Тваринництво
Головне:
Тваринництво

Найпоширеніші хвороби індиків

Наше Птахівництво
Джерело:
Наше Птахівництво
Поділитись:
Найпоширеніші хвороби індиків

Індички належать до курячих, тож для них є небезпечними всі захворювання, які уражають види цього класу.

 

Профілактика захворювань індиків — одна із серйозних складових успішної роботи галузі, бо тільки здорова та життєздатна птиця може забезпечити високу продуктивність. Причому деякі захворювання (як-от мікоплазмоз) кури можуть переносити порівняно легко, а індички — дуже важко. Качки, наприклад, хворіють на пулороз і псевдочуму достатньо легко, тоді як в індичок ці хвороби призводять до масової загибелі. І навпаки: пастерельоз, який є дуже небезпечним для качок, зазвичай в індичок має хронічну форму.

 

Захворювання індичок поділяють на інфекційні (вірусні та бактеріальні), інвазійні (протозойні та глистні), грибкові а незаразні. Бактеріальні хвороби бувають із проявом респіраторного синдрому (мікоплазмоз, пастерельоз, ешерихіоз, гемофільоз, клебсієльоз, стрептококоз, стафілококоз) та з проявом шлунково-кишкового синдрому (сальмонельоз, ешерихіоз, пастерельоз, ієрсиніоз, псевдомоноз, протейна інфекція).

 

За результатами бактеріологічного дослідження трупів індиків, посліду, проб повітряного середовища пташників, проб води та корму встановили, що 42,5% мікрофлори було ідентифіковано як ешерихії та мікоплазми, 34,6% — як P. aerugenosae, Proteus ssp., Klebsiella ssp., Citrobacter ssp., Enterobacter ssp., Yersinia ssp., Campilobacter spp., Clostridium ssp., a 22,9 % — як Staphylococcus ssp. і Streptococcus ssp. Під час серотипізації мікоплазм, що були ізольовані в господарствах із розведення індичок, установлено, що 53,8% мікоплазм належать до M. gallisepticum, 26,6% — до M. meleagridis, 19,6% — до M. synoviae.

 

Респіраторний мікоплазмоз

 

Респіраторний мікоплазмоз (інфекційний синусит) — хронічне респіраторне захворювання індиків, що завдає господарствам великих економічних збитків. Збудник — факультативний аероб, який проходить через фільтри (подібно до вірусів) і росте на поживних середовищах (подібно до бактерій). У наш час ідентифіковано понад 12 серотипів мікоплазм. Збудник Mycoplasma gallisepticum викликає респіраторний мікоплазмоз, за якого уражаються повітроносні мішки, трахея, легені та інфраорбітальні синуси. Mycoplasma synoviae викликає інфекційний синусит, який ще називають заразною нежиттю, із характерним запаленням слизових оболонок підочних порожнин (синусів) та накопиченням у них ексудату, який розтягує синуси у вигляді пухлин. Mycoplasma melеagridis локалізується в бурсі Фабриціуса та викликає мелеагрідні інфекції, які уражають статеву систему індиків. На розтині загиблої птиці констатують скупчення ексудату в синусах, катаральне запалення слизової оболонки гортані, трахеї та легенів, потовщення та заповнення фібринозно-казеозними масами повітроносних мішків. Якщо мікоплазмоз ускладнюється іншими захворюваннями (паратифом, пастерельозом або вірусними захворюваннями), спостерігають перикардити та перигепатити. Діагностують мікоплазмоз на основі мікробіологічних досліджень із виділенням мікоплазм, їх ідентифікацією та визначенням чутливості до лікарських препаратів. Мікоплазми уражають індичат із 3-тижневого віку та дорослу птицю, особливо в початковому періоді яйцекладки. Основним джерелом захворювання є хвора птиця. Поширення збудника відбувається аерогенним і контактним шляхами, через корм, підстилку, одяг персоналу тощо. У разі контактного інфікування інкубаційний період становить 4–20 діб.

 

Поширюється інфекція спочатку повільно, потім швидше і за 3–4 тижні охоплює до 50% поголів’я. Смертність і вибракування молодняку сягає 45% загального поголів’я. У дорослих індиків захворювання спостерігається протягом кількох тижнів та супроводжується зниженням яйценосності на 10–20%, хоча смертність у них є значно нижчою, ніж у молодняку. Для Mycoplasma melеagridis характерним є трансоваріальний шлях передачі, причому на початку продуктивного періоду інфікування яєць може сягати 50%, знижуючись до кінця яйцекладки до 12–15%. Хвороба затримує розвиток молодняку птиці, сприяє прояву інших вірусних і бактеріальних інфекцій, зокрема ІЛТ, віспи, ІБК, ешерихіозу та пастерельозу. Профілактика мікоплазмозу полягає в запобіганні занесенню збудника з племінною продукцією, у ретельному антигенному контролі стада щодо носійства мікоплазм. Також потрібне вибракування всієї птиці, що позитивно чи сумнівно реагує під час тестування. У разі виникнення захворювання всю клінічно хвору та підозрілу, виснажену птицю ліквідують, приміщення та обладнання дезінфікують. Умовно здорову птицю після визначення чутливості ізольованих мікоплазм до антимікробних препаратів лікують комплексним засобом, наприклад з такими діючими речовинами, як тіамулін, тилозин та тартрат, що мають широкий спектр дії.

 

Гемофільоз

 

Гемофільоз — ензоотичне захворювання індиків, що характеризується швидким поширенням у стаді, хронічним перебігом та поступовим виснаженням хворої птиці. Найбільш чутливі до хвороби індичата до 20-тижневого віку. Збудник — Harmophelus gallinarum — дрібні грамнегативні нерухомі кокоподібні палички. Основним джерелом інфекції є хвора птиця, яка виділяє збудник з екскретами із носових отворів. Здорова птиця інфікується під час контакту з хворою, через корм, інвентар та предмети догляду. Висока смертність (до 35%) настає в індичат від виснаження. Поширенню інфекції сприяють підвищена вологість та вміст аміаку в повітрі. Характерним для гемофільозу є запалення слизових оболонок носової порожнини, гортані та ока, яке викликає скупчення слизу. При цьому спостерігається задишка, втрата апетиту та поява сльозотечі. Виділення з очей поступово стають слизуватими, а потім — гнійними. У більшості птиці спостерігається також запалення підочних синусів. На розтині трупи виснажені, у носовій та ротовій порожнині, в підочних синусах та кон’юнктивальних мішках спостерігається скупчення великої кількості слизу, від мутного до гнійного. Остаточний діагноз встановлюють після лабораторних досліджень (проводять диференційну діагностику із виключенням інфекційного ларинготрахеїту, респіраторного мікоплазмозу, пастерельозу та віспи, які мають схожий перебіг). Умовно здорову птицю піддають профілактичному лікуванню препаратами «Бі-септим» або «Бровасептол концентрат», відповідно до настанов з їх застосування.

 

Пулороз

 

Збудником пулорозу є Salmonella pullorum — дрібна нерухома грамнегативна паличка, що не утворює спор та капсул. Пулороз — гостре заразне захворювання, збудник якого стійкий у зовнішньому середовищі. Захворювання характерне для молодняку до 20-добового віку з ознаками білого проносу, у дорослої птиці — без різко виражених ознак.

 

Джерелом захворювання є перехворілі дорослі індички-бактеріоносії, що несуть заражені яйця, а також відходи інкубації та індичата, що інфікувалися під час інкубації. Смертність індичат за гострої форми перебігу сягає 70–100%. В індичат, що виведені з контамінованих яєць, у першу добу помічають рідкий зеленуватий пронос. Такі індичата гинуть упродовж перших трьох діб, смертність при цьому сягає 100%. Індичата, інфіковані після виведення, малорухомі та практично не поїдають корм. У таких пташенят опущені крила, очі заплющені та скуйовджене пір’я, вони хворіють довше (до 8 діб), їх смертність сягає 70%. У птиці, старшої від 3-тижневого віку, перебіг захворювання підгострий із переходом у хронічний. При цьому молодняк сильно відстає в рості та розвитку, а також тривалий час є носієм інфекції. На розтині в індичат констатують різке виснаження, при цьому жовток нерозсмоктаний, клоака заповнена водянистою сіро-білою або зеленуватою рідиною, помітне здуття шлунка та кишківника, у печінці, селезінці й серцевому м’язі — білувато-жовтуваті вогнища некрозу розміром від шпилькової головки до горошини. У дорослих індичок уражається яєчник та печінка. Для профілактики проводять дослідження усієї птиці на пулороз шляхом кровокрапельної реакції аглютинації зі специфічними антигенами в період комплектування стада, перед початком яйцекладки та за потреби — щомісяця протягом періоду яйцекладки. Вся птиця, що реагує позитивно та сумнівна, видаляється зі стада. Хвороба супроводжується слабкістю та пінистим жовтувато-сірим проносом. Залежно від умов утримання, годівлі та стану птиці перебіг захворювання може бути надгострим, гострим, підгострим і хронічним. На розтині трупів печінка рихла, червоно-бурого кольору, збільшена в 1,5–2 рази, під капсулою помітні дрібні вогнища сірого та жовтого кольору. Селезінка темно-червона, різко збільшена в 3–4 рази, серце збільшене, у серцевому м’язі видимі сірувато-білі вузлики. Для диференціації хворої птиці від здорової проводять дослідження шляхом кровокрапельної реакції аглютинації з відповідним антигеном. Також видаляють зі стада всю птицю, що реагує позитивно або сумнівно.

 

Профілактика та заходи боротьби передбачають суворе дотримання зоогігієнічних нормативів під час вирощування індичат, обов’язкові запобіжні ветеринарно-санітарні дії проти занесення на ферму збудників бактеріальних хвороб з інкубаційними яйцями або індичатами. Завезення імпортного племінного матеріалу має здійснюватися лише з благополучних господарств із подальшою ізольованою інкубацією яєць та окремим утриманням молодняку впродовж шести місяців.

Тетяна Фотіна, д-р вет. наук

Сумський національний аграрний університет

журнал “Наше Птахівництво”, травень 2016 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі