Протягом останніх 20–25 років за традиційних методів ведення сільського господарства через занепад тваринництва в Україні на поля вносять переважно тільки мінеральні добрива, які мають кислий або лужний характер, не забезпечуючи повне відновлення родючості ґрунтів і загострюючи несумісність між застосуванням інтенсивних технологій та екологічними вимогами. Тому не випадково в аграрній галузі все більше почали приділяти увагу біологічним (органічним, екологічним, біодинамічним тощо) системам землеробства, заснованим на екологізації та біологізації процесів зерновиробництва.
Особливе місце в технологіях біологічного спрямування належить органо-мінеральним добривам, де як активатори мікробіологічних процесів виступають природні фізіологічно активні сполуки, до яких належать гумінові речовини, що містяться у всіх природних середовищах, зокрема в природних водах, ґрунтах, торфі, сапропелі та бурому вугіллі. Це принципово нові технології землеробства, що ґрунтуються на засадах збалансованого природокористування, інтегрального керування земельними ресурсами, розумної гармонії економічних та екологічних інтересів. Крім того, ОМД допомагають зв’язуванню шкідливих речовин, важких металів і залишків пестицидів у нерозчинні форми, що позитивно впливає на стан навколишнього середовища.
Існують різні думки щодо пояснення сприятливої дії гуматів на ростові процеси рослин, уважаючи, що вони є або регуляторами надходження мінеральних речовин через рослинні перетинки, або ж носіями супутніх речовин, що мають гормональну дію.
Гумінові кислоти суттєво відрізняються від інших органічних сполук за своїми хімічними й фізико-хімічними властивостями. Вони утворюються повсюдно в природі в результаті змін, яким під впливом мікроорганізмів, а також у результаті різних хімічних реакцій піддаються рештки рослин і тварин у ґрунтах, торфовищах, озерних відкладеннях і буровугільних пластах. Процес гуміфікації є своєрідним прикладом процесу, у якому проявляється гальмівна дія часу проти кінцевого руйнування органічних речовин. Хімічні перетворення під час гуміфікації відбуваються таким чином, що з плином часу утворюються дедалі стійкіші й стійкіші сполуки, здатні протистояти подальшим змінам і мінералізації.
Доведено, що препарати на основі солей гумінових та фульвових кислот виконують акумулятивну функцію — стимулюють і підтримують повноцінне живлення рослин, підвищують рН кислотних ґрунтів і знижують рН лужних ґрунтів, нейтралізуючи обидві умови.
Загалом стимулятори росту рослин, якими, без сумніву, є препарати на основі гумінових і фульвокислот, здатні суттєво підвищити продуктивність посівів озимих зернових культур, зокрема пшениці озимої. Оскільки вони крім посилення інтенсифікації життєдіяльності рослинних організмів та пришвидшення біохімічних процесів, спрямованих на покращання процесів живлення, дихання та фотосинтезу, здатні підвищувати стійкість посівів до несприятливих погодних умов і до ураження їх шкідниками і хворобами. Помітно зростає також зимостійкість озимої пшениці внаслідок глибшого розміщення вузлів кущення рослин та більшого нагромадження в них цукру. Загалом під впливом біостимуляторів повніше реалізується генетичний потенціал рослин, створений природою та селекційною роботою.
Зрозуміло, що застосування речовин стимуляційної дії не може замінити інших складових технології вирощування зернових культур, хоча в окремих випадках дає можливість зменшити кількість унесених мінеральних добрив і пестицидів, що впливає насамперед на якість продукції.
Недостатнє залучення у виробничий процес речовин, що мають стимуляційний ефект на рослини, має чимало причин. Так, значна частина представлених на ринку препаратів, на жаль, не відповідає заявленим характеристикам, потребує складних регламентів застосування, що у виробничих умовах виконати практично неможливо, поготів, якщо у спеціалістів у розпорядженні є перевірені та набагато простіші в користуванні добрива та засоби захисту рослин. Не випадково свого часу результати досліджень Інституту агроресурсів показали, що тільки 70% перевірених регуляторів росту, які мають стимуляційний ефект, спроможні підвищувати врожаї сільськогосподарських культур, інші 30%, попри їх високу рекламну оцінку, виявилися такими малоефективними, що прирости врожаїв від їх застосування не перевищували помилки досліду.
Умови дослідження
Зважаючи на неоднозначні оцінки ефективності рістстимуляційних речовин у вигляді рідких органо-мінеральних добрив у процесі вирощування пшениці озимої, на Синельниківській селекційно-дослідній станції ДУ Інститут зернових культур НААН в лабораторії агробіологічних ресурсів озимих зернових культур провели дослідження таких добрив, які складалися із солей гумінових і фульвокислот, одержаних із бурого вугілля. Метою дослідження було — визначити рівень урожайності пшениці озимої залежно від обробки насіння й обприскування рослин органо-мінеральними добривами впродовж весняно-літньої вегетації. Дослідження проводили на посівах пшениці озимої сорту Славна (Інститут фізіології рослин і генетики НАН, Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла НААН), яку висівали після соняшнику та гороху в оптимальні строки. Залежно від часу застосування та фази розвитку рослин норми й дози препаратів варіювали від 0,5 до 1,0–1,5 л/га.
Аналіз погодних умов, які, як відомо, значною мірою визначають рівень ефективності всіх агротехнічних заходів і матеріальних затрат, пов’язаних із виробництвом продукції, були загалом сприятливими, але достатньо різноманітними як за температурним режимом, так і за кількістю опадів упродовж вегетації пшениці озимої. Це дало змогу одержати реальні дані щодо реакції рослин на дію абіотичних чинників і застосування препаратів.
Отримані результати
У результаті за три роки польових дослідів найвищі середні значення врожайності пшениці озимої після соняшнику (4,06 т/га) отримано за умови внесення ОМД у фазі колосіння рослин сумісно з обробкою посівів фунгіцидом, а також після застосування добрив у кінці фази весняного кущіння рослин та з подальшою обробкою посівів на час появи у рослин прапорцевого листка. В обох варіантах це давало змогу отримати приріст врожайності зерна, порівнюючи з контролем, на 0,33 т/га. До того ж у всіх варіантах досліду, незалежно від норми та часу внесення, застосування рідких добрив призводило до збільшення приросту врожайності пшениці озимої на 0,19–0,33 т/га проти контролю.
За розміщення пшениці озимої після гороху кращі результати забезпечили варіанти, де ОМД вносили сумісно з фунгіцидом у фазі колосіння рослин. У середньому за три роки було отримано максимальний рівень урожайності зерна 5,38 т/га, що перевищувало контроль на 0,30 т/га. Разом із тим потрібно звернути увагу на те, що на ділянках після гороху, порівнюючи з варіантами, які розміщували після соняшнику, ефективність застосування органо-мінеральних добрив виявилася дещо меншою за загального позитивного їх впливу на рослинні організми.
Результати досліджень також показали ефективність обробки органо-мінеральними добривами насіннєвого матеріалу, особливо в суміші з протруйником. Більший приріст урожайності пшениці озимої спостерігали після соняшнику, ніж гороху. Так, за обробки насіння двома різними ОМД сумісно з протруйником середня за два роки врожайність пшениці озимої після соняшнику становила відповідно 4,41 та 4,62 т/га, що перевищувало контроль на 0,25 в 0,46 т/га. На ділянках після гороху за аналогічних умов приріст урожайності становив 0,12 та 0,13 т/га відповідно.
Таким чином, у системі живлення рослин пшениці озимої, яку вирощують після непарових попередників, роль органо-мінеральних добрив, які мають стимуляційний ефект, останніми роками помітно зросла. Як показали проведені дослідження, саме застосування препаратів на основі гумінових і фульвокислот дає змогу оптимізувати процеси росту й розвитку рослин упродовж вегетації, посилює їх адаптивні можливості й забезпечує формування високих показників урожайності основної зернової культури.
The Ukrainian Farmer
