Агромаркет

Через призму поколінь

Через призму поколінь

Анатолій Заєць, керівник «Бахмач Агро», що входить до Групи компаній «Агропросперіс», вважає сім’ю найголовнішим життєвим надбанням. Вже майже три десятиліття вони з дружиною дбайливо плекають свої родинні традиції і мріють побачити своїх синів успішними господарями…

Як писав класик, життя — це надто швидко, хоча й довго. Тож не встигнеш опам’ятатися – а вже зібрано десятки врожаїв і шелестять своїми кронами ті маленькі деревця, що садив коло хати разом з батьками. Чи встиг осягнути бодай дещицю отієї трударської мудрості? Чи виростив спадкоємця? Чи маєш що сказати дітям своїх дітей? На зустрічі випускників через 30 років після завершення сільськогосподарської академії кожен розповідав про свої досягнення й здобутки. Та найбільше були вражені колишні однокурсники зізнанням Анатолія Зайця. Успішний агропідприємець із Батурина, який рік у рік досягає високих результатів та є прикладом для багатьох інших компаній, щиро зізнався, що його найбільше надбання — сім’я: кохана дружина Галя та двійко синів, Сергій і Дмитро, що теж пішли аграрними стежками…  

Керувати чи керуватися 

«Найскладніше в сімейному житті — керувати керівником, — іронізує пані Галина. — Часом до нього годі й озватися, бо він увесь у своїх міркуваннях. Та ми з хлопцями вже звикли. Рутиною батька не перевантажуємо, підтримуємо у турботах за врожай і підхоплюємо всі його раціональні ініціативи — аби на здоров’я…» 

Сам голова родини у відповідь зауважує, що його прекрасна половина — керівник від Бога, бо вміє знайти підхід одразу до трьох чоловіків — різного віку і з різними характерами. Коли аргументи мають рацію, то й, як мовиться, і дослухатися — в задоволення. Ну хто, скажіть, сперечатиметься щодо поміркованого споживання кави (двох горняток на день цілком достатньо) чи святкування Нового року без зрубаної в лісі ялинки (батько врешті піддався на аргументи сімейної пропаганди). Як напівжартома зізнається, з віком уже й качок шкодуєш убивати, хоча й ще не вегетаріанець… 

Жарти жартами, а свої сімейні традиції вони дбайливо плекають здавна — відтоді як побралися. Хоча й навчалися в одній школі, та закохався Анатолій у красуню Галину вже по закінченню аграрної академії. Віджартовується, що впала йому в око, коли грав у більярд. А вона — як і кожна серйозна дівчина — мріяла про щасливу сім’ю й здорових дітей. Тому, добре зваживши всі за і проти, віддала галантному кавалерові руку й серце. Так і йдуть вони по життю парою вже 29 років — збудували оселю, зібрали вже багато врожаїв, посадили чимало дерев, а у квітнику пані Галини 65 (!) кущів самих тільки троянд! Та найбільша гордість матері й батька — їхні дружні й розумні сини. 

Пожинають, що посіяли 

Старший, 28-річний Сергій, — ровесник Незалежності України (народився у серпні 1991-го). Змалечку допомагав батькам. А в першому класі серйозно заявив, що «хоче допомагати всім людям». Так і працює на совість всюди, куди його направляла доля. У 14 років підлітка зарахували на канікули в тракторну бригаду помічником комбайнера. Відтоді щоліта на жнива був в полі і ще школярем заробив собі гроші на мопед… 

З вибором професії теж визначився сам, захопившись технікою «Джон Дір». Інтерес до механізації переміг бажання працювати лісотехніком. Відтак, здобувши дві вищих освіти й отримавши перший інженерний досвід, Сергій врешті наважився відкрити власну справу в аграрній сфері. Батьки підтримали сина, нехай яким сміливим було його рішення. Так само підтримують і молодшого Дмитра, котрий нині завзято готується до іспиту з генетики на своїй першій студентській сесії в НУБіП, куди вступив одразу ж після закінчення коледжу. Хлопець буквально щодня телефонує, радиться з ними і зі старшим братом, а гуртом, як мовиться, навіть найтяжча справа дається легше. 

— Кожна родина пожинає те, що посіяла. Якщо раптом щось десь недопрацювали — «усі претензії до виробників», — каже пані Галина. І зізнається: — У нас із нашими батьками такої відкритості не було. Тому ми з дітьми інтуїтивно вибудовуємо стосунки на довірі: намагаємося відверто розмовляти про все й обговорюємо навіть ті теми, на які дивимося через призму різного досвіду і різних поколінь…

 Життя всього навчило 

— Ми люди прості, — каже Анатолій Заєць. — Мати моя все життя працювала на фермі, батько — в будівельній бригаді. Вони все вміли. Робота у них спорилася. Так само і в дружининій сім’ї. А нас із нею життя всього навчило вже тоді, коли ми господарями стали… 

— Чоловік мій беручкий до праці, — додає пані Галина. — Доводилося йому і корову доїти, і телят приймати — корова Ромашка з нами в Батурин переїхала, бо треба ж було якось дітей годувати в ті буремні 90ті. Вирощували биків, птицю, кролів, поросят на продаж, а ще обробляли кілька гектарів городу… Але яке домашнє господарство в агронома у жнива? Бувало, йде на роботу, коли діти ще сплять, а повертається — коли вже сплять. Забирав хлопців із собою в поля — там і вчилися у батька… А поки мати поралася по господарству, старший братик бавив молодшого. І навіть коли якось утікав із дому, «прихопив» його із собою… 

Нині цю історію вони розповідають як сюжет комедійного серіалу. Та тоді їм, мабуть, було аж зовсім не до сміху. Навісний замок, яким мати причинила двері хати, йдучи полоти бур’яни на городі, тримався «на одному чесному слові». Дітей — а вони мали чекати вдома — ніде не було. Родина на той час тільки оселилася в Батурині — куди бігти, в кого питати, де шукати? Щойно на обід приїхав чоловік, вирішили об’їхати місцину вздовж і впоперек. Аж раптом бачать маленьку постать з дитячим візочком на протилежному кінці вулиці: то «з прогулянки» поверталися втікачі… 

З терпінням і любов’ю 

Життєпис цієї дружної сім’ї рясніє яскравими історіями. Але їх як найбільшу цінність вони ретельно оберігають від чужого ока. Якісь із них зафіксовані на сімейних фото й відео. Якісь назавжди залишаться у спогадах — про любов і дружбу, знахідки і втрати, про подарунки та сюрпризи долі. Нехай там як, Анатолій і Галина — великі оптимісти. В усіх життєвих колізіях вони передусім намагаються бачити нові можливості. А Сергій і Дмитро захоплюються батьковою наполегливістю й маминою житейською мудрістю. Вони добре розуміють і цінують те, що старші прагнули передати їм якісь елементи власного досвіду, і разом із цим ніколи не тиснули. 

З усіх фінансових питань у них заведено радитися. Батьки завжди відкрито обговорювали з дітьми родинні потреби, тож і радощі перших заробітків згодом набули для хлопців більшої цінності. За збитки та витівки, звісно, діставалося від дорослих на горіхи. Втім, до надто радикальних методів виховання жодного разу не доходило — у сім’ї вважають, що передусім має прийти розуміння, чому «так», а не «інакше», а вже тоді здоровий глузд спрацьовуватиме краще за покарання й заборони. Мабуть, у цьому й полягає головний принцип порозуміння між поколіннями: з терпінням і любов’ю. Навіть коли твоя дитина з цікавості вщент розтрощила молотком подарований годину тому іграшковий паровозик чи втопила дорогий мопед… 

Дорослих уже дітей завжди чекають у батьківському домі. Сергій із коханою дружиною Юлею (свекор зі свекрухою шанують її як рідну донечку) теж мешкають у Батурині, тому бувають у батьків часто. Дмитро приїжджає з Києва на вихідні. Родина збирається разом, аби поласувати бограчем (страва так засмакувала Анатолію на Західній Україні, що він тепер на свята готує її на мангалі у себе у дворі). Особливе задоволення — погратися з домашніми улюбленцями (маминим бенгальським котом Френдом і батьковим лабрадором Діком). Гуртом беруться й за будь-яку роботу, як-то поклеїти в оселі шпалери чи попоратися в саду… 

Перспективна диспозиція  

Спадкоємність — штука делікатна, хто б сперечався. Маєш знаходити з дітьми спільну мову і коли погоджуєшся з їх першими дорослими рішеннями, і коли показуєш, з якого краю колоти дрова, і коли радишся щодо опцій новітньої техніки, і коли розповідаєш, як варити спагеті. Та найголовніший момент — коли ділишся досвідом у справі, якій присвятив життя. Часом зовсім не має значення, хто саме його переймає, бо питання надто важливе. Його справедливою ціною міг би стати той новий сенс, у пошуках якого хтось збиває ноги все життя. 

Очолюване Анатолієм Зайцем підприємство «Бахмач Агро», що входить до Групи компаній «Агропросперіс», вже другий рік успішно працює з інноваційною програмою АП Франшиза, приєднавшись до якої фермери мають змогу скористатися досвідом успішного управління агробізнесом. Це особливо актуально в умовах сьогодення, коли структуру посівів та агрономічну стратегію диктує ринок.

 — Нині у пріоритеті технології, що послаблюють вплив кліматичних змін на сільгоспвиробництво, — каже аграрій. — У синергії з вдалими агрономіч ними рішеннями вони здатні суттєво поліпшити результативність агробізнесу. Взяти, приміром, еко номіку ранніх гібридів кукурудзи Pioneer (Corteva Agriscience), з якими я вже не перший рік працюю. За своїм індексом скоростиглості (FAO) вони дали нам змогу розпочати збирання на 10–12 днів раніше. Отримали 8,7 тонни з гектара з вологістю 14% і жодної копійки не витратили на досушування (заощадивши майже 70 грн за кожен 1 тонновідсоток). Тож, відповідно, 15–20% площ під такими гібридами для початку збирання кукурудзи — це перспективна диспозиція у структурі. 

За відсутності вологи восени всі сподівання аграрій покладає на ярі культури. Та коли в посушливий рік вологолюбній сої на богарі загрожує фіаско, і соняшнику багато не посієш, пріоритети справедливо дістаються «цариці полів»… 

Ось тут талановитому агроному відкриваються можливості, аби вдало поєднати бізнес і щадне рільництво. Свого часу Анатолій Заєць обрав агрономію справою всього свого життя, згодом додалися всі ті компетенції, що сформували його як успішного й ефективного керівника. Нині ж господар серйозно замислюється про спадкоємність: ділиться вдалими агрономічними рішеннями, які вдалося застосувати на практиці, підтримує фаховий інтерес синів до аграрної справи і, як зізнається, мріє побачити їх успішними господарями вже в досяжному майбутньому…  

ДИНАСТІЯ  

З розвитком ринку в Україні розпочалося відродження аграрних династій. Вихідці з тих сімей, де з покоління в покоління передавалися досвід, звички й уміння, завжди мали неабиякі фахові переваги й ширшу сферу застосування своїх компетенцій. Утім, найбільша цінність такої спадкоємності — родина з її історією, традиціями та надбаною з діда-прадіда життєвою мудрістю. Продовжуючи справу батьків, нащадки мають шанс поліпшити, вдосконалити і примножити отриманий у спадок багаж, а потім передати його своїм дітям. Збагачувати життя тих, хто виробляє, і тих, хто споживає, забезпечуючи розвиток наступних поколінь – ключове призначення Corteva Agriscience. Розділяючи ці цінності й прагнучи транслювати їх агроспільноті, «АгроМаркет» за підтримки Corteva Agriscience реалізовує спецпроєкт «ДИНАСТІЯ». Це не про покликання і не про тонкощі професії, а, швидше, про імідж сім’ї та прагнення досягати нових вершин — аби й діти та онуки теж прагнули йти цією стежкою, як і батьки, обравши собі справу на все життя…  

Олена Синюта 

газета “АгроМаркет”, грудень 2019 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ