Овочі-Ягоди-Сад

Оленка волохата прямує на північ

Оленка волохата прямує на північ

Дестабілізації фітосанітарної ситуації у виведених упродовж останніх років із господарської діяльності сільгоспугідь спричинили подекуди масові спалахи шкідливих комах, які раніше не мали статусу фітофагів. У зоні Лісостепу та Поліссі масового характеру набуло поширення оленки волохатої, яка є типовим небезпечним шкідником для Степової зони та Криму. Як побороти цього шкідника?

 

Оленка волохата Epicometis hirta Poda із ряду Coleoptera (твердокрилі або жуки) відрізняється значним потенціалом розмноження, шкідливості, характеризується відсутністю спеціалізованих паразитів. У спеціалізованій літературі практично відсутні відомості щодо не лише контролю чисельності фітофага, а й особливостей біології та екології виду. Крім того, у Державному реєстрі препаратів, дозволених до застосування в Україні, немає препаратів, що застосовуються для захисту рослин від оленки волохатої.

Біологія, спосіб життя й характер живлення

Лінійні розміри імаго (дорослої особини) 8,5–14,0 мм. Їх тіло чорного, майже матового забарвлення, вкрите густими довгими волосками світлого кольору. Надкрила в білих крапочках. Личинка товста, С-подібно зігнута, із невеликою головою та короткими 4-члениковими вусиками. Жуки зимують у ґрунті й рослинних рештках, а також на поверхні ґрунту. Активізація їх відбувається ранньою весною, а літ імаго починається з перших днів березня й триває до середини серпня. Масовий літ імаго — із середини травня до кінця червня. Жуки літають у теплі сонячні дні. Саме у цей час вони живляться переважно цвітом різноманітних рослин — бур’янів, дикорослих чагарникових видів, вигризаючи приймочку, маточку та зав’язь. Серед багаторічних трав’янистих рослин надають перевагу родині шорстколистих. Це всі види медунок — лікарська, м’якенька й темна. Розкішні квітки медунок зібрані завійками на верхівках стебел, добре помітні, з дзвоникоподібними чашечками. Медунки вегетують із третьої декади березня й добре приваблюють імаго оленки. Інтенсивно приваблюють фітофага й квітучі кущі шипшини, зокрема травневої, яблуневої, зморшкуватої та повислої. Квіти шипшини великі, з п’ятьма рожевими пелюстками в середині яких є велика кількість тичинок. Часто доводилося спостерігати скупчення 3–4-х імаго фітофага на одній квітці протягом 2,5–3,5 тижня цвітіння (травень), оскільки деякі з видів шипшини застосовують у культурі для отримання цінних плодів і створення зелених огорож.

 

Імаго також живиться квітками плодових, горіхоплідних і декоративних дерев (лимон, мандарин, мигдаль, кінський каштан), овочевих культур (помідори, редька, квасоля, ревінь, горох), однорічних і багаторічних кормових трав (вика, люцерна, еспарцет, конюшина), зернових культур (пшениця, жито, ячмінь, просо, кукурудза), бобових і олійних (соя, нут, соняшник, ріпак, гірчиця, сафлор), прядивних (льон, кенаф, бавовник), ягідних (смородина — листки та квітки, суниця — листки та сходи) і квітково-декоративних (бузок, бирючина, троянди, лох, мак, маргаритки, тюльпан, ірис), дині та гарбуза. Серед інших кущових порід, що поширені в Україні, інтенсивно приваблюють дорослих особин оленки горобина, калина та три різновиди бузини. У весняний період через кілька днів живлення на квітках цих рослин відбувається дозрівання статевої системи самиць, спаровування та яйцекладка.

Льотна активність дорослих особин найбільш інтенсивно проявляється в теплі сонячні дні. У цей час вони мігрують із дикорослих видів на культурні рослини, насамперед концентруючись на квітках золотистої та чорної смородини, винограду, на насінниках овочевих і баштанних культур — капусти, столових, кормових і цукрових буряків, огірків, кавунів. За чисельності 7–10 дорослих особин оленки на смородині чорній недобір урожаю становить 11,6–14,3%.

Упродовж вегетаційного періоду розвивається одна генерація фітофага. Характерним є те, що шкоду насадженням і посівам завдають тільки дорослі особини оленки. Живлення на квітках дерев триває досить довго. Після спаровування самиці залишають крони дерев і мігрують на поверхню ґрунту, утворюють характерні заглиблення (4,5–6,5 см), де й відкладають яйця. Значна частина самиць оленки проникає в різноманітні тріщини в ґрунті та нори гризунів. Плодючість самиць коливається в межах 45–86 яєць, які вона відкладає групами.

 

Личинки, що відроджуються, залишаються на поверхні ґрунту в листковому опаді, який і споживають. Отже, личинки не завдають шкоди рослинам. Тривалість стадії личинки становить 1,5–2 місяця. По завершенню живлення личинка влаштовує в ґрунті на глибині до 10 см печерку, стінки якої ретельно змочує спеціальним секретом. Це і є своєрідне житло-кокон для личинки, яка заляльковується, тобто перетворюється на лялечку. Восени з лялечок відроджуються жуки, які не з’являються на поверхні ґрунту, а залишаються у ньому зимувати. Таким чином, період діапаузування триває 6–7 місяців. Саме це й є один із критичних періодів у розвитку фітофага.

 

Природні вороги оленки волохатої

 

Навесні в період реактивації дорослих особин оленку поїдають такі птахи, як шпак, польовий горобець, галка, одуд, сиворакша, кібчик, пустюльга, куріпка, звичайна чайка, сизоворонка, граки, сороки, шпаки, іволга, сорокопут-жулан.

 

За період діапазування гине 34,5–65,8% популяції оленки волохатої. Причина — низькі температури, затоплення, а також інтенсивна діяльність хижаків. Протягом періоду розвитку популяції оленки її знищують, перш за все, хижі туруни та стафілініди (28,8–60,5% яєць, личинок і лялечок). Личинки й лялечки оленки є складовою частиною раціону таких хребетних тварин, як кроти, соні, польові миші та інші гризуни.

 

Суттєву роль в обмеженні оленки волохатої відіграють зоофаги — паразитичні та хижі комахи й нематоди. Їх помітна регуляторна роль поширена на стадіях личинок і лялечок, котрі розвиваються в ґрунті. Найсуттєвішим чинником смертності оленки в період діапаузування є діяльність хижаків, переважно жужелиць.

 

В окремі роки досить значна частина личинок, лялечок і дорослих особин гине внаслідок зараження ентомопатогенними грибами — білої, рожевої та зеленої мускардини. За тривалого зволоження ґрунту, різких перепадів температур уражується грибними патогенами та гине 9,4–26,5% популяції оленки (табл. 1).

Таблиця 1. Екологічні та фізіологічні характеристики популяцій оленки волохатої

Місця зимівлі оленки волохатої

Зібрано імаго

Маса імаго

самиць

в період

весняної реактивації,

мг

Загинуло імаго, % від

Відроди-

лось імаго, %

Відкладено

яєць самицями,

екз.

екз.

%

хижаків

хвороб

інших причин

Рослинні рештки

49

19,3

0,096

36,8

17,2

12,3

30,7

32,4

Поверхня ґрунту

74

29,2

0,147

28,3

9,4

5,7

53,5

62,9

Ґрунт на глибині 1–5 см

93

36,9

0,172

18,7

16,5

6,4

56,2

74,6

Ґрунт на глибині >5 см

37

14,6

0,164

11,4

26,5

8,8

40,1

42,8

НІР05

 

4,3

3,4

2,1

2,3

5,2

4,7

 

У табл. 1 наведено основні екологічні та фізіологічні характеристики оленки волохатої. Показники маси імаго зумовлюють їх фізіологічний стан, що визначає вибір оптимальних місць для діапаузування та зимівлі. Ефективна частина популяції оленки концентрується на поверхні ґрунту й у ґрунті на глибині до 5 см, що становить 66,1%. Саме тут створюються оптимальні умови для перезимівлі жуків. Очевидно також і те, що фізіологічно ослаблені популяції, а це понад 19%, як правило, гинуть під дією різноманітних стресових факторів упродовж тривалого періоду діапаузування. Це і є своєрідна здобич для численних популяцій хижих членистоногих.

 

Захист на невеликих площах

 

 

Зауважте, що літ імаго оленки та шкідлива її діяльність спостерігається в період початку та масового цвітіння трав’янистих рослин, дерев і кущів. Відтак, застосування будь-яких хімічних інсектицидів і більшості біологічних препаратів у такий період заборонено. Проблема боротьби з оленкою утруднюється ще й тім, що саме у цей період спостерігається максимальна льотна активність диких і медоносних популяцій бджіл і стрімко наростає чисельність паразитичних і хижих комах. Крім того, відсутні їх високоспеціалізовані види, які трофічно пов’язані з різними стадіями розвитку оленки, що і є визначальною причиною росту чисельності та шкідливості цього фітофага.

 

Існує мабуть єдиний, досить ефективний прийом масового знищення оленки, що ґрунтується на такій особливості її біології, як інтенсивна опушеність імаго густими волосками. Суть прийому полягає у тому, що у період масового заселення оленкою кущів або рослин їх обприскують чистою річковою водою всередині дня, коли жуки найбільш активні. Краплі води концентруються на волосках, унаслідок чого жуки втрачають рухову та льотну активність. Через кілька хвилин їх обтрушують на поліетиленову плівку, збирають і знищують. За високої чисельності шкідника такий прийом необхідно проводити кілька разів на день. Зрозуміло, що цей спосіб можна застосовувати лише у приватних і дачних господарствах.

 

Захист у фермерських господарствах

 

Тривалий розвиток практично всіх стадій фітофага у ґрунті показало доцільність і перспективу застосування мікробіологічних ентомопатогенних грибних препаратів вітчизняного походження Боверину та Пециломіну для обмеження її чисельності, діючою речовиною яких є факультативні паразити.

 

Специфічні екологічні умови місць досліджень — значне видове різноманіття диких чагарникових і трав’янистих нектароносів, насадження культурних рослин, із переважанням ягідників — сукупно усе це необхідні умови для розвитку та поширення оленки. Своєрідний природній ландшафт, що мав місце в районі проведення досліджень (наявність крутих пагорбів та низин), виключав активну господарську діяльність. Максимальна сонячна інсоляція також сприяла поширенню та розвитку популяції шкідника.

 

Багаторічні дослідження ми проводили переважно в агроценозах смородини чорної, порічок. Експериментально встановлено, що поширення шкідника є типовим прикладом освоєння видом екологічних ніш, біотичний потенціал якого обмежується тільки трофічним ресурсом.

 

У приватних і дачних господарствах необхідно руйнувати місця зимівлі оленки — міжряддя, краї полів, шляхом рихлення та перекопування ґрунту та згрібання листкового опаду з подальшою утилізацією.

 

Як оперативні заходи, що спрямовані на захист, перш за все ягідників, садових насаджень й овочів, пропонується застосування вітчизняних ентомопатогенних препаратів Боверину 3,0% в. с. і Пециломіну 3,0% в. с. (табл. 2). Водним розчином препаратів обробляють місця масового скупчення імаго оленки. Під дію препаратів підпадають яйцекладки, личинки, лялечки та діапаузуючі імаго шкідника.

 

Таблиця 2. Ефективність застосування грибних препаратів для контролю чисельності оленки волохатої (приватні господарства з доглядом за посівами та без догляду, Київська обл., с. Петрушки, Гореничі, Горбовичі, 2010–2013 рр.) 

Варіанти

Початкова чисельність оленки, екз/м²

Загинуло на кінець вересня, %

Загинуло до початку весняної реактивації, %

Відродилось імаго, %

імаго

личинок

усього

лялечок

імаго

усього

зокрема

від збудників хвороб

інших причин

Боверин, 3,0% водна суспензія обробка місць діапаузування

32,2

7,8

46,8

5,6

41,2

74,8

68,6

6,2

8,0

Пециломін, 3,0% водна суспензія

41,4

5,9

54,3

4,5

49,8

83,6

71,5

12,1

6,2

Контроль

37,5

12,3

8,6

8,6

21,2

15,8

5,4

71,3

НіР05 

4,2

5,1

5,7

4,6

3,8

Наведені результати свідчать про те, що біопрепарати були основною причиною загибелі практично всіх стадій розвитку шкідника. Тривалий контакт (понад 6 місяців) ентомопатогенних грибів із імаго оленки призвів до загибелі 74,8–83,6% популяції. Різкі зміни температури та вологості повітря дестабілізували фізіологічний стан популяції, що стало причиною її масового зараження ентомопатогенами.

 

Оскільки впродовж вегетаційного періоду розвивається тільки одне покоління оленки, обробку препаратами проводять один раз у період масової міграції імаго в ґрунт. Прийом достатньо технологічний, препарати характеризуються індиферентною дією по відношенню до ентомофагів, є складовою частиною екосистем, нетоксичні для ентомофагів і комах-запилювачів. Це є свідченням перспективності застосування цієї технології для захисту ягідників й овочів від оленки волохатої.

 

 

Валентин Дрозда, д-р с.-г. наук, професор, завідувач відділу ентомофагів і діагностики хвороб рослин

Марина Кочерга, канд. с.-г. наук, завідувач сектора ентомофагів відділу ентомофагів і діагностики хвороб рослин

журнал “Плантатор”, липень 2014 року

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі Плантатор та інтернет сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал Плантатор з гіперлінком https://agrotimes.ua/journals.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ