Фермерський виноградник на Півночі України буде успішним, якщо його закласти сортами, які апробовано у місцевості за науково обґрунтованою методикою.
Нині загальна площа виноградних насаджень усіх категорій господарств в Україні становить 93,3 тис. гектарів, з них 13,6 тис. відведено під столові сорти. У сприятливі за кліматичними умовами роки середня врожайність виноградників не перевищує 5,5 т/га.
Для підвищення ефективності виноградно-виноробної галузі розроблена і прийнята до виконання «Програма розвитку виноградарства і виноробства України на період до 2025 року», якою передбачено, що споживання столового винограду вітчизняного виробництва в Україні до 2025 року доведуть до 5,2 кг/особу/рік, а попит і пропозиція на цю плодову продукцію будуть збалансовані.
Результативність культивування винограду в господарствах залежить передусім від правильного вибору сортів та оптимального розподілу площі між столовими і технічними сортами. Сортова структура насаджень має бути раціональною й за ступенем стійкості сортів, термінами дозрівання і напрямом використання врожаю. З сортом пов’язані величина врожаю та його якість.
Чинники успіху
Потреба широкого запровадження у виробництво сортів з груповою стійкістю до несприятливих чинників довкілля і хвороб зумовлена цілою низкою причин, з яких найважливішими є економічні. Від сортових особливостей значно залежать рентабельність виробництва, ефективність використання землі, засобів механізації, зрошення, добрив, засобів захисту від шкідників і хвороб тощо. Рентабельність вирощування столових сортів винограду різна і передусім залежить від споживчого попиту, який значною мірою зумовлюють терміни дозрівання і постачання винограду на ринок та якість і собівартість продукції. Найбільшим є попит на сорти з великим гроном, великими (або середнього розміру) ягодами привабливого рожевого, бурштинового або чорного кольору з інтенсивним пруїновим нальотом, хрумким м’якушем, невеликим насінням або безнасінні. Смак ягід визначає уміст та гармонійне співвідношення цукрів і кислот у поєднанні з мускатним або сортовим ароматом. На безнасінні сорти, та ті, які вирощувалися з меншою кількістю хімічних обробок (екологічно безпечніші) попит вищий.
Отримання високих врожаїв і якісних плодів винограду неможливе без розробки диференційованої сортової агротехніки. Вивчення біології сортів свідчить, що за їх вирощування в однакових умовах вони дуже різняться силою росту кущів, визріванням деревини пагонів, урожайністю, якістю ягід і часом достигання урожаю. Зважаючи на сильний ріст пагонів у більшості сортів винограду, на Півночі України доцільно давати кущам сильніші формування, що забезпечує більше навантаження кущів плодоносними пагонами.
Розвиток, урожайність і якість плодів залежать від численних чинників — кліматичних і ґрунтових умов, рельєфу місцевості, агротехніки, обраного сорту і його комплексної стійкості до хвороб, шкідників та несприятливих умов.
Тривалість вегетації
Основними елементами клімату, що визначають і можливість самої культури, і окремих сортів винограду, є освітлення, температура повітря і вологість.
У просуванні винограду у північніші райони вирішальну роль грає температурний режим вегетаційного періоду (тривалість безморозного періоду, сума активних температур, початок і кінець вегетації).
Встановлено, що виноградна лоза переходить від спокою до вегетації, коли середньодобова температура підіймається до +10 °С. Ріст пагонів, розвиток плодових вічок, цвітіння та достигання ягід найінтенсивніші за температури +25…+28 °С. За зниження температури повітря восени до +10…+8 °С ростові процеси припиняються, і виноградна лоза переходить до стану спокою. В умовах Півночі України період вегетації винограду триває в середньому трохи більше ніж п’ять місяців, з травня по вересень, оскільки середньодобова температура повітря понад +10 °С встановлюється наприкінці квітня і стійко тримається до жовтня.
Таблиця 1. Теплові ресурси різних регіонів України (за З. А. Міщенко і Г. В. Ляшенко)
Встановлено, що кожний сорт або група сортів для достигання врожаю потребує певної суми активних температур понад +10 °С (табл. 1). За сумою тепла і кількістю днів, що потрібні для проходження періоду від розпускання бруньок до повної стиглості ягід, сорти винограду поділяються на групи (табл. 2).
Таблиця 2. Поділ сортів на групи стиглості за кількістю днів вегетації та сумою активних температур, що необхідні для дозрівання врожаю (за М. А. Лазаревським)
Важливо. Протягом останніх років сума активних температур у районі Києва становить 2800–3000 °С. Це є наслідком загального потепління на планеті. За збереження цієї тенденції через 10–15 років теплозабезпеченість Києва сягатиме теплозабезпеченості Одеси (3260 °С).
На підставі наведених даних для Київської області та південних районів Чернігівської, Житомирської областей можна рекомендувати дуже ранні сорти, а також раннього і середньораннього термінів достигання. А сорти пізнього достигання з вегетаційним періодом понад 130 днів (сума активних температур понад 2800 °С) до вирощування в нашій зоні не придатні.
Важливою характеристикою кліматичних умов місцевості є тривалість безморозного періоду — часу від закінчення останніх весняних приморозків і настання перших осінніх морозів.
Зимо- і морозостійкість
У нових, комплексно стійких сортів винограду узимку, у період спокою, вічка без пошкоджень витримують зниження температури до –26 °С, але з початком вегетації їхня морозостійкість значно знижується. Набубнявілі бруньки витримують до –3 °С, молоді пагони і листя — до –1 °С, а квіти пошкоджуються вже за 0 °С.
За багаторічними даними весняні приморозки на Півночі України закінчуються у другій половині — наприкінці квітня (у Києві — 18 квітня). Бувають роки, коли вони стаються і в травні, що значно скорочує безморозний період.
Найбільшою загрозою є травневі приморозки, бо саме тоді у винограду починається інтенсивний розвиток пагонів і суцвіть, для яких зниження температури до –1 °С вже згубне. Осінні приморозки для винограду менш нищівні, аніж весняні. Проте за значного зниження температури вони теж можуть значно пошкодити листя та ягоди, тканини яких уражаються вже за –4 °С. У зоні Лісостепу і Полісся України перші осінні приморозки у середньому припадають на 5–10 жовтня, хоча в окремі роки бувають значні відхилення.
В умовах Півночі України безморозний період у середньому триває 160–180 днів, у окремі роки сягаючи 200 чи скорочуючись до 120 днів. У роки, коли є загроза ранніх весняних приморозків, необхідно вживати заходів для захисту від них.
Узимку виноградну лозу пошкоджує переважно низька температура. Стійкість винограду до несприятливих зимових умов значно підвищується за доброї підготовки рослин до зимівлі, зокрема за визрівання деревини однорічних пагонів і своєчасного укриття кущів. Вічка виноградної лози, яка восени добре визріла, легко витримують зниження температури до –20…–26 °C. У північних областях України, де морози сягають –20…–30 °С, нормальну перезимівлю лози забезпечує укладання кущів на землю (без накриття ґрунтом або іншими утеплювальними матеріалами).
Коренева система винограду менш стійка до зниження температури, ніж його надземна частина. Якщо на глибині залягання коренів ґрунт промерзає до –7 °С — коренева система винограду вимерзає. Багаторічні спостереження за температурою ґрунту на різних глибинах засвідчили, що в особливо несприятливі зими ґрунт на глибині 40 см охолоджується до –8,3 °С. Щоб захистити кореневу систему від вимерзання, на виноградниках восени виконують вологозарядні поливи.
Волога
Завдяки кореневій системі, яка глибоко проникає в ґрунт, виноград легко витримує посуху і здатен рости в умовах, які непридатні для інших сільськогосподарських культур. Однак у дуже посушливі роки обсяг і якість урожаю винограду знижується. Найсприятливіший для винограду обсяг атмосферних опадів — 500–700 мм/рік за відповідної вологості повітря. Середня річна кількість опадів у лісостеповій і поліській зонах України становить 550–650 мм.
Виноград потребує підвищеної вологості повітря в такі періоди розвитку:
1. До цвітіння (травень — перша декада червня), коли відбувається інтенсивний ріст пагонів;
2. У період росту ягід (липень);
3. Після збирання врожаю (жовтень) — у цей час підвищена вологість повітря сприяє кращій підготовці виноградної лози до зими та розвиткові репродуктивних органів у вічках.
Найкраща для винограду відносна вологість повітря — 70–80%. За її зниження до 25% пошкоджуються пиляки квіток і висихають приймочки маточок, на листі змикаються продихи, як наслідок, транспірація зменшується, що значно погіршує умови розвитку виноградного куща і знижує врожай як поточного, так і наступного року. Відносна вологість повітря у північних районах України у середньому становить 65–70% і загалом відповідає вимогам винограду. Тобто кліматичні умови Півночі України сприятливі для культури винограду.
Ґрунтові вимоги
Ґрунти легкого гранулометричного складу зі значним умістом поживних речовин, що швидко прогріваються, забезпечують більш раннє достигання винограду. Тому вони є найбільш придатними для нього.
У центральній частині Київської області на рівнинах переважають дерново-підзолисті піщані й супіщані ґрунти з невеликим умістом гумусу, трапляються також і підзолисті суглинки на льодовикових пісках. У долинах — дернові, торфово-болотні ґрунти. У Житомирській області, на північному заході Полісся переважають піщані дерново-слабопідзолисті ґрунти, а також борові піски. На південному сході Полісся поширені дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти, а на півдні низовини вкриті дерново-лучними ґрунтами. У південних і північно-східних районах Чернігівської області великі простори займають піски. У багатьох лісостепових районах Півночі України поширені як малогумусні чорноземи, так і сірі та світло-сірі опідзолені ґрунти.
Велике значення для успішної культури винограду має рельєф місцевості. Свого часу видатний російський ґрунтознавець і агробіолог Василь Вільямс (1948) зазначав, що середня літня температура на південних схилах є на 2–3 °С вищою, аніж на північних, а за період вегетації винограду сума активних температур там збільшується в середньому на 200–300 °С. Отже, в місцевостях з обмеженою кількістю тепла виноградники треба розміщувати на схилах південної експозиції.
Північні райони Київської і Житомирської областей і майже вся Чернігівська область мають достатню кількість пагорбів і схилів, придатних під виноградники. Горбистий рельєф південно-західної і південної частин Житомирської області, розташованих на Волинсько-Подільському плато та південних районів Київської області, розташованих на Придніпровському правобережному плато, створює сприятливі умови для розвитку виноградарства на південних і південно-західних схилах, які є нерідко такими крутими та розмитими, що їх не вдається використати під інші сільськогосподарські культури.
Критерії добору сортів
Обираючи до вирощування той чи інший сорт, їх слід оцінювати за основними позитивними критеріями. Окрім іншого, це допоможе призначити комплекс заходів для одержання доброго врожаю.
Однією з важливих характеристик сорту є плодоносність — кількість пагонів, що розвинулися на кущі. Плодоносність визначають як співвідношення між вічками, які залишили на кущі під час зимового обрізування, і пагонами, що розвинулися з них. Плодоносність залежить від генетичної особливості сорту, умов його зимівлі і агротехніки. Плодоносність вічок за довжиною пагона у сортів неоднакова. У більшості плодоносні пагони розвиваються з 4–5-го і наступних вічок плодової стрілки. Цю особливість слід враховувати під час формування кущів. Плодоносність сорту характеризують також кількість грон на плодовому пагоні та середня маса грона. Останній показникє одним з найважливіших чинників урожайності, узявши його до уваги можна легко оцінити, наскільки агротехніка і умови вирощування, які застосували до конкретного сорту, відповідають його біології. Більшість сортів, які ми вивчали, утворюють в умовах Півночі України типові для них грона. Важливою характеристикою плодоносності сорту є оптимальне навантаження куща пагонами — без цієї інформації неможливо визначити прогнозовану урожайність та оцінити потенціальні можливості сорту. Навантаження кущів пагонами залежить від сили росту кущів, розміру грона, кількості грон на одному плодовому пагоні та реакції сорту на збільшення навантаження.
Так, за інших однакових умов сильнорослі сорти потребують більшого навантаження пагонами, яке має сягати 40–50 вічок. Для сортів з високою плідністю, у яких плодоносними є 80–90% пагонів, навантаження повинно бути меншим, аніж для тих, що утворюють менше плодоносних пагонів.
Призначаючи навантаження куща, враховують розмір грона. У сортів із середнім гроном навантаження повинно бути більшим, аніж у сортів із великими гронами. Крім того, у насадженнях кущі одного і того самого сорту бувають дуже різними за силою росту, і кількість вічок, які слід залишати на кущі, часом доводиться призначати для кожної рослини окремо.
За перевантаження куща пагонами різко знижується кількість плодоносних пагонів, зменшується кількість грон на плодоносному пагоні, а також середня маса грона і розмір ягід. Більшість сортів, які ми вивчали, здатні витримувати велике навантаження пагонами і гронами без зниження вищеназваних показників.
Апробовані сорти
Протягом 2017–2020 років ми апробували такі столові сорти: Байконур, Монарх, Надєжда АЗОС, Ред Глоуб, Пам’яті учителя, Ювілей Новочеркаська, Дубовський рожевий, кишмишні — Юпітер, Столєтіє та Рілайнс Пінк Сідліс, технічні — Маркет, Піфос, Прейрі Стар і Фронтіньяк Грі. У насадженнях було застосовано схему садіння 3 × 3 м.
З-поміж столових сортів надранніми термінами достигання вирізнилися Монарх та кишмиш Столєтіє; ранніми — Пам’яті учителя, Ювілей Новочеркаська, Дубовський рожевий та кишмиш Юпітер; ранньо-середнє достигання було властиве сорту Ред Глоуб. Найбільші грона сформували сорти Ювілей Новочеркаська та Пам’яті учителя — 1200 та 900 г.
Важливою якісною характеристикою винограду є цукристість ягід. В умовах Північного Лісостепу більшість сортів, які вивчали у садовому центрі «Північне виноградарство», накопичують достатню кількість цукрів: 14–16% — столові та 26–32% — технічні. Найвище цукронакопичення спостережено у сортів Маркет та Фронтіньяк Грі — 30–32% та Піфос і Прейрі Стар — 24–26%.
Система захисту
Багаторічні спостереження засвідчили високу стійкість досліджуваних сортів до хвороб і шкідників за умови виконання протягом вегетації чотирьох профілактичних обприскувань (інсектицид, фунгіцид).
Перший обробіток — у період появи перших листків, застосовано препарати: Чемпіон (770 г/кг гідроокису міді) та Топаз (100 г/л пенконазол). Другий обробіток здійснювали, коли пагони сягнули 10–15 см, застосували бакову суміш двох препаратів: Топсін М (500 г/л тіофанат-метил) та Ридоміл голд (суміш 640 г/кг манкоцебу та 40 г/кг металаксилу–М). Третій обробіток виконували перед цвітінням, застосовували бакову суміш двох препаратів: Стробі (500 г/кг крезоксим-метил) та Актара (250 г/кг тіаметоксам). Четвертий обробіток виконали, коли ягоди сягнули розміром горошини, застосували трикомпонентну бакову суміш препаратів: Акробат МЦ (суміш 90 г/кг диметоморф та 600 г/кг манкоцеб), Скор (250 г/л дифеноконазол) та Енжіо (суміш 141 г/л тіаметоксам та 106 г/л лямбда–цигалотрин).
Підсумок
Для створення високоврожайних і довговічних насаджень слід обирати найкращі комплексно стійкі сорти, що найбільше пристосовані до умов господарства. Для фермерського виноградника чи насаджень на обійсті вистачить 5–6 столових сортів, які є економічно найвигіднішими. Терміни їх достигання мають бути різними, щоб максимально розтягнути період надходження свіжого винограду. Слід підбирати сорти високоврожайні, що дають високоякісну продукцію, тоді виноградник матиме найбільшу рентабельність.
Вячеслав Оніщенко, садовий центр «Північне виноградарство»
журнал “Садівництво по-українськи”, жовтень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Садівництво по-українськи
