Провідний італійський консультант Сальваторе Мортеллі, який працює по всій Європі, спеціалізується на технологіях інтенсивного вирощування черешні на вегетативних підщепах: вибір підщепи, сорту, ділянки, догляд. Зокрема, регіони його практики — південь Німеччини, Австрія, північний схід Італії (Верона). Ці кліматичні зони подібні до Півдня України, а зі змінами клімату до них наближаються і наш центральний регіон.
Цей матеріал засновано на порадах відомого італійського фахівця вітчизняним виробникам черешні, які він надав під час свого візиту до України.
ВІД МАКСИМИ ДО ГІЗЕЛИ
Основну роль у розвитку технологій вирощування черешні відіграє створення нових підщеп, а не численних сортів, зауважує Мортеллі. До Першої світової війни черешню у Європі вирощували на сіянцях вишні. Після війни почалася робота з виведення підщеп: з’явилися Maксма-14 та Maксма-60, Вейрут, Колт й ін. Наприклад, у садівництві Італії перший досвід середньорослих садів черешні був саме на підщепі Вейрут. Нарешті, з’явились вегетативні підщепи типу Гізела, які широко використовують у сучасних інтенсивних садах.
«Гізела-5 та Гізела-6 мають малу силу росту, а Гізела-3 надто слаборосла, — зауважує Мортеллі. — Тому садівники Італії з-поміж середньорослих віддають перевагу першим двом. Гізелу-3 в Італії не використовують, бо Гізела-5 дозволяє отримати сади із задовільною для інтенсивної технології щільністю дерев. Дерева на Гізелі-3 в умовах Італії отримують надміру делікатними й придатні тільки для присадибного вирощування».
Крім Гізели італійці використовують ще кілька підщеп. Це сильнорослі Максма-60 та Колт. На плантаціях черешні, що закладають на наступний рік після розкорчування попереднього саду черешні, наголошує експерт, використовують підщепу Колт. Якщо йдеться про ділянку зі свіжим ґрунтом, обирають Максма-60.
«Нині у дослідженнях перебуває кілька нових видів середньорослих вегетативних підщеп, що подібні до Максма-14, однак уже спостережено, що вони утворюють надмірну кореневу парость і тому не мають перспектив в інтенсивному садівництві», — розповідає Мортеллі.
ЛІНІЇ ТА СХЕМИ
Аби дерева на Гізелі-5 та Гізелі-6 повноцінно засвоювали живлення, кислотність ґрунту під нею має бути не вищою за рН 6,5–7,5. Її підвищення до рН 8 та більше створює проблему засвоєння заліза черешнею.
«У такому разі хелатні мікродобрива з умістом заліза треба вносити у жовтні за допомогою фертигації, — радить італійський консультант. — Листкове внесення хелатного заліза проблему зі забезпеченням рослин залізом не усуває».
Гізели-5 та -6 мають неглибоку кореневу систему, тому в теплому кліматі через надмірне нагрівання верхнього шару ґрунту вона може ушкоджуватись. Щоб цього запобігти, ґрунт слід охолоджувати дрібнодисперсним зрошенням. Для цього розпилювачі встановлюють на висоті 50–80 см від рівня ґрунту. Краще відразу прокласти дві лінії зрошення — крапельну й дрібнодисперсну.
Якщо ви вибрали для насаджень черешні на підщепі Гізела-5 та Гізела-6 веретеноподібне формування крони, щільність посадки дерев у ряду має становити 1–1,2 м. Ширину міжрядь обирайте залежно від техніки, яку будете в них застосовувати. Оптимально це 3,5–4 м.
«Відстань між деревами в ряду можна зменшувати до 0,6 м — у такому разі дерева матимуть колоноподібну форму. Або за веретеноподібного формування збільшувати до 2 м, що є актуальним для сильнорослих сортів, — пояснює Мортеллі. — Утім, за відстані в ряду 2 м верхні бокові гілки мають бути короткими, бо інакше через тінь, яку вони кидатимуть, плодоношення в середньому та нижньому ярусах крони втече на периферію».
Поливати ділянку треба від моменту першого цвітіння та за 15 днів до збирання врожаю припиняти його. Зауважте, що ранні сорти дозрівають через 45 днів після цвітіння, тож їхнє зрошення триває 30 днів. Систему крапельного зрошення вмикають кожні 2–3 дні, або 3–4 поливи на тиждень. Якщо є мікродисперсне зрошення — його виконують кожні 4–7 днів, але не частіше ніж двічі на тиждень. Протягом літа у сад черешні подають щонайменше 25 м³/га води на добу. Також треба стежити за добовим випаровуванням води з ґрунту, користуючись даними метеостанцій (температура повітря та сила вітру).
ДРІБНІ АБО ТРІСКАНІ
У нових садах використовують як самозапильні сорти черешні, так і ті, що потребують запилення. Самозапильні сорти завжди мають добре запилення і, відповідно, багато плодів. В Італії з таких сортів найпоширеніші Лапінс та Грейс Стар. Самозапильні сорти дають урожай навіть за складних погодних умов сезону. Проте їхній смак і розмір не дуже високі. Лапінс, Нью Стар та пізній Скіна не дуже солодкі через старий генетичний код. Натомість у сорту Грейс Стар плоди солодші.
У Лапінс є свої переваги. За обробки гібереліновою кислотою дозрівання врожаю цього сорту можна перенести на 20 днів від його звичайного терміну. Рекомендоване чотириразове внесення гібереліну через 10–15 днів після цвітіння з нормою 50 мг д. р. GA3/га. Норма робочого розчину — 500–1000 л/га.
«Усупереч поширеній у середовищі садівників думці внесення гіберелінів жодним чином не додає плодам черешні стійкості до розтріскування. А от забарвлення та розмір плодів черешні гібереліни поліпшують», — зауважує Мортеллі.
Також сорти розподіляють на ті, що розтріскуються й потребують накриття, і ті, що генетично стійкі до цього. Наприклад, з останніх в Італії поширений Челан. Хоча він потребує запилювачів, але їх легко знайти.
Сорти, що придатні тільки за вирощування під плівкою, дають плоди діаметром від 25 мм. Саме великий розмір, а точніше його швидке нарощення, і є причиною їхньої схильності розтріскуватись під дощем. У 90% випадків під час дозрівання такі плоди тріснуть від опадів.
Стійкі до розтріскування сорти мають менші плоди. Втім, до сорту можна застосувати особливу стратегію, щоб збільшити їхній розмір. Наприклад, впливати на це обрізуванням, тобто регулювати кількість бруньок. Більшого розміру можна набути й шляхом правильного поливу в період від цвітіння до дозрівання врожаю. Також збільшити розмір допоможуть гібереліни. За виконання всіх цих засобів можна розраховувати на плоди тільки трохи більші від середнього розміру.
ЩАДНИЙ ВІДРІЗ
Якщо ви придбали в розсаднику молоді деревця на Гізелі з 2–3-бічними пагонами, розташованими на висоті 60–70 см, вони будуть дуже прості у формуванні й догляді, зауважує Мортеллі.
«Після садіння в сад їм потрібно лиш відігнути нижні гілочки так, щоб кут, який вони утворюють із провідником, був близький до прямого, — каже експерт. — Утім, у розсаднику такі деревця отримати дуже важко, і зазвичай у сад приходять саджанці без бокових гілочок. Якщо є саме такі деревця, то навесні після закладання саду їх кербують. Найпізніше кербування можна виконати навесні у другий рік життя саду».
Для цієї операції за 1–2 тижні до початку вегетації на висоті 60–70 см від рівня ґрунту на саджанцях зробіть чотири поперечні надрізи завглибшки 1–2 мм так, щоб захопити тільки шкірочку. Це можна зробити ножем, на потужніших деревах, що перебувають у саду другий рік, — пилкою. Результат проконтролюйте через 15 днів: унаслідок кербування з бруньок мають вирости бічні гілки першого ярусу. Якщо ж бруньки не прокинулись, операцію повторюють.
«Верхівку провідника у кербованого деревця не обрізають, але бічні пагони, що ростуть у зоні верхівки, влітку видаляють, лишаючи одну бруньку», — додає експерт.
На невисоких саджанцях із надто тоненькими стовбурами, менше ніж 1,5 см у зоні нижньої бруньки, кербування зробити неможливо. Тож, щоб викликати ріст бічних гілочок, через місяць після розпускання бруньок треба зрізати верхівку. Якщо таке деревце обрізати відразу після садіння, у рослині прокинуться всі бруньки, і вона почне занадто енергійно рости, зауважує Мортеллі.
«Нижні бічні гілочки на саджанцях і деревцях молодого саду — то майбутні скелетні гілки першого ярусу, — розповідає фахівець. — Для черешні на Гізелі-5 та -6 із веретеноподібною кроною вони обов’язково потрібні — щоб уповільнювати ріст провідника. Вище від скелетних гілок першого ярусу у черешні-веретена на провіднику мають розташовуватися плодові гілочки, що не старші трирічного віку».
Коли сад вступає у плодоносний вік, з моменту його цвітіння до збирання врожаю черешні потрібні всі наявні листки й гілки, тому у цей період треба робити тільки незначне обрізування для селекції квіткових бруньок. Не треба обрізати дерево і після цвітіння, щоб не спровокувати ріст вегетативної маси, який зменшить розмір плодів.
«Проте, якщо після цвітіння стає зрозуміло, що дерево має занадто малу кількість плодів, то в деяких випадках можна обрізати кілька гілочок із листям, — додає Мортеллі. — Отже, основне обрізування на другий рік саду роблять у серпні, після збирання врожаю».
У смозапильних сортів одно-дворічні гілки обрізають так, щоб лишилося 20–25 см, адже вони добре запилюються і рясніше вкриваються плодами. На ранніх, не самозапильних сортах лишають гілки після обрізування 40–50 см, а то й 60 см. На трирічних гілках лишають сучок довжиною, рівною діаметру гілки, але на ній має лишитись як мінімум одна брунька. Для цього сучок можна збільшити до 4–5 см. Основні гілки нижнього ярусу в кроні-веретені мають слугувати мінімум 10 років.
ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ
Захисні операції черешневого саду в Італії зазвичай починають до цвітіння з унесення міді проти хвороб. Також роблять одну обробку інсектицидом на основі пірімікарбу проти чорної попелиці. Після цвітіння обробляти інсектицидом не слід, бо його надмірні залишки будуть у плодах. В той самий час інсектициди на основі ацетаміприду й імідаклоприду застосовуйте тільки після цвітіння, щоб не зашкодити бджолам. Коли плоди змінять зелений колір на жовтий, спрацюйте проти вишневої мухи інсектицидом на основі диметоату.
Важлива частина догляду за черешнею — живлення, яке починається у період вегетації після цвітіння. Через систему фертигації щотижня у чотири заходи з поливною водою вносять 50–70 кг/га сульфату амонію, у якому міститься 20% азоту. Внесення азоту припиняють за 15 днів до збирання врожаю — інакше плоди стануть надмірно м’якими й погано зберігатимуться в холодильнику.
Після збирання врожаю слід одноразово внести фосфор (Р2О5), норма — 60–100 кг/га. Якщо в молодому саду надто низькорослі дерева, для розвитку коренів уносять верхню межу цієї норми. В результаті молода рослина отримує поштовх до росту. Серед мікродобрив важливі для черешні бор, залізо та марганець. Бор потрібний дереву в період цвітіння, але вносити його можна тільки восени або до цвітіння, готуючись до сезону. На квітучих деревах працювати бором небезпечно — отримаєте на нутрощах квітки ефект, подібний на опік.
«Перед цвітінням можна внести бор один раз чи двічі. Обов’язково — увага! — до моменту, коли на черешні відкриються 10% квіткових бруньок. Також можна виконати дві обробки після цвітіння. У кожне внесення слід використовувати 2 кг/га 15%-го препарату бору», — розповідає Мортеллі.
Перед цвітінням до бору можна додати залізо нормою 1 кг/га 13%-го препарату заліза, а після цвітіння, коли опадуть 50–60% квіток, — 2 кг/га того ж заліза. Також у суміш можна додати фунгіциди. Але в період цвітіння не можна застосовувати фунгіциди класу триазолів, треба вичекати 15–20 днів, особливо за низької температури повітря. Інакше у черешні генерується гормон, що спричиняє осипання зав’язі.
Кальцій черешні потрібний, тільки якщо аналіз тканин показує його дефіцит, і вносити елемент можна лише після цвітіння й не у хелатних формах добрива, бо вони дуже швидко проникають у плоди й можуть спровокувати опік шкірочки плодів.
«Попри поширені переконання, кальцій не захищає плоди черешні від розтріскування, утім, унесення цього мікроелемента робить м’якуш плодів черешні щільним», — пояснює італієць.
Дефіцит цинку в черешні формується приблизно у травні-червні, зауважує фахівець. Елемент слід уносити двічі-тричі й дуже малими нормами, не більше як 1 кг/га 50%-го препарату цинку.
«Загалом у ґрунтів Італії немає проблеми низького вмісту мікроелементів і дефіциту калію, тому його не вносять», — резюмує Мортеллі.
Садівництво по-українськи
