Для садів фундука варто уникати схилів, бо він там недобиратиме вологу унаслідок активного поверхневого стоку.
Останніми роками спостерігається справжній ажіотаж щодо створення нових горіхоплідних насаджень, зокрема й фундука. Для прикладу, якщо у сусідній Польщі, де є традиція вирощування цієї культури, площа плантацій сягає близько 2 тис. гектарів, то в Україні протягом кількох років насадження фундука сягнули 1 тис. гектарів. Хтось скаже, що доцільність вирощування цієї нової для нас культури стала очевидною після кліматичних змін та певних ринкових тенденцій у світі. Насправді ж фундук як сортова культура ліщини на території України давно існує. Узагалі ж ліщина займає у природі величезний ареал: від Норвегії та Закавказзя, якому властиві різко відмінні кліматичні умови. Саме на поширенні фундука в різних ґрунтово-кліматичних умовах заснована віра у його невибагливість до ґрунтів. Насправді ж ця невибагливість є міфом.
Міф про невибагливість до ґрунтів
Майже скрізь, особливо у рекламних публікаціях, можна прочитати про невибагливість фундука до ґрунтів. Проте здатність рости й щорічне рясне плодоношення — різні речі. Загалом про будь-яку поширену культуру можна сказати, що вона невибаглива до ґрунтів — якщо не брати до уваги її неоднакову врожайність на різних ґрунтах. Так і з фундуком: для нього теж слід підбирати місцевості з оптимальними ґрунтово-кліматичними умовами.
У США вирощування фундука зосереджено у штаті Орегон у долині річки на найбільш родючих ґрунтах. У Польщі майже половина насаджень розташована у Люблінському воєводстві, поблизу кордону з Україною, де ґрунти є більш родючими. В Іспанії самі назви сортів — Барселонський, Каталонський вказують, де фундуку найкраще. Аналогічно у Туреччині, де фундуківництво зосереджене на Північному сході країни, у якому більш дощовий клімат і родючіші ґрунти, зокрема й поблизу міста Трабзон (колишній Трапезунд). Аналогічний приклад можна навести і для України. У нас теж багато сортів фундука мають географічні назви, тотожні місцевості, де сорти поширені або їх було виведено. Видатний український селекціонер Ф. А. Павленко створив цілу низку адаптованих до наших умов сортів: Боровський, Харків-1, Лозівський кулястий, Кіровоградський, Долинський і т. д. Якщо нанести на карту ці назви, то утвориться лінія, яка майже збігається з віссю Воєйкова — вітророздільною лінією Євразії. Саме до неї в Україні приурочені найбільш гумусовані ґрунти важкого гранулометричного складу: чорноземи типові середньогумусні і чорноземи звичайні середньогумусні глибокі важкосуглинкові і легкоглинисті на лесах. Саме ці ґрунти можуть розкрити потенціал сортів фундука, поєднуючи оптимальні агрофізичні властивості, багатство елементами живлення і відносно добру зволоженість, достатню для вирощування цієї горіхоплідної культури у богарних умовах (без зрошення). Кліматичні зміни останніх десятиліть, супроводжувані погіршенням гідротермічних умов теплого періоду (на сьогодні ГТК Селянінова зменшився порівняно середньобагаторічним значенням на 0,1), посунули південну межу богарного фундуківництва на Північ, проте вимогливість цієї культури до ґрунтів нікуди не ділась. На наше щастя, більшість ґрунтів в Україні достатньо родючі, а застосовуючи крапельне зрошення, можна отримувати високі врожаї й у південніших регіонах.
Реакція рН не обов’язково нейтральна
Дуже часто, з одного джерела в інше, переписуються магічні цифри, що рН ґрунту під фундук повинна бути 6,8–7,2, тобто реакція ґрунтового розчину повинна бути нейтральною. Це не зовсім так, і теж певною мірою схоже на міф.
Фундук як культурна ліщина є результатом певної гібридизації ліщини звичайної, яка прекрасно росте на лісових ґрунтах із рН 5,5–6,5, і ліщини крупноплідної та понтійської. Остання поширена у південних регіонах на вапнякових ґрунтах із рН 7,5–8. Головне, щоб у ґрунтах був кальцій і магній, які потрібні цим рослинам. Якщо рН менший за 5,5, варто поміркувати про меліорацію, тобто вапнування, а якщо понад 8 — напевно фундук вирощувати не варто, оскільки у ґрунті для нього різко знижується доступність мікроелементів, особливо бору і цинку, а також з великою імовірністю можуть бути ознаки засолення, якого ця рослина не переносить. Зазначимо, що, якщо потрібно вапнувати кислі ґрунти, краще використовувати магнієвмісні меліоранти (доломіт), бо фундук чутливий до нестачі магнію. Своєю вимогливістю до реакції ґрунтового розчину й обов’язкового умісту у ґрунті кальцію і магнію фундук певною мірою нагадує сливу.
Любить вологу, але не перезволоження
Як і слива, фундук належить до мезофілів і мезотронів. Забезпечення оптимальних умов зволоження, особливо у перші роки, — обов’язкова умова для отримання високих врожаїв. Якщо фундук вирощувати без зрошення, то для нього більш придатні ґрунти Лісостепу, сформовані за значення ГТК Селянінова понад 1,0, що у природному стані забезпечувало розвиток дібров, компонентом яких була ліщина звичайна. Це чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені і сірі лісові ґрунти переважно середньосуглинкового і високосуглинкового гранулометричного складу, а у західних регіонах — і легкосуглинкового. В умовах центрального і північного Лісостепу цілком придатними є й чорноземи типові. Усі ці ґрунти сформувалися на лесах як найбільш цінній в агрономічному аспекті материнській породі, мають добру вологоємність, забезпеченість поживними речовинами, а тому за достатніх умов атмосферного зволоження можуть забезпечити нормальний рівень врожайності без організації зрошення. Водночас, попри вологолюбність лісового горіха, слід уникати оглеєних (перезволожених) ґрунтів, особливо з неглибоким рівнем підґрунтових вод. Дуже часто вони характеризуються пульсуючим рівнем вод як у сезонному, так і у багаторічному розрізі. У сухі роки, якими були й 2015−2019 рр., рівень вод може значно знижуватись, а потім, за вологих умов, підійматися. Об’єктивним ґрунтовим критерієм непридатності ділянки для фундука є ознаки оглеєння у профілі ґрунтів, навіть якщо на момент обстеження близького до поверхні рівня підґрунтових вод і не було.
Найкращі умови — на структурних ґрунтах
Подібно лісовій ліщині фундук характеризується переважно поверхневим розміщенням кореневої системи у ґрунті. Хоч вона і надзвичайно розвинена, проте повністю зосереджена у метровому шарі ґрунту, а максимум — у шарі 0–50 см. Це і відповідає екологічній ніші, яку займає коренева система ліщини у дібровах. Глибше 50 см зосереджені скелетні корені дуба, й це своєрідний екологічний бар’єр, із яким важко і недоцільно конкурувати. Навіть на вирубках і узліссях, де часто можна зустріти зарості ліщини, бар’єр з дубових коренів є ймовірним. Тобто поверхневий характер кореневої системи фундука, успадкований від ліщини, є своєрідним пристосуванням до специфічних умов живлення і вологозабезпечення, орієнтованим на максимальне перехоплення вологи атмосферних опадів і оптимальне використання запасів ґрунтової вологи.
Щоб мінімізувати втрати вологи з поверхневим стоком і забезпечити активну життєдіяльність кореневої системи, ґрунт повинен мати добрі агрофізичні здатності, передусім структурність. Хто бував у лісі (діброві), той знає яким розпушеним і добре агрегованим є шар завглибшки 0–30 см, глибше ж починається ущільнений ілювіальний горизонт, проте і він до глибини 50 см добре оструктурений (горохуватий у чорноземах опідзолених і крупногоріхуватий у темно-сірих опідзолених і сірих лісових ґрунтів). Тому якщо ґрунт на ділянці під насадження фундука переущільнений, злитий з брилуватою структурою, то його потрібно відповідним чином окультурити. Комплекс таких робіт включає глибоку оранку, внесення органічних добрив і за необхідності меліорантів, вирощування сидеральних культур тощо.
Не любить пісків і щільних глин
У публікаціях садівничого спрямування, навіть попри те, що там рекламується невибагливість лісового горіха (фундука) до ґрунтів, зазначають непридатність для культури піщаних і важких глинистих ґрунтів. Чому саме не пояснюється, проте причина майже на поверхні — несприятлива вологоємність ґрунтів, тобто те, скільки продуктивної вологи вони здатні втримувати.
Чим важчий гранулометричний склад, тим вища вологоємкість, тим краще рослини витримують посуху. Відповідно, піщані ґрунти швидко пересихають, а на важких щільних глинах можливе перезволоження. Тому сприятливість того чи іншого гранулометричного складу значною мірою залежить від клімату.
Для прикладу, в умовах Польщі з відносно вологим і прохолодним кліматом перевагу мають більш легкі ґрунти — легкосуглинкові, навіть супіщані. Окремі, виведені у Польщі сорти фундука, зокрема Варшавський червоний і Сирена, найкраще себе почувають на супіщаних ґрунтах, тому за їх вирощування на важких ґрунтах рекомендується локальна меліорація і дренаж. Дещо подібні до Польщі умови і в нас у західних регіонах Полісся і Лісостепу, проте і ґрунти там порівняно легкі — супіщані і легкосуглинкові. Далі на південь і схід у Лісостепу клімат менш вологий, тому для фундуку більш сприятливі середньо- і важкосуглинкові ґрунти. Вони там такими фактично і є. В умовах Степу і сухого Степу, де через недостатнє зволоження вирощування горіха доцільне на зрошенні, культура усе одно потребує більш вологоємких ґрунтів — важкосуглинкових і легкоглинистих. Саме такими у більшості є відповідні ґрунти цих зон: чорноземи звичайні, чорноземи південні, а також темно-каштанові ґрунти. Таким чином, ґрунтовий покрив України за гранулометричним складом в основному відповідає біологічним вимогам фундука.
Ксеноморфні ґрунти схилів менш продуктивні
Міфічна невибагливість фундука до ґрунтів і рельєфу спростовується світовим досвідом його вирощування на схилах, перш за все у передгір’ях.
Завдяки розвиненій кореневій системі, особливо у поєднанні із залуженням міжрядь, насадження фундука можуть успішно протидіяти розвитку водної ерозії ґрунтів, тому досить поширені на схилах, проте у такому разі їх врожайність знижується порівняно з рівнинними, більш родючими ґрунтами. За даними турецьких дослідників, порівняно з рівнинними територіями, врожайність може знижуватися майже удвічі: з 1,8–2 до 0,8–1,2 т/га.
Аналогічні закономірності відомі й для Чорноморського узбережжя — на крутих гірських схилах урожайність знижується до 6–8 ц/га проти 20–30 ц/га на найбільш родючих рівнинних ґрунтах.
В умовах України з переважно рівнинним рельєфом досить поширені в окремих регіонах схилові ґрунти з ухилом 2–4 градуси, рідше до 5–9. Ґрунтовий покрив таких територій представлений ксеноморфними (посушливими) ґрунтами у комплексі з еродованими (змитими), з різним ступенем напруженості цих процесів. Головний недолік цих ґрунтів — погіршене вологозабезпечення через часткову втрату вологи атмосферних опадів з поверхневим стоком та підвищену еватранспірацію (випаровуваність) на схилах теплих експозицій.
Згідно з дослідними даними для більшості рослин зниження продуктивності на слабоксероморфних видах ґрунтів сягає 15–25%, середньоксероморфних — 25–35%, сильноксероморфних — 35–50%. На сильноксероморфних і частково середньоксероморфних ґрунтах північного і південного Степу без зрошення рослини часто просто вигоряють, зокрема і лісосмуги та садові насадження мезофільних культур. Організація крапельного зрошення на таких ґрунтах досить складна, проте все одно не забезпечить продуктивності насаджень фундука на рівні плакорних (нексеноморфних) ґрунтів рівнинних ділянок. Одна з причин — узимку на схилах південної експозиції можливий передчасний вихід рослин фундука зі стану спокою, особливо це стосується більш примхливих сортів європейської селекції, з наступним підмерзанням однорічних пагонів і генеративних утворень. Для таких умов бажано підбирати більш зимостійкі сорти української селекції (переважно авторства Ф. А. Павленка) та звернути увагу на обов’язкову наявність зимостійкого сорту-запилювача (Обільний та інші).
Бажана мікоризація кореневої системи
Фундук як нащадок мікотрофної рослини лісових ценозів (ліщини звичайної) краще росте в умовах мікоризного симбіозу, тобто у співпраці з певними грибами. Гіфи останніх значно збільшують площу контакту кореневої системи з ґрунтом, покращують засвоєння елементів живлення з ґрунту, особливо фосфору, стимулюють розвиток рослин за рахунок утворення специфічних речовин, зокрема гормонів росту. Для мікоризації насаджень необхідно мікоризувати, практично — інфікувати, правильний термін — інокулювати кореневу систему рослин горіха грибами. Для цього необов’язково брати землю чи водну витяжку з ґрунту під лісовою ліщиною. Сьогодні пропонується мікоризувати насадження чорним трюфелем. Не факт, що доведеться скуштувати плодові тіла цих грибів. Останні утворюються за нейтральної і слаболужної реакції ґрунтового розчину, крім того їх важко знайти під поверхнею ґрунту без спеціально навчених свиней чи собак, проте варто спробувати, у будь-якому разі мікоризовані рослини будуть краще рости, тим більше клімат змінюється у бік потепління взимку. У поточному році наша зима як у Франції. Можливо, завдяки фундуковим насадженням ми теж станемо гурманами і будемо ласувати трюфелями власного виробництва.
Вадим Соловей, канд. с.-г. наук, ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського»
журнал “Садівництво по-українськи”, лютий 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі
“Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Садівництво по-українськи
