Україна може стати ключовим постачальником сої до ЄС

Україна може стати ключовим постачальником сої до ЄС– завдяки великим обсягам виробництва та готовності дотримуватися нових вимог сталості.

Про це повідомляє пресслужба Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Зокрема, сьогодні в ЄС існує значний дефіцит протеїну – потужне тваринництво формує стабільно високий попит на білкові корми. Власне виробництво сої становить близько 3 млн тонн, тоді як загальна потреба перевищує 35 млн тонн. Україна щорічно виробляє близько 6 млн тонн сої, і значна частина цього обсягу постачається до ЄС. Тобто Україна вже стала серйозним гравцем на цьому ринку. Сектор сої – наочний приклад інтеграції до європейського ринку: йдеться не лише про експорт, а й про переробку, сертифікацію та відповідність стандартам.

«Українська соя – це не просто великі обсяги. Це стратегічна присутність на європейському ринку: висока продуктивність, здатність працювати за новими екологічними правилами і відповідати жорстким стандартам ЄС. Наш аграрний сектор уже фактично інтегрований у європейську систему і водночас досить швидко змінює свою роль – від постачальника сировини до учасника ланцюгів доданої вартості. Йдеться не просто про експорт. Змінюється логіка виробництва: збільшуються обсяги переробки, процеси стають прозорішими, а якість – вищою», – наголосив під час панельної дискусії в Європарламенті заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький.

Сьогодні близько 25% української сої, виробленої без використання ГМО, відповідає сертифікованим стандартам ЄС. Це означає, що відбуваються структурні зміни на рівні господарств. Фермери перебудовують підходи – впроваджують сучасні технології та оновлюють практики.

Водночас Україна як стратегічний партнер ЄС має й інші, очевидні переваги: географічну близькість, нижчу вартість логістики, значний виробничий потенціал і сильні позиції у сегменті «без ГМО». Саме цей напрям найбільше цікавить європейських споживачів і є вигідним для українських виробників, оскільки дозволяє отримувати додану вартість.

Водночас залишаються й серйозні виклики. Насамперед – регуляторні вимоги ЄС, які значно ускладнюють торгівлю. Йдеться, зокрема, про EUDR – регламент, що вимагає довести, що продукція не пов’язана з вирубкою лісів. Для експортерів це означає детальну простежуваність: потрібно підтвердити походження кожної партії аж до конкретної земельної ділянки.

Ще один приклад – директива RED III, яка регулює використання сировини для біопалива. Вона встановлює критерії сталості та вводить обмеження для культур, що можуть спричиняти непрямі зміни землекористування (ILUC). Сою планують віднести до цієї категорії. Це означає велику кількість документів і перевірок, цифрове відстеження продукції, додаткові витрати на сертифікацію. Для малих і середніх виробників, які не мають ресурсів для швидкої адаптації, це буде надзвичайно складно реалізувати.

Україна наполягає на більш активній участі у формуванні європейських політик – зокрема на етапі оцінки впливу нових регуляцій і підготовки рішень. 

«ЄС має діяти вже зараз і формувати чітку стратегію щодо рослинних протеїнів. Україна готова бути частиною цього процесу», – підсумував Тарас Висоцький.

У середньостроковій перспективі ключовими залишаються адаптація до правил використання засобів захисту рослин і реформування Спільної аграрної політики ЄС з урахуванням українських реалій – особливо в контексті післявоєнного відновлення.

Нагадаємо, в правилах експорту сої і ріпаку у 2026 році є невизначеність щодо  сплати мит.