Садівнича наука і практика створили цілу низку інструментів для інтенсифікації вирощування черешні. Цими інструментами слід правильно користуватися.
Інтенсифікація вирощування плодів черешні розвивалася за тією самою логікою, що й історія людства. Спочатку ми користувалися простими механізмами, згодом доросли до створення складних організаційно і технологічно систем. Черешня від природи є сильнорослою породою та пізно вступає у плодоношення. Ці особливості біологічного розвитку впливали на технологію її вирощування: раніше насадження були досить екстенсивними, зі щільністю близько 400–600 дерев/га. Урожай після закладання саду очікували 6–7 років, сильний ріст дерев ускладнював формування крони, були проблеми й зі збором плодів на високих деревах. Підходи до вирощування черешні в Європі почали змінюватися 30 років тому, з появою слаборослих підщеп для черешні. Екстенсивна технологія почала потроху здавати свої позиції, натомість інтенсифікація — набувати у виробництві плодів черешні усе вагомішого значення. Нині вже є черешневі сади зі щільністю 6000 дерев/га.
Вирішальний крок до інтенсифікації дозволила зробити поява карликових підщеп. Майже в один час слаборослі підщепи для черешні з’явилися у РФ (ВСЛ-2) та Німеччині (серія Гізела, університет Giessen, підщепа Гізела-3 створена 1969 року). Згодом були створені підщепи серії Піку (Piku-1, 1975 рік, Дрезден, Німеччина), P-HL (серію створено у 1970-х рр. у VŠÚO Holovousy, Чехія), ще згодом у США — підщепи серії Максма (Forest Grove Nursery University, підщепа Махма-14 зареєстрована 1987 року), а у Франції — підщепу Санта Лючія (міжнародне позначення Santa Lucia 64, створена у INRA 1987 року). Усі ці підщепи розмножували вегетативно.
Слаборослі підщепи були необхідні галузі для того, щоб налагодити продукцію черешні на регулярному, стабільному рівні. Те, що вони послаблювали силу росту, передусім значно полегшувало керування деревами в саду. Аргументом на їхню користь була й одномірність дерев у насадженнях — карликові підщепи розмножували вегетативно й садивний матеріал був генетично однорідним. До цього на черешні як підщепу використовували сіянці — магалебську вишню й пташину черешню (Prunus mahaleb та Prunus avium). Їхнє насіннєве потомство було неоднорідним (давалося взнаки перехресне запилення), й у саду щеплені на сіянцях дерева мали різний ступінь розвитку. А те, що на сильних ґрунтах вегетація магалебської вишні затягувалася, і щеплені на ній сортові дерева не встигали підготуватися до зими та гинули (випади нерідко сягали 5–10%), додавало садам ще більшої неоднорідності. Ефективно працювати з такими нерегулярними насадженнями було важко.
Оскільки карликові підщепи послаблювали силу росту дерева, насадження можна було робити щільнішими. Й тут починало діяти правило: чим більше дерев на одиницю площі — тим більше продукції з саду можна отримати, аналогічно інтенсивному саду яблуні на підщепі М9. Саме по собі карликове дерево давало менший урожай, ніж якби сорт було щеплено на сіянці, проте в сумі урожай з гектара, на якому розташовувалося дуже багато карликових дерев, був значно більшим. Поліпшувалася і якість плодів: на дереві їх було менше, і рослина їх краще живила.
Слаборослі, розмножувані у вегетативний спосіб, підщепи дали змогу садівникові дієво впливати на усі чинники життя рослин. Передусім застосування цих підщеп спростило ручну працю в саду. Оскільки крона слаборослих дерев була невисокою і компактною, обрізати їх стало значно простіше. Ішлося не лише про фізичне навантаження працівника: у сильнорослого дерева підпорядкування гілок складне (скелетні, першого, другого порядку), й недосвідченій людині доволі складно осягнути логіку обрізування. Натомість у слаборослих дерев, особливо у разі застосування веретеноподібної крони, технологія обрізування значно спрощена. Завдяки тому, що ці технологічні засади легше виконувати, з’явилися реальні шанси на регулярне отримання у черешневій кроні молодих пагонів.
Легшим став й збір урожаю з карликових дерев. Його можна було виконувати, стоячи на землі чи невеликій підставці. Підійматися драбиною високо угору стало непотрібним, що значно зменшило робочий травматизм. Головне ж, значно зросла продуктивність збору урожаю — у саду черешні на сіянцях працівник протягом зміни (8 год) збирав 50 кг плодів, у інтенсивних насадженнях — до 400 кг/зміну.
Обмеження росту дерев черешні дало садівникам ще одну важливу можливість — укрити дерева від дощу й граду. Якщо яблуні та іншим плодовим під час вегетації критично загрожує лише град, то черешні небезпеку несе ще й дощ, адже у період дозрівання урожаю викликає на плодах розтріскування шкірочки. У мікротріщинах миттєво оселяються спори пліснявих грибів, й урожай втрачається. І коли великі дерева укрити від дощу було практично нереально, то над невисокими й керованими цілком можливо розтягти прозорі, непроникні для дощу тенти. Своєю чергою обладнання садів укривними конструкціями полегшило їхній захист від приморозків у цвітіння (під накриттями свій мікроклімат, й тримається трохи вища температура). Завдяки накриттям і системі опор стало можливим обгорнути сади сіткою і так захистити їх від шкідників (вишнева муха) та птахів, які у черешні теж суттєво пошкоджують урожай. Полив насаджень, у яких рослини розташовані щільно, а також обприскування дерев також стали технологічно простішими. Тобто карликові підщепи укріпили можливість товарного, а значить — керованого й добре прогнозованого виробництва плодів черешні.
Наступним кроком у розвитку технології стало вдосконалення роботи із кроною. Карликові підщепи дали змогу керувати ростом черешневих дерев й завдяки цьому з’явилися нові системи формування крони. Веретено, UFO, KGB, подвійне UFO (V-подібне) тощо — простору для творчості у формуванні крони значно побільшало.
Слаборослість дерев надала вирощуванню черешні й низку економічних переваг. Адже обрізування спростилося. Технологи взяли до уваги принцип «дерево росте тим сильніше, чи інтенсивніше його обрізають» й мінімізували цю операцію в черешневому саду. Замість різати, гілки почали відгинати ще зеленими, надаючи їм правильної орієнтації в просторі. Щоб гілки росли на дереві у потрібному місці, на центральному провіднику (скелетних гілках) почали надрізати кору — «кербувати», ініціюючи ріст пагонів. Під час омолодження крони гілки почали зрізати на пеньок, щоб отримати пагони заміщення. Щоби послабити ростову реакцію дерев на обрізування, цю процедуру у черешні, як і у решти кісточкових, перенесли на літо. Щоб керувати ростом дерев, зокрема для кращого гілкування, яке у низки сортів черешні є проблематичним, у товарних насадженнях почали застосовувати стимулятори (рослинні гормони з групи цитокінінів). А щоб плоди росли більшими — рослинні гормони-гібереліни.
Змін зазнав і сортимент. Якщо раніше завданням селекції було створити сорти, що просто дають смачні плоди, то поступово до пріоритетів додалися великий розмір плодів, темне забарвлення їхньої шкірочки, щільний м’якуш та, як наслідок, витривалість плодів у торговому обігу. Подбали й про розширення сезону — новий
сортовий конвеєр черешні дозволяв збирати урожай протягом майже 50 днів. Оскільки товарні якості плодів стали кращими (щільніший м’якуш), їх можна було транспортувати на великі відстані, вони довше зберігалися у холодильнику. Нові сорти розширили можливості логістики урожаю.
Усі згадані складники й технологічні прийоми — сорт, підщепа, конструкція й обладнання саду, система формування дерев і принципи нормування урожаю значно зменшили енергозатрати й, відповідно, собівартість догляду за садом. Таку зміну підходів можна порівняти з еволюцією телефонного зв’язку у світі. Суть практично не змінилася — як і майже сто років назад люди, використовуючи спеціальне обладнання, розмовляють між собою уголос на великій відстані. Однак реалізація ідеї кардинально оновилася. На заміну дротам й дисковим апаратам прийшли мобільні пристрої, які окрім основної функції виконують масу додаткових (відеозв’язок, фотографування, доступ до Інтернету тощо). Так і з інтенсифікацією вирощування черешні. Як і століття назад, садівник доглядає дерева і отримує плоди, однак у нього тепер набагато сучасніші й ефективніші інструменти щоби впливати на процес вирощування плодів.
Технологія стала прагматичнішою й орієнтованою на більший, а головне — стабільніший прибуток. Важливим є й те, що нині інтенсивне виробництво плодів черешні не обмежується самим лише садом. Сьогодні технологічний цикл передбачає застосування науково обґрунтованих методів зберігання урожаю. Коли у саду отримано плоди високої якості, вони ще не є товаром. Щоби вони ним стали, їх потрібно посортувати, охолодити, запакувати й певний час зберігати у холодильнику із регульованою атмосферою. У пізніх сортів черешні, плодам яких властивий щільний м’якуш, сучасні технології зберігання дають змогу подовжити терміни реалізації урожаю до двох місяців.
Чи всі переваги інтенсивного саду черешні ми описали? Ні. Технологія має й інші плюси. Передусім — ранній, на противагу щепленим на сіянцях, вступ насаджень у плодоношення. Щеплені на Гізела-5 чи Піку-1 молоденькі карликові деревця цвітуть вже у весну закладання саду. На 2–3-й рік у саду вони починають давати товарні урожаї. Черешневий сад на напівкарликових підщепах (Колт, ВСЛ-2) починає давати товарні урожаї на 4–5-й рік, а на магалебці — на 6–7. Щодо саду черешні на сіянцях — то якщо до нього застосовувати прийоми формування дерев, як в інтенсивному саду (відгинання гілок, кербування тощо), — дерева увійдуть у плодоношення дещо раніше, але виконання зазначених операцій буде клопітким й вимагатиме часу та коштів. Загалом інтенсивна технологія, визначальними складниками якої є підщепа та сорт, значно знижує «непродуктивний» період саду, коли насадження потребують недешевого догляду (обрізування, полив) й захисту від патогенів, а прибутку садівникові не приносять.
Економіка інтенсивного саду
Та як і все у світі, інтенсивна технологія, окрім переваг, має й недоліки чи слабкі місця. Поговорімо про них, адже щоб когось здолати (у нашому разі — освоїти технологію), його треба добре знати й розуміти.
Створення інтенсивних насаджень, і не лише у черешні, передбачає значні інвестиції. На що знадобляться додаткові кошти? У саду карликові черешні вимагатимуть дбайливішого догляду. Передусім ітиметься про зрошення. На противагу щепленим на магалебці карликові дерева черешні в нашому кліматі без поливу виживуть вирощувати недоцільно, адже такі сади ефективними не будуть. Тобто обов’язковою умовою створення інтенсивного саду є обладнання системи зрошення. І тут не все просто. На відміну від карликової яблуні (дерева на підщепі М9), карликовим черешням однієї лінії крапельного трубопроводу, прокладеного по осі ряду, мало. Їхню приштамбову зону бажано зволожувати з обох боків ряду, відповідно, найефективнішим буде обладнати мікродощування, яке розподілятиме вологу над усією імовірною площею коренів. Це коштуватиме дорожче, аніж монтаж крапельного зрошення і потребуватиме більше води.
Коренева система карликових підщеп неглибока, тому інтенсивний сад традиційно потребуватиме системи опор — шпалери. Це теж значна інвестиція. Оскільки щільність рослин у інтенсивному саду більша, для створення таких насаджень знадобиться більше саджанців. Що важливо, саджанці черешні на карликових підщепах коштуватимуть значно дорожче від щеплених на сіянцях. Річ у тім, що такі підщепні рослини є ліцензованими (мова про сплату роялті), та й сама собівартість їх виробництва висока — здебільшого ідеться про технології in vitro.
Таблиця 1. Економічна характеристика черешневих садів залежно від інтенсивності вирощування, за Тьєрі Крозе (Франція), 2018 р
Затрати на створення різних типів черешневого саду (екстенсивного й інтенсивного) та ймовірні прибутки зі створених насаджень наведено у табл. 1 та 2. Загалом затрати на створення інтенсивного саду черешні є майже у п’ять разів вищими, аніж якби йшлося про створення екстенсивних насаджень із нещільним розташуванням дерев й саджанцями на сіянцях (табл. 2). Проте за п’ять років, за умови відповідного догляду насаджень ситуація з коштами міняється кардинально: протягом сезону екстенсивний сад дає 3,6 тис. євро/га валового прибутку, натомість інтенсивні сади, які вже встигли сягнути повного плодоношення, генерують валовий прибуток 30 тис. євро/га.
Таблиця 2. Урожайність та валовий прибуток із черешневого саду залежно від його інтенсивності, за Тьєрі Крозе (Франція), 2018 рік
Вибір сортів
Під час створення інтенсивного саду черешні дуже важливо правильно підібрати сорти. Це дуже глибоке питання — як з технологічних, так і з ринкових міркувань.
Сортів у черешні надзвичайно багато, і кожна країна, кожний розсадник пропонують свій асортимент. Щоб у цьому багатоманітті розібратися і отримувати прибуток зі свого вибору, садівник повинен постійно цікавитися сортовою темою, відвідувати розсадники й прогресивні господарства, читати фахові публікації. У таблиці 3 наведено сорти, що популярні у господарствах, де культивують інтенсивну черешню. Його складено так, щоб забезпечити конвеєр дозрівання з кінця травня по кінець липня. Перелік не сталий: садівники обмінюються своїми спостереженнями, як наслідок, якісь сорти втрачають у спільноті пріоритет, а їм на заміну приходить кілька інших.
Таблиця 3. Сортовий конвеєр черешні, складений на основі сортів, які обирають до інтенсивного вирощування українські садівничі господарства, за Є.В. Розсохою, 2019 р
Однак секрет вибору сортів — це не лише створення плодового конвеєра. Усе залежить від того, де господарство збирається продавати вирощену продукцію й від уподобань споживача на обраному ринку. Уже спостережено, що споживачі загалом воліють купувати темнозабарвлені великі плоди черешні. Великими вважають ті, у яких діаметр від 28 мм. Подібно як з десертним яблуком, щоб таку продукцію виростити, садівник повинен добре опанувати технологію. Одним зі складних моментів є й підбір сортів-запилювачів. Часто потрібно, щоб на один основний сорт у саду припадало навіть і 2–3 сорти-запилювачі. Такими вимогливими до запилювачів сортами є, наприклад, Регіна, Кордія, Тамара. Запилення саду — процес складний і відповідальний, успіх залежатиме навіть від порядку розташування основних сортів і сортів-запилювачів.
Слід подбати й про наявність у саду комах-запилювачів (джмелів, диких бджіл тощо) — черешня цвіте у період, коли можливі суховії, приморозки, дощі, нелітна для бджіл погода, і це запиленню заважає. Наявність комах-запилювачів — важливий складник технології вирощування черешні. На відміну від яблуні, якій для формування належного обсягу врожаю достатньо, аби запилилося 3–5% квітів (груші — 5%), черешня потребує запилення 20–30% квіткової маси. Це властиво не лише їй, а й іншим кісточковим культурам — вишні, щоб сформувати нормальний урожай, потрібно запилити 25–30% квітів, а сливі — 20–35. Оскільки створення інтенсивного саду є значною інвестицією, організацією запилення, яке вирішально впливає на отриманий урожай, легковажити не можна.
Сорт і якість плодів. Якість плодів черешні оцінюють за кількома критеріями. Це розмір, вигляд (колір, форма), щільність м’якушу, смак. Так, у самоплідного сорту Крупноплідна привабливі, великі та смачні плоди, але їхній м’якуш нещільний. Це означає, що зібраний урожай не вдасться транспортувати на великі відстані — такі плоди не стійкі у торговому обігу. Аналогічно й із сортом Валерій Чкалов. Обидва сорти рекомендовані для продажів на місцевому ринку. Це слід враховувати.
Колір шкірочки червоних плодів черешні нині прийнято оцінювати за шкалою, яку розробив голландський розсадник Fleuren. Спеціальна програма-додаток для смартфону безкоштовно доступна для усіх охочих.
Обираючи сорт, слід узяти до уваги й схильність, чи навпаки, стійкість його плодів до розтріскування. Це важливо, адже мікротріщини у схильних до цього сортів можуть з’являтися не лише унаслідок дощів, а й від помилок у призначенні норми та режимів зрошення. Стійкими до розтріскування за відсутності дощу є, зокрема, сорти Регіна, Кордія, Лапінс і Самміт. У плодів черешні окрім розміру й забарвлення суттєве значення має довжина плодоніжки (не коротша ніж 50 мм). Ця ознака є сортовою. Чим довша плодоніжка — тим привабливішими є плоди для споживача. Також це важливий агротехнічний показник, адже збирати плоди з короткою плодоніжкою важче. У таблиці 4 подано довжину плодоніжки у популярних сортів черешні.
Таблиця 4. Приблизна довжина плодоніжки
в популярних сортів черешні
Врожайність. У цьому рейтингу найвища позиція у сортів, які не потребують запилювачів — самоплідних. Та оскільки квіти у цих сортів гарантовано запилюються (пилку не бракує), такі дерева схильні до перевантаження урожаєм. Під час обрізування це слід враховувати, аби плоди не дрібніли.
Реалізація плодів. Найдорожчою на ринку є зазвичай рання продукція, але таким сортам властивий нещільний м’якуш плодів (це означає низьку придатність до транспортування), також вони зазвичай недружно дозрівають, і врожай доводиться збирати у кілька етапів. Більшість ранніх сортів мають плоди зі світлим забарвленням (жовті, світло-червоні). Натомість у пізніх сортів плоди темні, зі щільним м’якушем (добре транспортуються) і стійкі до розтріскування шкірочки. Пізні сорти мають значно кращі помологічні характеристики.
За способом реалізації сорти черешні, як і яблуні, можна поділити на два типи: ранні, які продають відразу після збирання, й пізні, придатні до зберігання (два місяці у холодильнику з РГС) й транспортування. Прикладом середньопізнього сорту, що добре придатний до транспортування урожаю, є Донецька красуня. Загалом пізні сорти черешні більш технологічні і у вирощуванні, і під час збуту.
Стійкість сорту. Сорти черешні неоднаково уразливі до хвороб, наприклад до моніліозу плодів. Цю ознаку слід ретельно враховувати у разі культивування черешні в центральних і західних областях України, де більше опадів і умови для розвитку грибних хвороб сприятливіші. Морозостійкість черешні невисока — узимку рослини здатні витримувати зниження температури лише до –27…–28 °C. Проте культура на відміну від решти кісточкових є досить зимостійкою й легше витримує зимові відлиги у період спокою. Утім, як і скрізь у садівництві, зимостійкість є сортовою ознакою. Під час вибору сортів черешні слід зважати й на термін їхнього цвітіння: пізніший — кращий, адже це зменшує ризик пошкодження цвіту весняними приморозками.
Слаборослість як недолік
Слаборослість дала змогу створювати інтенсивні плодові насадження. Та є й зворотний бік медалі, адже дерево на карликовій підщепі часом росте не так сильно як це потрібно. Для ефективного плодоношення черешні важливо, щоб урожай формувався на 2–3-річний, максимум 4-річній деревині. Далі плодову деревину слід замінювати. Для цього дерево має постійно перебувати в рості. А надана слаборослими підщепами карликовість ці процеси пригальмовує. До 5–6-річного віку дерев це не відчувається, вони ростуть належно, а далі ріст затухає. Під час створення саду це слід передбачити й забезпечити деревам добрий полив і догляд, зокрема живлення, також слід належно оновлювати плодову деревину й добре доглядати за кроною. На карликових деревах слід слідкувати й за кількістю листя, аби його не бракувало для вигодовування великих плодів. Особливо це важливо для самоплідних сортів, що схильні до перевантаження урожаєм. Брак води й удобрення у карликових дерев черешні може мати наслідком здрібніння плодів.
Життя інтенсивного саду черешні теж буде коротшим, аніж у насаджень, що закладені на сіянцях. Проте в умовах нинішнього, вибагливого і спраглого до новинок ринку це не є недоліком. У яблуні ми усі свідки того, як деякі сорти стають морально застарілими, й садівники мусять оновлювати насадження не тому, що ті перестали плодоносити, а щоб закласти сад перспективними й добре оплачуваними на ринках новими сортами. Оскільки інтенсивні сади черешні є скороплідними, то менша тривалість їхньої експлуатації не так дається взнаки, як би це було в саду на сіянцях.
Підсумок
Як бачимо, успіх інтенсивного черешневого саду залежить від цілої низки взаємозалежних рішень і технологічних складників. Матеріал, запропонований вище, підкреслює важливість складників технології, які максимізують розмір плоду черешні. З написаного зрозуміло, що «золотої пігулки», яка б чудодійно на це вплинула, не існує. Тому перед закладанням саду слід ретельно вивчати увесь наявний і доступний практичний досвід. Черешня — технологічна культура, і якщо технологію її вирощування ігнорувати, то сад не варто й створювати. Перший, десятирічний досвід інтенсифікації черешні в Україні засвідчив перспективність праці у цьому напрямі. Започаткувати українське виробництво смартфонів шансів у нас мало, а от створити інтенсивні насадження черешні, які стандартно даватимуть плоди діаметром від 32 мм, сьогодні цілком реально, і такі сади ми вже маємо.
Євгеній Розсоха, канд. с.-г. наук,
Бахмутська ДСР ІС НААН
журнал “Садівництво по-українськи”, червень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Садівництво по-українськи
