Овочі - Ягоди - Сад
Головне:
Овочі - Ягоди - Сад

Персик на мигдалі

Садівництво по-українськи
Джерело:
Садівництво по-українськи
Поділитись:

Персиковий сад на сіянцях гіркого мигдалю закладають восени, деревцями із добре визрілою деревиною. Під корені вносять суміш чорнозему і перегною, а крону й штамб утеплюють соломою.

Автор, криворізький садівник Олександр Дядюра демонструє сорт Інжирний Бельмондо

Культурою персика я займаюся вже 35 років. За цей час у своєму саду випробував понад 500 сортів, різних за величиною плодів, забарвленням м’якуша та термінами дозрівання. Нині в моїй колекції близько 100 кращих сортів, перевірених десятиліттями, є й новинки. Більшість дерев щеплено на мигдалі, частину — на дикому персику. У саду випробовував й інші персикові підщепи — аличу, жерделі, Пуміселект. Також вже третій рік поспіль триває випробування дерев деяких сортів, які щеплено на підщепі маньчжурський персик. У цій статті хочу поділитися багаторічним досвідом й технологією товарного вирощування персика на підщепі гіркий мигдаль і дикий персик.

Шкілка підщеп

Кісточку гіркого мигдалю й дикого персика купую восени. Засипаю у зручну посудину й заливаю дощовою водою, яку міняю тричі, кожні три дні. Після цього заливаю кісточки чистою водою, у яку додаю мідний купорос, він діє як фунгіцид. Вимочую кісточки у розчині 10−12 год, після того промиваю чистою водою й закладаю на стратифікацію. Насіння вкладаю у пластиковий ящик шарами, пересипаючи їх шарами вологої тирси з піском. Ящики ставлю у підвал до настання зими. Після настання морозів ящики з кісточками виставляю надворі, з північного боку стіни чи огорожі. Якщо надворі є сніг — повністю засипаю ящик снігом, як ні — використовую солому чи тирсу, яку замінюю на сніг, коли той з’явиться. Якщо кісточок небагато, перемішую їх із вологим перлітом й вкладаю у пластиковий контейнер, а його — на нижню поличку холодильника. Зберігання триває до квітня, раз на десять днів контейнер виймають й змочують перліт водою, суміш перліту і кісточок перемішують.

У квітні, коли встановиться тепла погода, на ділянці де висаджуватимуться кісточки, розмічаю майбутні рядки за допомогою натягненого шнура. Сапою або лопатою роблю канавки й заправляю їх перегноєм із попелом. Ширина міжрядь 80 см. Ряди орієнтую із півночі на південь.

Виймаю контейнер із холодильника, а ящик — із тіні під стіною, й передивляюся кісточки. Частина з них буде пророслою або матиме ось-ось прорости. Заливаю канавки водою й висаджую кісточки на відстані 25−30 см одна від одної. Аби захистити паростки від капустянки, поміщаємо у канавки будь-який їстівний матеріал, протруєний інсектицидами. Я варю до готового перлову крупу, промиваю її водою й поливаю соняшниковою олією для аромату. Потім кашу перемішую й рясно поливаю розчином двокомпонентного інсектициду на основі біфентрину та імідаклоприду. Цю притравку розкидаю у канавках з кісточками та притрушую канавки шаром ґрунту завтовшки 3−5 см. Після цього на кожний рядок вкладаю пластикову крапельну стрічку (трубопровід) й мульчую зону рядків зверху соломою. Поливи призначаю за потреби. Через 7−10 днів з’являються перші сходи. Шкілка добре росте і вже у серпні її можна окулірувати.

Окулірування

Нектарос (сорт нектарину створений у США),
урожай із саду автора

Підщепні рослини готую до окулірування заздалегідь. Для цього обрізаю їм усі бокові пагони на висоті 15−20 см — для зручної роботи. До окулірування можна приступати після того, як заживуть ранки від обрізаних бокових пагонів. Зазвичай це відбувається у серпні, або на початку вересня, коли відійде спека. За три дні до окулірування я добре поливаю підщепу, а також маточні дерева, з яких братиму щитки. Перед окуліруванням готую невеликі посудини — ковші й пластикові відра, і заповнюю їх дощовою водою із розведеним травневим медом, для кращої приживлюваності щитків. На 10 л води додаю 1 столову ложку меду. З нарізаних живців зрізую щитки з вічками й кладу їх у посудини із підготованою водою. Аби не було плутанини із сортами на кожній посудині пишу назву сорту. Перед початком окулірування на підщепних рослинах зону, де обрізалися бокові пагони, протираю віхтиком, що змочений у водному розчині мідного купоросу. Окулірувальні ножі дезінфікую спиртом або розчином формаліну. Такий порядок є зручним, адже під час окуліровки щитки не потрібно зрізати з живця — їх беруть із води, налитої до посудин, зрізи тканин свіжі, не окислені й не підв’ялені. Щитки закладаємо із північного боку підщепної рослини, плівкою примотуємо лише верх й низ щитка, а бруньку лишаємо відкритою. У широкій окулірувальній практиці заведено обмотувати плівкою усю поверхню щитка, але я вважаю це помилкою, оскільки у такому разі приживлюваність окулянтів є набагато гіршою. Після окулірування рослини слід полити. Плівки знімаю через 3−4 тижні — за цей час щитки приживаються майже на 100%. Восени, після листопаду, обробляю окулянти 3%-м бордоським розчином, для профілактики грибних хвороб можна застосувати й інші фунгіциди.

Перед настанням холодів, аби запобігти підмерзанню рослин, пригортаю заокульовану шкілку сумішшю ґрунту й соломи завтовшки 20−25 см. Так окулянти ідуть у зиму.

Друга вегетація окулянтів

Сноу Квін

Навесні, коли встановляться додатні температури, відгортаю рослини від ґрунтово-солом’яної мульчі. Аби не зашкодити рослинам, користуюсь будівельною щіткою зі щетини. Бруньки нижче місця щеплення видаляю усі. Підщепу над окульованою брунькою зрізую у два прийоми. Перший раз — на 10−12 см вище місця щеплення, але так, щоб на залишеній ділянці були 1−2 бруньки. Коренева система постачатиме поживні речовини у верхні бруньки підщепи й заодно в заокульовану бруньку. Коли окулянт рушить у ріст й сягне 1−2 см, — обрізую підщепу удруге, вже на 0,5 см вище окульованої бруньки. Аби у місця зрізу не потрапила інфекція, зафарбовую їх водоемульсійною фарбою із мідним купоросом. Якщо щеплені рослини обрізувати в один прийом й відразу над окульованою брунькою, окулянти гірше проростатимуть і приживатимуться. Під час вегетації рослинам не потрібні жодні опори. Залежно від погодних умов улітку рослини кілька разів поливаю й обробляю проти шкідників і хвороб. Під час поливів рослини не підживлюю. Чому? Раніше, кілька років поспіль, у воду для поливу саджанців додавав аміачну селітру й карбамід, як наслідок, саджанці росли величезними, неначе дуби. У висоту вони сягали 2,5 м, а діаметр їхніх штамбів у зоні кореневої шийки — 5 см. Переконаний, що саджанцю цілком вистачає того поживного середовища, яке я додаю у канавки під час садіння кісточок.

Застосовуючи описану агротехніку (без підживлення окулянтів на другий рік вегетації), я восени отримую стандартні добрі саджанці заввишки 1,5−2 м, із закладеними плодовими бруньками й розвиненою кореневою системою.

Удосконалення

Флет Бела

Останніми роками я дещо змінив й спростив технологію вирощування саджанців. Зараз я не закладаю кісточки на стратифікацію у холодильник або сніг. Замість цього після вимочування кісточок я їх пізньої осені висаджую у завчасно підготовані й заправлені поживною сумішшю канавки, загортаю насіння шаром ґрунту, але він має бути товщим, ніж якби садив кісточки навесні. Укриваю рядки соломою, й аби її не здувало вітром, знову нагортаю зверху трохи ґрунту. Узимку, коли випаде сніг, нагортаю його на рядки — так, щоб він танув і зволожував ґрунт, коли встановиться додатна температура.

Під дією зимових холодів кісточки проходять у ґрунті стратифікацію й навесні дружно проростають. Навесні солому з рядів відгортаю у міжряддя, а влітку знову нагортаю її в рядки, й вона слугує там мульчею.

Важливий момент. Навесні, коли встановляться додатні температури, з’являються сходи, але їх не помітно, бо кісточки вкриті ґрунтом. У цей період вздовж канавок прогортаємо борозенки завглибшки 5−8 см й вкладаємо у них й пригортаємо ґрунтом описану раніше притравку. Це слід зробити, бо поки немає трави капустянки охоче їдять проросле насіння. Без цієї процедури, втративши частину сходів, садівники дуже часто грішать на якість посівної кісточки. За умови ж застосування притравки сходить 95−100% насіння.

Закладання персикового саду

Викопування саджанців

Українські науковці радять у всіх регіонах окрім південних закладати персикові сади навесні (див. статтю «Якщо запланували персик» у №3-2019). Аргументують це тим, що посадженим під зиму деревцям шкодитимуть не лише низькі температури, а й морозне висушування деревини, особливо якщо та належно не визріла. Я із цією категоричністю не погоджуюся й вважаю, що обидва терміни: і весняний, і осінній, мають свої плюси й мінуси.

Отже, якщо садіння заплановане на весну — саджанці восени викопують зі шкілки, сортують, кріплять їм сортові бирки й поміщають у прикопні траншеї. Щоб коренева система не підсихала, її відразу присипають ґрунтом й заливають водою. Коли ґрунт вбере вологу, його досипають трохи вище країв траншеї. У деяких розсадниках саджанці заливають водою після засипання траншей ґрунтом. У такому разі витрачається більше води й часу. Я вважаю, що важливим є забезпечити вологе середовище лише для коренів, а верхній шар ґрунту у природний спосіб згодом зволожать осінні дощі та сніг. У прикопах саджанці перебувають до весни. Якщо ґрунт довго мерзлий, це не дає вчасно дістати саджанці, якщо ж земля вже прогрілася, але пішли дощі, то зайти в поле, щоб посадити дерева теж не вдається. Дощі тривають, надворі теплішає, й рослини у прикопах починають вегетацію. На їхніх гілках активно розвиваються бруньки, а навколо основних коренів утворюються молоді білі корінці. Коли нарешті погода нормалізується й можна виходити в поле, саджанці виймають із прикопу й вони отримують травми — бруньки вже почали розпускатися й легко обламуються, ніжні білі корінці вросли в ґрунт й обриваються.

Після садіння на постійне місце деревця обов’язково поливають.

Увага. У садивних ямах зволожений ґрунт ущільнюється й просідає, там утворюються тріщини, через які у кореневу зону надходить тепле повітря, воно підсушує і ґрунт, і корені. Ці тріщини слід терміново загортати сапами (мульчувати), знадобиться деревам й повторний полив. Перенесені катаклізми шкодять швидкому приживанню дерев, а якщо встановиться спека, у них почнуть підсихати ще й штамби. Добре, якщо зі сплячих бруньок вище місця щеплення розвинеться новий сортовий пагін, тоді деревце ще можна врятувати, а як ні — то виживе лише дика підщепна частина. Це і є невигоди весняного садіння.

Осіннє закладання персикового саду є більш бажаним. Деревця викопують зі шкілки наприкінці жовтня — на початку листопада, так, аби їх деревина вже визріла, а листя опало. Матеріал сортують, маркують бирками із назвою сорту й скріплюють у пучки за сортами. До садіння пучки рослин тимчасово розташовують у прикопах, їх кореневу систему заливають водою й загортають ґрунтом.

Садивні ями готую заздалегідь й насипаю їм на дно родючий ґрунт. Для садіння потрібно підготувати яму розмірами 1 × 1 × 0,8 м — щоб посадити одне деревце, доводиться підняти нагору майже 1 м3 ґрунту. У моєму саду шар чорнозему сягає 30 см завглибшки, далі йде глина. Коли готую садивні ями, то викопаний чорнозем складаю окремо від глини, потім глину з саду вивожу. Дно ями заправляю завезеним родючим чорноземом, змішаним із перегноєм-сипцем й деревною золою.

У шкілці персикових дерев

Якщо погодні умови дозволяють, приступаю до осіннього садіння дерев. Саджанець встановлюю у садивну яму, на родючий ґрунт, із якого на дні сформовано конус. Після садіння коренева шийка має бути заглибленою у ґрунт на 5−10 см. Щоб правильно заглибити саджанець, користуюсь рівною дерев’яною рейкою із потрібними мені мітками. Коли деревце правильно виставлене, садивну яму засипаю ґрунтом, який потім злегка утоптую й поливаю. Щоб не травмувалися корені, спочатку ущільнюю ґрунт над периферією кореневої системи, а потім біля штамба. Після цього мульчую приштамбові кола шаром соломи завтовшки 20−25 см. Щоб мульчу узимку не здув вітер, легко присипаю її ґрунтом. Для захисту від морозів штамб і скелетні гілки обв’язую соломою, закріплюючи її шпагатом: наперед невідомо наскільки суворою буде зима, а солом’яні кожухи вбережуть саджанці до весни. На обмотані саджанці можна вдягти й поліпропіленові мішки. На одне деревце їх потрібно два: першому розрізають дно й опускають до землі, закріплюючи нижні краї у ґрунті металевими скобами, другий мішок одягають на крону, його нижній край з’єднують із верхніми краями першого мішка за допомогою канцелярських скріпок. Тепер саджанцям не страшний ані мороз, ані вітер, обледеніння, морозобоїни, сонячні опіки тощо. Також це добрий захист від зайців. У таких обладунках саджанці добре переносять усі зимові негоди. Під час таких маніпуляцій навколо саджанців добре утоптується ґрунт, й у ньому не виникає таких тріщин, як під час садіння навесні.

За багато років у садівництві я випробував у своєму саду різні терміни садіння персикових деревець, й перевагу надаю саме осінньому, із ретельним утепленням деревець на зиму.

Важливо. Якщо ідеться про осіннє закладання саду, то восени не можна купувати саджанці надто рано, адже у таких рослин деревина буде недозрілою й уразливою під час зимівлі. Правильний термін викопування саджанців зі шкілки — кінець жовтня — початок листопада.

Догляд молодого саду

Навесні прибираємо солому з деревець і приштамбової зони (кола). За допомогою сапи роблю у ґрунті навколо штамбу лунку — так, аби її глибина сягала кореневої шийки. Саме для цього під час садіння й потрібно було нагортати ґрунт на 5−10 см вище кореневої шийки! Цю лунку ми будемо заповнювати водою під час поливів.

Коли настане тепло, посаджені восени деревця дружно рушать у ріст й майже на кожному будуть квіти: дерева готові дати урожай. Але я обриваю квіти, бо молоді рослини не слід навантажувати плодами. Лише якщо це нові для мене сорти, щоб побачити які вони, лишаю деревцям по 1−2 плоди.

Із ранньої весни потрібно подбати про захист дерев від сисних і гризучих шкідників, аби вони не нищили бруньок. Протягом дальшої вегетації у молодому саду потрібні фунгіцидні й інсектицидні обробітки та поливи. За можливості з поливною водою даємо й підживлення. Улітку бажані зелені операції. До осені деревцям слід сформувати скелетні гілки.

Утеплені деревця в саду персика, що посаджений під зиму,
початок грудня

Вибір сортів

Вибір сортів — одне із найважливіших рішень під час створення молодого саду. Останніми роками сортовий склад персика й нектарину значно оновився. У споживанні свіжих плодів нектарини суттєво потіснили опушені плоди персиків. Для вирощування в умовах Криворізького регіону я рекомендую такі сорти: з-поміж опушених персиків — Шугар Тайм, Ред Хевен, PF24007, T3 і Т5; з-поміж нектаринів — Сноу Квін та Леді Еріка; серед інжирних сортів варто обрати Тема й Флет Бела.

Бажаю українським садівникам сприятливої погоди, високих урожаїв, а головне — здоров’я.

Олександр Дядюра

садівник, м. Кривий Ріг

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Інші статті в цьому журналі
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
4
Статті з журналу:
Поділитись: