Для зберігання запасів, що формуються у піковий період, сховищ в Україні вистачає. Головне питання — їхня ефективність.
Урожаї зернових й олійних культур за останнє десятиліття зросли щонайменше у 2,3 раза! Ось уже чотири роки поспіль середньорічне виробництво сягає 78,4 млн тонн. Увесь цей обсяг гарантовано проходить через вітчизняні сховища різних типів. А втім, чи всі вони здатні забезпечити якісну й інтенсивну доробку та відвантаження?
Активний експорт українського збіжжя є свого роду викликом для вітчизняної елеваторної галузі. Він вимагає оперативного відвантаження на різні види транспорту великих партій зерна чи насіння олійних культур, а також приймання партій із менших зерносховищ із подальшим відвантаженням на порти. Ефективність роботи внутрішніх елеваторів тепер навіть оцінюють за їх оборотністю (як портові). Темпи нарощують передусім ті ємності, що орієнтовані на роботу з експортними партіями. Йдеться про можливість їх швидкого формування (відповідної якості) й інтенсивного (на рівні 3–5 тис. т/добу) відвантаження. В той же час наявні потужності мають забезпечувати ще й якісну доробку, належне зберігання й оперативне відвантаження на різні види транспорту протягом сезону. На таке наразі здатні далеко не всі вітчизняні зерносховища. Недостатньо ефективні — звісно ж, на підставі детального аналізу — потребують модернізації. Втім, маючи перспективу подальшого нарощування виробництва, власники частіше наважуються інвестувати в будівництво нового елеватора, ніж у реконструкцію морально застарілого.
Нехай там як, елеваторна галузь в Україні є інвестиційно привабливим сегментом. Особливо на фоні суттєвих цінових коливань, коли дедалі актуальнішою є стратегія стримування реалізації врожаю. Зерно для сільгоспвиробника — найкращий «депозит», а його зберігання — серед пріоритетних викликів. Та чи доцільно й надалі нарощувати ємність системи зберігання (зважаючи на розподіл її реального завантаження)? Аналізуючи потребу України в зерносховищах, розглянемо динаміку накопичення запасів зерна й олійних культур протягом року. Загалом можна виділити два пікових періоди: у серпні-вересні, коли повністю закінчується збирання ранніх зернових, й у листопаді-грудні, коли сформовано врожай кукурудзи та соняшнику. Враховуючи високу частку кукурудзи у валових зборах, в останні сезони пікове формування запасів припадає на листопад-грудень. Торік, відповідно до даних Держстату, запаси зернових культур і насіння соняшнику на 1 листопада становили 31,7 млн тонн — це лише 44% загального обсягу виробництва (71,9 млн тонн). За останні п’ять сезонів лише 41% загального валового збору зерна й соняшнику накопичується в піковий період у зерносховищах. Для ріпаку та сої цей показник взагалі сягає всього 22%, що спричинено активним експортом на початку сезону.
Ще одним важливим показником є співвідношення між обсягами запасів, що зберігаються на підприємствах сільгоспвиробників, і запасами на спеціалізованих підприємствах зі зберігання й переробки. Наразі спостерігається тенденція до збільшення частки запасів у сільгоспвиробників, що підтверджує стратегію стримування реалізації. У піковий період 2015/16 МР в аграріїв було сформовано 61% запасів, а на спеціалізованих підприємствах — лише 39%. В середньому за сезон цей показник становив 55%. Це й зумовлює потребу розвитку сховищ малої та середньої потужності.
|
Формування запасів зернових культур і насіння соняшнику у 2015 році |
 |
Проаналізувавши формування запасів у регіонах і порівнявши ці обсяги з ємністю наявних там зерносховищ, можна дійти висновку, що в піковий період система зберігання завантажена в середньому лише на 27%. Звісно ж, деякі зерносховища працюють на повну потужність і навіть забезпечують кілька оборотів ємності на рік. Натомість інші взагалі не функціонують. Загалом найбільша завантаженість (46%) властива для Полтавської області, а найменша (14%) — для Житомирської. Що ж до темпів розвитку зерносховищ в Україні, то, за даними Держстату, за останні шість років вводилося в експлуатацію близько 2,1 млн тонн ємностей зерносховищ щорічно. Причому після невеличкого спаду у 2014-му темпи будівництва торік поновилися.
Наприкінці 2015-го, за нашими оцінками, загальна ємність українських зерносховищ становила 48,1 млн тонн. Цього достатньо для зберігання запасів, що формуються в піковий період, і тому головне питання — ефективність роботи цих зерносховищ. 75% введених в експлуатацію ємностей — це сучасні елеватори з металевими силосами. Сумарна ємність таких об’єктів, збудованих за десятиліття, — понад 10,2 млн тонн. Щоправда, як визнають експерти, наразі немає вітчизняних методик щодо зберігання зерна в металевих силосах. Науковці вважають їх придатними лише для короткострокового й тимчасового зберігання. Натомість розробка альтернативних рекомендацій — виклик і для вчених, і для власників елеваторів.
Причетні до будівництва та експлуатації зерносховищ фахівці нині активно обговорюють перспективи підвищення рівня автоматизації об’єктів зі зберігання, збільшення інтенсивності розвантажувально-навантажувальних робіт, влаштування якісних аспіраційних мереж і підвищення енергозбереження на елеваторах. У свою чергу, вітчизняні виробники елеваторного обладнання добре розуміють ці проблеми й завдання та тісно співпрацюють із замовниками. Відтак, є підстави вважати, що елеваторна галузь в Україні має майбутнє. Аби тільки ці сподівання не були зіпсовані неефективними реформами та законодавчими «аномаліями».
|
Ключові напрямки розвитку елеваторної галузі в Україні |
 |
Андрій Купченко, аналітик АПК-Інформ
газета “АгроМаркет”, липень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
