означає, що соняшник, порівнюючи із зерновими культурами, більше виснажує ґрунт на калій через те, що калію з 30-центнерним врожаєм насіння відчужується з поля тільки 30 кг/га, а решта — близько 125 кг залишається на полі з нетоварною продукцією. Та й фосфору й азоту з товарною продукцією соняшник виносить набагато менше проти зернових культур.
Соняшник як попередник
Уважається, що за збільшення частки соняшнику у сівозміні знижуватимуться врожаї всіх культур, що призведе до зниження продуктивності сівозміни загалом. Базується це твердження на тому, що соняшник належить до групи найгірших попередників, хоч це далеко не так. Справді, якщо після соняшнику висівати цукрові буряки — культуру з глибинним споживанням ґрунтової вологи, то це матиме негативні наслідки. Проте якщо після соняшнику вирощувати будь-яку культуру на зелену масу — вико-овес чи кукурудзу, наслідки будуть іншими. Та й урожайність ячменю після соняшнику в степовій зоні часто буває вищою, ніж після кукурудзи. Коли ж виробнику доводиться обирати, після чого сіяти озиму пшеницю — після соняшнику чи кукурудзи одночасного терміну дозрівання, то він завжди перевагу надасть соняшнику, збирання врожаю якого можна пришвидшити десикацією. Крім того, ґрунт після соняшнику обробляється краще через сприятливіші фізичні властивості. Бур’янів після соняшнику також буде менше, бо він, порівнюючи з кукурудзою, більш конкурентний до бур’янистої рослинності.
Соняшник здатний до розсолення ґрунтів. Він є також меліоративною культурою і на землях із надмірним зволоженням глибинних шарів.
The Ukrainian Farmer
