Сюрреалістичний пейзаж: кілометри тепличних комплексів з-поміж каміння та пустелі — звичайний для сільськогосподарського Ізраїлю.
Успіхи Ізраїлю в аграрному господарстві просто вражають. У цій країні пустелі та горам належить половина території. Родючих ґрунтів майже немає, лише десь близько чверті землі використовуються під сільськогосподарські потреби. Фермери пристосувалися до того, що існує постійний брак води, до того ж у країні майже завжди спекотна погода з екстремально високими температурами та піщаними буревіями. На цих невеликих ділянках фермери, застосовуючи передові технології, вирощують продукцію не лише для внутрішнього споживання, а й на експорт.
Закритий ґрунт — справжнє спасіння для цієї країни. У величезних тепличних комплексах, що простяглися на багато кілометрів, вирощують і овочі, і фрукти, і квіти, і навіть виноград, тут же родять фруктові дерева. Завдяки сучасним технологіям ізраїльські агрономи отримують дивовижні врожаї. Наприклад, якщо на відкритому ґрунті середня врожайність томатів із 1 га становить 60–80 т, то в теплицях, де клімат-контроль виконують комп’ютерні системи, збирають по 500 т/га. І на переконання тамтешніх агрономів — це не межа.
Довідатися більш докладно про те, як організований тепличний бізнес в Ізраїлі, ми вирішили в Дмитра Ліфшиця, керівника проекту ізраїльської компанії ADAMA.
— Пане Дмитре, розкажіть, як організований тепличний бізнес в Ізраїлі? Чи можливо порівнювати Україну й Ізраїль, адже умови наших країн дуже різняться? І що, на вашу думку, з досвіду ізраїльських фермерів варто перейняти українським бізнесменам?
— За останні роки кількість тепличних господарств Ізраїлю стрімко збільшилася. Теплиці споруджують переважно на територіях, які не придатні для сільськогосподарського виробництва, а таких у нас вистачає. Чимало коштів витрачається на виробництво, установку й обслуговування тепличних комплексів різноманітних конструкцій, випускається обладнання для пакування та зберігання врожаю, системи зрошення. Ізраїльські вчені створили спеціальні комп’ютерні програми, які контролюють усі процеси, що відбуваються в теплиці, стежать за кліматом, водопостачанням й енергоощадженням. Насіння ізраїльської селекції знане у всьому світі. Там є чим похвалитися.
В Ізраїлі, на відміну від України, тепличним бізнесом опікуються лише професіонали. У цьому процесі задіяно три сторони. Перша — консалтингово-наукова компанія, яка надає супровід діяльності фермера. Вона виконує аналіз ринку, складає плани сівби, інформує про всі нові розробки в технології та селекції. Друга — фермерське господарство, яке має виростити продукцію відповідно до плану та за прописаною технологією. Третій партнер — пакувальні станції (у СРСР, якщо пам’ятаєте, цю функцію виконували заготконтори). Фермер перед початком сезону укладає контракт із такою станцією, згідно з яким зобов’язується виростити певний обсяг продукції визначеної якості до відповідного терміну, а пакувальна станція, своєю чергою, зобов’язується забрати врожай і розрахуватися за обумовленою в контракті ціною. Безумовно, на ринку велика конкуренція, є консалтингово-наукові компанії та пакувальні станції різного рівня, відповідними є й ціни, які вони беруть за свої послуги. Та й фермери бувають різні. Однак це, поза сумнівом, полегшує життя всім, не розпорошується час на зайвий клопіт: де закупити насіння чи добрива, куди реалізувати врожай. Немає зайвих посередників, які впливають на кінцеву ціну. Натомість в Україні багато посередників, працюють ринки різного рівня, від бабки з двома ящиками до оптових ринків чи мереж супермаркетів. Відповідно й ціна відрізняється в рази.
Ринок овочів, особливо ранніх, в Україні наразі тільки формується, як і логістика, і дистрибуція. На мою думку, іншого шляху, ніж європейський чи аналогічний ізраїльському, в України немає. За кооперацією тепличних господарств — майбутнє. Цей процес в Україні вже розпочався: кілька фермерів об’єднуються, висівають одну культуру в одні й ті самі строки й у результаті формують партію, яку гарантовано забирають трейдери. Так відбувається у Європі, в Ізраїлі, і, сподіваюся, невдовзі буде в Україні. Без цього неможливо ефективно працювати.
Повертаючись до ізраїльського тепличного бізнесу, скажу, що там працюють і нові теплиці з сучасними технологіями, і старі з менш сучасними, однак скрізь робота виконується за чітко визначеними правилами. Як і на автостраді вимагається рухатися зі швидкістю 110 км/год, то жодний водій не перевищуватиме цю швидкість. Якщо в технології передбачено вносити певну кількість добрив, то фермер або вносить саме таку кількість добрив, або не вносить і не працює загалом.
Звичайно, клімат у нас різний і, відповідно, підходи мають відрізнятися, але не принципово — робити треба все якісно та професійно. Схожі наші країни в тому, що майже всі овочі в ізраїльських й українських теплицях вирощуються на натуральному ґрунті, на землі, яку Бог дав Ізраїлю й Україні. Підбирають певні культури під певні ґрунти. Чому багатьом не подобається турецькі чи європейські тепличні овочі? Тому що вони вирощені на штучному ґрунті. Попри високоякісний гібрид і повний набір мікроелементів, він не має тієї життєвої сили, яку нам дає земля. Як ми кажемо: смак землі.
— Вибір культури для вирощування — прерогатива фермерів? Чи впливає на цей процес уряд?
— Як я казав, фермери співпрацюють із консалтинговими компаніями, які вивчають тенденції ринку. Держава не вдається до жорсткого квотування чи регулювання, не вказує, що треба вирощувати. Водночас, якщо відбувається перевиробництво, то уряд, по-перше, наполегливо рекомендуватиме цього не робити, по-друге, вживатиме певних заходів. Як відомо, в Ізраїлі дефіцит води. На сьогодні цю проблему майже розв’язано — за останні 5–6 років збудовано кілька величезних опріснювальних реакторів. Вода коштує дорого, але в країні діє система знижок на неї. Саме цими знижками, як важелем, держава й може впливати на фермерів. Якщо, на думку урядових спеціалістів, потрібно виростити більше моркви, то на це спрямують більше засобів, а якщо за прогнозами перець матиме менший попит, то, відповідно, пригальмують. Застосовуються ці механізми керування доволі м’яко, фермери усвідомлюють, що це робиться задля їх же користі й не заперечують проти такого втручання.
— Чи допомагає держава у веденні сільськогосподарського бізнесу?
— Ізраїль надає величезну багаторівневу підтримку кібуцам (самостійна соціальна та економічна структура, де знаряддя праці й засоби виробництва належать усьому колективові, а рішення ухвалюють на загальних зборах усіх членів. — Ред.) і фермерам. Їм видають державні кредити під 10% річних на термін до 20 років, а також квоти й компенсують вартість 2/3 прісної води, яка використовується в сільському господарстві.
Уряд також фінансує вчених, які співпрацюють із фермерами. Спільно з фермерами вчені розробляють методи, які допомагають удосконалювати сільське господарство, впроваджують технічні новинки, сучасні іригаційні установки, новітнє агротехнічне обладнання.
Суттєва допомога надходить від Міністерства сільського господарства Ізраїлю в навчанні та консультуванні фермерів. Це можуть бути семінари, комп’ютерні аналізи, індивідуальні консультації, курси, зустрічі в сезон і навіть консультації телефоном.
Уряд також опікується вдосконаленням логістики. Наприклад, нещодавно було збудовано окремий термінал порту. До речі, з нього курсує паром Хайфа — Одеса, який за 3,5–4 дні може доставити вантаж в Україну або звідси в Ізраїль.
Держава розробила систему стимулів для тих, хто впроваджує нові технології й інновації в сільське господарство. Так, фермеру, який збудував сучасну теплицю, держава оплачує 30% її вартості або погашає третину кредиту на будівництво. Вважаю такий підхід конче важливим, адже це потужний стимул для розвитку сільського господарства в Ізраїлі.
— Які культури найчастіше вирощують в ізраїльських теплицях?
— Якщо ми розуміємо теплицю як захищений ґрунт, то виноград, сливи, персики, картоплю, моркву, яка, до речі, вважається найкращою у світі, перець, томати, огірки, пряні трави, просту та складну зелень, салати. В Ізраїлі все намагаються накрити й захистити. Не стільки додати чи прибрати тепло, скільки захистити від вітру, граду, дощу, піщаних буревіїв, які псують товарний вигляд продукції. Сучасний покупець дуже вибагливий, зайти на полиці супермаркету з овочами дедалі важче, людина купує переважно очима, тож зовнішній вигляд продукції має бути ідеальним. Досягти його можна тільки через захист рослин.
Пам’ятаю один випадок. Фахівці, які приїздили з Ізраїлю в Україну на наш семінар, розказували українським фермерам про тамтешні теплиці, про інфрачервоне випромінювання й інші сучасні технології. Тут жіночка із залу питає: «Як ви лікуєте рослини в теплиці?» Доповідач каже їй, що якщо ви дотримуєтеся всіх нюансів технології: правильний ґрунт, правильне насіння, правильне живлення, тобто виконуєте всі вимоги, то у вас рослина не повинна хворіти. Якщо велика площа теплиці, зробіть менше, нехай буде лише, наприклад, 5 соток, але все має бути зроблено бездоганно. Тоді ви отримаєте врожай, умовно, 5 кг/м², а не 2 кг, але на великій площі й працюючи з ранку до ночі. В Україні, на жаль, це не всі розуміють, замахуються на більше, замість того, щоб робити ефективним менше.
— Скільки зазвичай оборотів отримують ізраїльські фермери в теплицях?
— Один подовжений оборот. Сучасні гібриди перцю, томату, огірка можуть давати 25–30 китиць, і період їх плодоношення триває протягом 8 місяців. На сьогодні, приміром томати є і по 20 г, і по 200 г, є і чорні, і червоні, і жовтні, різної форми, це вже «не хохма» (до речі, «хохма» перекладається з івриту як «багато розуму не треба»). Час вимагає іншого. Наприклад, якщо раніше ти умовно витрачав 1 кг добрив, то сьогодні вистачить 700 г, якщо раніше виробничі площі обслуговувалися протягом 2 год, то сьогодні треба вкластися в годину. Щороку витрати зростають, і треба створити такий гібрид, який буде простий і дешевий у виробництві. Менше витрат — більше прибуток. Щоб робити два обороти, треба купити дві насінини, більше часу витратити, тоді як доцільніше взяти максимум з однієї рослини. Деякі фермери і в Україні вже переходять на подовжений оборот, а буквально чотири роки тому не було жодної фірми, яка б з ранньої весни та до жовтня «тягнула» рослину. Сучасні гібриди цілком відповідають цим вимогам: 25–30 і навіть 50 кг томата з одного куща — цілком нормальне явище.
До речі, в Україні різниця між ранньою продукцією таі літньою дуже відчутна, тут є два ринки — тепличний і польовий, тоді як, приміром, у Європі ця різниця нівелювалася.
— У нас зазвичай тепличники самостійно вирощують і розсаду, і овочеву продукцію…
— В Ізраїлі все по-іншому. Вирощування розсади в нас є окремим бізнесом. Одні підприємства вирощують тільки розсаду, інші в них її купують і вирощують овочі, ягоди, квіти тощо. Розсадники так вибудовують свій бізнес, щоб бути завантаженими якомога більше часу: основна продукція — розсада, а в перервах, наприклад, пряні трави. Усю розсаду вирощують у касетах, що гарантує стовідсоткову її приживлюваність за посадки у відкритий або захищений ґрунт. Використовується високоякісне гібридне насіння, оскільки практично з кожної насінини виростає рослина, то й собівартість посадкового матеріалу не надто висока, незважаючи на високу ціну гібридного насіння. Загалом в Ізраїлі на все насіння й посадковий матеріал поширюються дуже високі вимоги щодо якості.
Виростити високоякісну розсаду дуже важко, адже вона потребує інших умов, відповідної спеціалізації та неабияких інвестицій. Економічно недоцільно робити все самостійно. Доки фермер, який вирощує товарну продукцію, готує ґрунт, інший для нього вже виростив якісну розсаду.
На мою думку, те, що українські тепличники самостійно вирощують розсаду, пов’язано з відсутністю довіри до діяльності колег. Підприємці не мають упевненості, що інший тепличник виростить для нього правильну розсаду. Він воліє сам купити насіння й виростити, адже знає, що якісна розсада — це 51% успіху.
Поступово ситуація має змінитися. Я спілкуюсь із керівниками великих господарств, що, наприклад, вирощують ранню капусту чи солодку кукурудзу й засаджують ними чималу площу. Так вони просто змушені звертатися до розсадників. Інший рівень бізнесу. Приміром, ми нині реалізовуємо великий проект у Павлограді. Це буде розсадник на 7000 м² посівної площі. Партнери підтвердили нашому замовнику, що братимуть у нього розсаду, оскільки саме цьому бізнесменові вони довіряють.
Кожен має відповідати за свою роботу. Насіннєва компанія укладає контракт із розсадником, який вирощує та реалізує розсаду фермерам. Тоді можна прослідкувати весь ланцюг, і в разі виникнення проблеми легко знайти відповідального.
— Ізраїльські теплиці відомі у світі запровадженням комп’ютерних технологій. Ручна праця там взагалі використовується?
— Ручну працю в Ізраїлі намагаються мінімізувати з огляду на кілька причин. По-перше, це дорого. По-друге, людській фактор найчастіше негативно впливає на бізнес. Люди однакові і в Ізраїлі, і в Україні. Коли працівник каже «я думав…», власник втрачає кошти. Коли він каже «я хотів як найкраще…», власник втрачає дуже великі гроші.
Ізраїльські вчені створили спеціальні комп’ютерні програми, які дають змогу контролювати всі процеси, що відбуваються в теплиці, слідкувати за кліматом, водопостачанням й енергоощадженням. Тому ізраїльські фермери попри те, що це коштує чимало коштів, прагнуть установити їх у теплицях. Крім комп’ютерів, застосовують засоби малої механізації, тачки на надувних колесах, що піднімаються на різний рівень й інші девайси. Результат — кожен томат зірвано в правильному місці, не травмований, штанга рівномірно їздить і правильно поливає у визначений час і конкретною кількістю води. Немає помилок. Це вже вища ліга.
— Яка роль енергоресурсів у тепличному бізнесі Ізраїлю?
— Ізраїль — південна країна. Відповідно сонця тепличникам цілком вистачає, споруди не потрібно опалювати. У нас інша проблема — як послабити тепло. У теплицях установлюють термоекрани, сплінклери, які створюють водяний туман, зверху теплиці ллється вода, вентилятори, що виводять гаряче повітря на зовні тощо. Усі заходи спрямовано на те, щоб рослині, як і людині, було комфортно в теплиці — не парко й не холодно.
— Які теплиці в Ізраїлі — скляні чи плівкові? Яка середня їх площа?
— Винятково плівкові. Можливо, із 1960-х років десь і збереглося трохи скляних. Щодо обсягів, то гігантоманією ми не переймаємося. Найчастіше це площа 0,5–1 га. Звичайно, у кожного фермера різний бюджет, і від цього залежить, якою буде виробнича площа, форма й матеріал теплиці. Землі в Ізраїлі обмаль, а сільгосппризначення й поготів, тож існує жорсткий контроль її використання. Якщо земля городна, то дозволяється встановлювати теплиці, а якщо сільгосппризначення, то тільки відкритий ґрунт.
— Як відомо, у світі останнім часом інтерес до України активізувався. Чи приїжджали до нас ізраїльські науковці, фермери чи бізнесмени? Яке в них враження склалося від нашого тепличного господарства?
— Україна для них відкрилася нещодавно. Компанія ADAMA працює на теренах України вже чотири роки. Ми регулярно щороку запрошуємо в Україну ізраїльських фермерів, науковців, бізнесменів, показуємо їм і країну, і тепличні господарства, проводимо семінари та конференції.
Вони були просто вражені, казали, що українським тепличникам треба ставити пам’ятник за те, що вони самостійно вирішують усі питання і, головне, у них це добре виходить. Якось в Україну приїхав знаний фахівець і поважний бізнесмен, ізраїльський мільйонер. Протягом дня його возили по теплицях кількох областей, він мовчки дивився на все, а потім каже: «Я ніде у світі не бачив, щоб у таких важких умовах, такою важкою працею вдавалося отримувати таку високоякісну продукцію». Я цілком поділяю його думку: в Україні фермери вирощують продукцію високого класу, але матеріальна, фізична й моральна ціна її неймовірно висока, не кажучи вже про надзвичайну ризикованість тепличного овочевого бізнесу.
Вікторія Розова
журнал “Плантатор”, травень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
