Зрошення – це не забаганка, а жорстка потреба годувати величезне населення континенту

Цінність кожного гектара орних земель щороку зростає. Це відбувається не тільки в економічній площині, де оперують поняттями прибуток, рентабельність, капіталомісткість тощо. Цінність таких територій для людей підвищується і в площині чисто біологічній.

Адже тільки такі землі здатні формувати харчові продукти, без яких саме існування людини опиняється під великим знаком питання. Щоб проілюструвати таке твердження, скористаємося цифрами.

Нині в Азії проживає 60% населення планети. Саме на цьому материку розміщено й 72% площ усіх зрошуваних земель нашої планети, хоча тут маємо тільки 34,3% світових площ орних земель. З усіх наявних орних земель Азії 47,7% – на зрошенні. Це не забаганка, а жорстка потреба годувати величезне населення континенту. 

Для зрошення орних земель потрібно багато прісної води, яка давно вже є гостро дефіцитною. Ілюструє ситуацію з водою такий приклад. В Індії зрошують 42,4% площ орних земель і витрачають на ці потреби 93% усього обсягу наявної на півострові Індостан прісної води.

Саме в Азії нині найнапруженіша ситуація з використанням наявних орних земель, зі зрошенням і забезпеченням населення продовольством. Це за умови, що в багатьох регіонах отримують по два, а то й по три врожаї (рису) на рік. Прикладом такого максимально інтенсивного вирощування продовольчих культур може бути дельта річки Меконг.

Скептичний читач може сказати: так то ж Азія, це від нас далеко. Проте в час інтенсивних комунікацій наша планета стала маленькою. Відтак далеких проблем бути не може. Питання забезпечення населення, що постійно збільшується, їжею і водою стає все гострішим і вже призводить до великих обсягів міграції біженців.

Прикладів більш ніж достатньо: це і масове переселення мусульман з Африки й Азії до Західної Європи, і системне, проте реальне поступове освоєння громадянами КНР великих просторів на схід від Уральських гір.