На світовій шахівниці — трансформація глобальних потоків. Кому й чому світить потужний фінансовий ресурс?
Рік, що минає, був надзвичайно складним. А для деяких компаній та фермерів він став своєрідним Рубіконом, що розмежував життя на «до» й «після». Якщо коротко, то мова про кліматичні зміни, коронакризу та протекціонізм. Про прямий вплив пандемії вже багато сказано, а долати її наслідки доведеться ще не один рік. Тому їхній аналіз доцільно залишити за межами цього огляду. Сконцентруємо увагу на решті суттєвих чинників впливу.
Як Австралія опинилася в центрі уваги
Одним із найсуттєвіших викликів для аграріїв всього світу стала погода, а точніше її аномальні прояви. Першою погодні негаразди відчула на собі Австралія, для якої рік розпочався в полум’ї жахливих пожеж. Вони для цієї країни є доволі звичним явищем і навіть певною складовою її екосистеми. Відтак певні види місцевих рослин або мають додатковий захист від вогню, або навіть потребують його під час свого розмноження, як скажімо, австралійські евкаліпти, насіння яких може розкритись виключно за умов наявності вогню. Зазвичай місцеві вогнеборці спрацьовували ефективно і вчасно встигали реагувати, але цього року стихія вийшла з-під контролю і вирувала на австралійському континенті протягом усього січня.
Глобальні кліматичні зміни, що спричинили цю страшну пожежу, запустили своєрідну ланцюгову реакцію по всій планеті. А найбільше через погодні катаклізми постраждало саме сільське господарство. Зокрема, Австралія протягом трьох років поспіль потерпала від посухи — на сході країни дворічна посуха була найпотужнішою, а зафіксована в січні 2020-го температура — найвищою за всю історію спостережень. Тому й цьогорічні пожежі почалися раніше та тривали довше, ніж зазвичай. Відтак і врожаї зерна були прогнозовано низькими, що сприяло ціновому росту всередині країни, поглиблюючи проблеми у тваринницькому секторі, що й так втратив поголів’я через пожежі (у 2019/20 МР австралійські фермери зібрали лише 15 млн тонн пшениці й 9 млн тонн ячменю).
Стосунки «на стопі»: чого хоче Китай
Про це протистояння аграрний світ заговорив навесні, коли Китай із 19 травня запровадив на 5 років 80,5% мита (антидемпінгове — 73,6%, антидотаційне — 6,9%) на постачання австралійського ячменю до Піднебесної. У грошовому еквіваленті річний обсяг такого експорту становив від 980 млн до 1,3 млрд доларів (близько 1% австралійського експорту товарів і сировини до КНР і понад 50% експорту австралійського ячменю).
Офіційною підставою стали оприлюднені Міністерством торгівлі КНР результати власного розслідування про значні збитки китайської промисловості внаслідок демпінгу з боку Австралії. Сталося це одразу після того, як Австралія підтримала вимоги США провести міжнародне розслідування щодо походження коронавірусу, який уперше виявили в Китаї. Хоча Піднебесна своє розслідування розпочала значно раніше — ще 2018-го, коли китайська компанія Huawei не отримала дозволу Австралії встановлювати на її континенті мережі 5G (з міркувань національної безпеки).
Торгові та політичні відносини між Канберрою та Пекіном останніми роками неухильно погіршувалися. Врешті, крім запровадження імпортного мита на ячмінь, Китай практично припинив закупівлі яловичини з Австралії та порекомендував громадянам не відвідувати цю країну через нібито наявні прояви расизму. А свого апогею це протистояння набуло восени 2020 року, коли в листопаді КНР взагалі офіційно припинив закупівлі австралійського ячменю, вина, цукру, лобстерів, а також вугілля, міді та пиломатеріалів. Зокрема імпорт австралійського вина було обкладено митом у 212,1%, хоча китайська влада і називає це не митом, а тимчасовим «антидемпінговим гарантійним забезпеченням». Поки під обмеження не потрапила залізна руда, яка є найбільшою статтею імпорту до Китаю з Австралії, але як воно буде далі, час покаже.
Новий шанс для Аргентини
Наслідком загострення відносин між Австралією та Китаєм вдало скористалась Аргентина. Тамтешні фермери після трирічної перерви нарешті відновили постачання зерна в КНР. Поточні обсяги контрактації китайськими імпортерами аргентинського ячменю є доволі високими з перспективою їх подальшого нарощення і в 2021 році. Дотепер Аргентина відвантажувала свій фуражний ячмінь (конкуруючи з українським) у Саудівську Аравію, а пивоварний — в країни Південної Америки. Якщо торгове протистояння між Австралією та Китаєм триватиме і надалі, то за розрахунками місцевих аналітиків, наступного року КНР здатна буде придбати від 800 тис. до 1 млн тонн аргентинського ячменю. Відповідно, можуть зрости посівні площі під культурою на родючих ґрунтах степів Пампи.
Натомість Австралія, втративши китайський ринок, активно намагатиметься збільшити свою присутність на ринках інших країн-імпортерів, зокрема Саудівської Аравії. У середньостроковій перспективі це призведе до переформатування товарних потоків. Так, у поточному сезоні аналітики USDA оцінюють експорт аргентинського ячменю на рівні 2,5 млн тонн, австралійського — 4,4 млн тонн, українського — 4 млн тонн. Вагомими конкурентами на світовому ринку ячменю можуть стати ЄС (його експортний потенціал оцінюють у 6,5 млн тонн) та Росія (5,4 млн тонн). Розширення посівних площ та сприятливі погодні умови у другій половині 2020 року дали підстави аналітикам державної австралійської агенції ABARES оцінити виробництво ячменю в Австралії у 11,96 млн тонн. Відтак і обсяги експорту можуть бути вищі, що може стати доволі суттєвим чинником конкурентного тиску.
Які гравці, такі угоди
Суттєвих трансформацій світова економіка й товарні потоки зазнали внаслідок підписання цьогоріч першої фази торгової угоди між Китаєм та Сполученими Штатами. Укладена у січні 2020-го Phase One trade deal охоплює — це 7,5 сторінок кодів HS різних продуктів (зокрема, зернові, сою та етанол). Це стало знаковою подією, зокрема й для світового аграрного ринку, оскільки Піднебесна є провідним імпортером агропродукції. Перша фаза угоди передбачає, що протягом двох років Китай придбає товарів і послуг із США щонайменше на 200 млрд доларів (цьогоріч загальна вартість експорту американської агропродукції в КНР має досягнути мінімум 36,5 млрд доларів). За оцінками USDA, у 2020/21 МР Китай збільшить свій імпорт пшениці до 8 млн тонн, ячменю — до 6,5 млн тонн, кукурудзи — до 13 млн тонн (американський аграрний аташе в КНР прогнозує, що до 20 млн тонн), а соєвих бобів — до 100 млн тонн.
Як засвідчив поточний сезон, попри коронакризові ускладнення та постійні обопільні звинувачення, цьогорічні закупівлі Китаєм американської сої, кукурудзи та пшениці суттєво зросли. Окрім вимог, продиктованих безпосередньо угодою, КНР змушений був наростити обсяги закупівель кукурудзи та сої внаслідок зростання внутрішнього попиту на корми для худоби (стрімко відновлюється поголів’я свиней та птиці після різкого скорочення внаслідок руйнівного впливу АЧС і пташиного грипу кількома роками раніше).
Попри контроверсійні експертні оцінки подальших дій КНР, очевидний суттєвий прогрес у взаємовідносинах між Америкою та Китаєм. На думку багатьох аналітиків, наслідком цієї угоди стали рекордно високі показники поточного американського експорту. Зокрема, з початку маркетингового року американці вже експортували 10 млн тонн кукурудзи (проти 6 млн тонн торік) і майже 27 млн сої (проти 16 млн тонн торік). Загальний обсяг продажів кукурудзи з США наразі становить 37 млн тонн (+167% до минулого року), а соєвих бобів — 52 млн тонн (+100% до минулого року і 87% річного прогнозу соєвого експорту). До речі, протягом чверті століття, на відміну від сої, кукурудза не становила більше ніж 5% загальної річної вартості американської сільгосппродукції, відвантаженої в КНР.
Водночас є висока ймовірність, що в другій половині маркетингового року, після того як на ринок вийде зі своєю продукцією Бразилія, Китай може відмовитися від постачання американської сої, переорієнтувавшись на боби з іншого регіону. Попри цьогорічну посуху в Південній Америці, розширення посівних площ під соєю у Бразилії, за прогнозом USDA, призведе до рекордного обсягу виробництва бобів — 133 млн тонн — та експорту 85 млн тонн. Водночас виконання Китаєм торгових зобов’язань вимірюється календарними, а не маркетинговими роками, тому в експертів виникають сумніви щодо можливості КНР імпортувати прописані в угоді сільськогосподарські та інші товари й послуги із США до кінця 2020 року. Чинну угоду після зміни керівництва в Білому домі, ймовірно, буде переглянуто, про що вже заявила китайська сторона.
Нові стратегії та блоки
У листопаді 2020-го 10 країн Південно-Східної Азії, Південна Корея, Японія, Австралія, Нова Зеландія та Китай підписали угоду про регіональне всебічне економічне партнерство (RCEP) та сформували найбільший у світі торговий блок, який охопив майже третину світової економіки. Більшість аналітиків схильні вбачати у цій угоді посилення впливу Китаю в регіоні й намагання зменшити відповідний вплив Америки. Зокрема у 2017 році за ініціативи президента Трампа США вийшли з торгового пакту Trans-Pacific Partnership (TPP), а для Китаю це перша регіональна багатостороння торгова угода (раніше країна укладала лише двосторонні угоди).
Попри очікування, підписану торік угоду про вільну торгівлю між ЄС та країнами Mercosur (Аргентина, Бразилія, Уругвай і Парагвай), так і не ратифікували. Через суттєві розбіжності в поглядах на проблеми клімату та екології між ЄС та країнами Південної Америки питання залишається відкритим і в наступному році (схоже, не залишилось непоміченим знищення амазонських лісів).
Після того, як на початку 2020го Європарламент підтримав нову стратегію розвитку Green Deal, розраховану до 2050 року, європейські інституції розпочали її поступово запроваджувати. Оскільки це вимагатиме трансформації багатьох секторів економіки, Євросоюз планує надати фінансову підтримку й технічну допомогу тим галузям, що найбільше постраждають через вимушений перехід від сучасної до зеленої економіки. На це протягом 2021–2027 рр. планують мобілізувати щонайменше 100 млрд євро. Серед основних секторів, на які роблять ставку, — аграрний і харчовий. Тож саме їх уже невдовзі очікують суттєві трансформації.
Марія Колесник, аналітик аграрних ринків
газета “АгроМаркет”, грудень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
