Наша просвітницька діяльність у сфері боротьби з антибіотикорезистентністю більше схожа на пропаганду

Успіх боротьби з антибіотикорезистентністю великою мірою залежить від роботи зі споживачем.

Досвід розвинених країн у цьому питанні свідчить про те, що все починалося з роботи з людьми. Споживачі своєю чергою голосували своїми грошима за виробників, які виробляли продукцію без застосування антимікробних засобів. Потім тенденція поширювалася і встановлювалися єдині загальні правила.

Починати роботу зі споживачем необхідно з просвітництва серед найменших українців – із дитсадка. Потім продовжувати в школі. Під час навчання спеціалісти-ветеринари вже повинні розуміти, що антибіотик – це не профілактика, а виключно лікування.

Найефективніша просвітницька діяльність – робота з дітьми. Наприклад, наш досвід свідчить, що інформаційні матеріали, які поширювалися серед сільських жителів, не використовувалися на практиці. А та інформація, яку дорослим переповіли діти, виявилася дієвою. Якщо дитина зрозуміє, що антибіотик не можна використовувати корові, вона скаже про це батькам.

Але донести таку інформацію треба так, аби нам повірили. На жаль, наша просвітницька діяльність у сфері боротьби з антибіотикорезистентністю більше схожа на пропаганду.

Крім того, дуже важливо припинити безконтрольний обіг антибіотиків в Україні. Цей процес набуває загрозливих масштабів. Коли ми бачимо на складах навіть антибіотики критичної групи, що мають застосовуватися виключно для лікування резистентних штамів туберкульозу, із завершеними термінами зберігання, а потім їх передають на тваринницькі ферми за зниженою ціною, це – катастрофа.

Це – питання держави взагалі, МВС, і має кваліфікацію «навмисне застосування проти людини», а не лише проти тварини. Відповідальність повинна бути спільною – того, хто купляє такі засоби, і того, хто продає.