Строк сівби озимого ріпаку має вирішальне значення для забезпечення надійної перезимівлі рослин і формування врожаю. Аби уникнути ризику вимерзання, слід дотримуватися в кожній ґрунтово-кліматичній зоні оптимальних строків сівби озимого ріпаку, щоб перед входом у зиму рослини сформували розетку з 6–8 листків, і точка росту не піднімалася над поверхнею ґрунту, діаметр кореневої шийки становив 8–12 мм, а стрижневий корінь проникав у ґрунт на глибину 50–100 см і більше.
Такий оптимальний розвиток рослини озимого ріпаку досягається здебільшого за 105–110 днів від дати його висіву. Для формування таких рослин сума ефективних температур (понад 5 °С) від сходів до входження в зиму має становити 650–800 °С. В такому стані рослини достатньо розвинуті, щоб витримати холодну й навіть безсніжну зиму.
Останнім часом через зміну клімату в бік потепління та посушливості строки сівби озимого ріпаку на практиці коригують залежно від вологи в ґрунті, випадання дощів у цей період. Сівба культури у прив’язці до опадів доволі часто практикується в більшості господарств, що мають певний досвід ретельного керування агрозаходом в очікуванні на рясні дощі перед сівбою чи після неї.
Отже, залежно від часу їх випадання кожному товаровиробнику слід максимально прораховувати всі можливі ризики розвитку культури до входу в зиму, а вже потім ухвалювати остаточне рішення про проведення сівби.
Вибір термінів сівби озимого ріпаку не завжди збігається з рекомендованими оптимальними для певної зони. Основним критерієм є наявність вологи в ґрунті та висока якість його підготовки після збирання попередника.
Рання сівба ріпаку сприяє диференціації його органів і підвищує здатність до регенерації. Чим більше часу для закладання квіткових і пазушних бруньок, що утворюються на верхівці кореневої шийки (конусі наростання), тим кращі закладаються передумови для формування врожаю. Близько 70% потенціалу майбутнього врожаю озимого ріпаку визначаються під час його розвитку до настання зимового спокою (п’ять діб із температурою нижчою за +2 °С).
Водночас за ранньої сівби рослини зазвичай переростають, формуючи розетку з 12 листків і більше, точка росту виноситься над поверхнею ґрунту на 3–6 см і вище, що призводить до їх вимерзання за зниження температури до –6…–10 °С, оскільки морозостійкість таких рослин невисока.
Вони занадто легко відновлюють свою вегетацію протягом м’якої зими й витрачають багато цукрів на підтримання своєї життєдіяльності. До того ж температури повітря є дуже низькими для ефективного фотосинтезу, тому надходження органічної речовини не відбувається. Такі рослини можуть гинути в січні-лютому, ще до завершення зими.
Оптимальною є сівба за 15–20 днів до строку сівби озимих колосових, що для південного Степу України відповідає періоду з 25 серпня до 10 вересня, рядковим способом із міжряддям 15 см. Утім, як уже було сказано, в умовах виробництва часто доводиться відходити від оптимальних термінів у той або інший бік, причиною чого є відсутність вологи у верхньому горизонті ґрунту під час сівби. За ранньої сівби виникає небезпека переростання рослин (початок стеблування) і різкого зниження їхньої зимостійкості.
За пізньої — рослини до входження у зиму не встигають сформувати потрібну кількість листя на рослині і накопичити в точках росту достатню кількість цукрів, які забезпечують високу морозостійкість. А оскільки кількість листків перед відходом у зиму визначає кількість стебел на рослині, то це, як правило, призводить до зниження врожаю.
Важливим чинником успішної перезимівлі й отримання високих урожаїв ріпаку озимого є правильний вибір сорту чи гібрида з його адаптивними можливостями до використання за різних термінів сівби, стійкості рослин до хвороб, посухостійкості, вилягання, розтріскування стручків під час дозрівання.
Розширення генетичної бази актуальних сортів культури зумовлено чітким поділом щодо їх розвитку з осені. З одного боку, є сорти зі швидкими формуванням листкового апарату, які схильні до швидкого зростання стебла з осені. З іншого, є сорти з повільнішим розвитком стебла з осені: саме вони найкращі для ранньої сівби.
За надранньої та ранньої сівби озимого ріпаку з метою зменшення ризику переростання посівів норми висіву насіння слід знизити на 15–20%, бо загущення значно страшніше від зрідження. Практика минулих років показала, що за завищеної норми висіву частина рослин озимого ріпаку переростала навіть за умов застосування різних регуляторів росту й ретардантів, які не зупиняли їхній ріст на бажаному рівні.
У посівах з оптимальною густотою до кінця осінньої вегетації рядки рослин не змикаються, що забезпечує найкращі умови для їхнього розвитку (формування листя, накопичення цукрів та оптимальне залягання точки росту). У посівах, де рядки рано зімкнулися, рослини внаслідок конкуренції між собою витягуються. Це призводить до надмірного росту стебла, втрати поживних речовин і, що найнебезпечніше, до «витягування» точки росту над поверхнею ґрунту.
Осінній догляд за ріпаком
У разі слабкого розвитку рослин озимого ріпаку восени внаслідок нестачі суми ефективних температур проводять підживлення посівів аміачною селітрою (100 кг/га) у фазу 4 справжніх листки культури. А в разі переростання рослин обробляють посіви ретардантами у фазу 6 справжніх листків культури у ясну сонячну погоду під час активного росту рослин.
Ці препарати затримують ріст рослин у довжину, стимулюють накопичення асимілянтів й інших поживних речовин у корені; знижують уміст вологи в рослинах, що підвищує їхню морозостійкість; стимулюють розвиток кореневої системи, а також розростання кореневих волосків. Крім того, ретарданти діють як фунгіциди проти збудників низки хвороб ріпаку.
В осінній період ретарданти застосовують залежно від стану посівів. Так, якщо на період третьої декади жовтня ріпак перебуває в стадії чотирьох розвинутих справжніх листків, має кореневу шийку 4 мм, нормальний зелений колір листків, що майже сходяться в рядках, то обробки на таких посівах проводити не потрібно.
Якщо на рослині понад чотири листки, діаметр кореневої шийки — понад 5 мм,
колір великого листя темно-зелений і спостерігається змикання рядків, то такі посіви слід обробляти ретардантами для затримки росту стебла. Першу обробку проводять у фазу 3–4 листки, другу — 6–8 листків. Норму внесення розраховують залежно від кількості листків на рослині.
Своєчасно оброблені рослини уповільнюють свій ріст і розвиток, точка росту не піднімається над поверхнею ґрунту, збільшується накопичення цукрів, які відходять із листків у корінь, що суттєво підвищує стійкість рослин до вимерзання й забезпечує дружний старт навесні після поновлення вегетації, зумовлює одночасність цвітіння та підвищує посухостійкість рослин. Інтенсивний розвиток рослин навесні з рясним гілкуванням, дружним цвітінням і формуванням стручків є запорукою отримання високого та якісного урожаю культури.
Ефективність регуляторів росту особливо висока за вирощування гібридів і сортів, які відрізняються швидким осіннім ростом. За потреби обробки ретардантами можна комбінувати з використанням інсектицидів, гербіцидів й органо-мінеральних добрив. Підвищені норми витрат викликають депресію росту, освітлення кольору листків, затримку в цвітінні й дозріванні. Причинами вимерзання озимого ріпаку також є запізнення з унесенням регуляторів росту рослин, вибір їх норми та препарату.
У досліді Інституту олійних культур НААН за сівби ріпаку озимого сорту Стілуца на початку першої декади вересня (оптимальний строк) перед відходом у зиму (друга-третя декада листопада) висота рослин становила 25,5–26,9 см, середня кількість листків — 6,4–6,9 шт., діаметр кореневої шийки — 8,3–9,3 мм, вміст вуглеводів — 25,6–25,0%.
Слід зазначити, що більшими ці показники були у варіанті із застосуванням ретарданту фолікур (обприскування посівів у фазу 4–6 листків культури) щодо контролю (без застосування). За сівби наприкінці другої декади вересня (пізній строк) показники знизилися відповідно до 18,4–18,9 см, 5,4–5,5 шт., 4,4–4,6 мм та 20,9–21,7%.
Найбільша врожайність — 2,43 т/га отримана за оптимального строку сівби з обробкою посівів ретардантом, де приріст щодо контролю становив 0,10 т/га. За пізнього строку сівби застосування ретарданту виявилося неефективним.
Особливу увагу слід приділяти режиму живлення посівів ріпаку. Повна забезпеченість фосфатно-калійним живленням в осінній період сприяє підвищенню зимостійкості, а надлишок азоту її знижує, бо високий уміст цього елемента в ґрунті сприяє підсиленому росту рослин, що призводить до втрат вуглеводів, необхідних для доброго їх загартування.
Щоб створити рослинам ріпаку найсприятливіші умови для відходу в зиму, потрібно усунути конкуренцію з боку бур’янів. Одна з причин витягування точки росту озимого ріпаку — конкуренція (затінення) бур’янами та падалицею стерньового попередника. В боротьбі з бур’янами осіннє застосування гербіцидів на озимому ріпаку має бути спрямовано передусім на контроль багаторічних і зимуючих бур’янів.
Олександр Поляков, д-р с.-г. наук Інститут олійних культур НААН Співавтор: Ольга Нікітенко
журнал The Ukrainian Farmer, серпень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The
Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
