Впровадження науково обґрунтованих сівозмін дозволяє здешевити систему контролю бур’янів у посівах сільгоспкультур та отримувати більші врожаї.
Інтенсивне виробництво робить акцент на гербіцидному контролі бур’янів. Звісно, це ефективний прийом контролю. Але всім агрономам відомі факти появи популяцій бур’янів, стійких до діючих речовин препаратів. Гербіцидів при цьому застосовують не менше, але на 100% знищити небажану рослинність уже неможливо. У такому разі на допомогу приходять знання про систему агротехнічних заходів.
Серед них найважливішими є запобіжні, або профілактичні заходи, — науково обґрунтовані сівозміни, карантин тощо. Сівозміна — відоме всім агрономам поняття, тому наведемо лише деякі факти, що стосуються її грамотного впровадження у виробництво.
Наприклад, у посівах соняшнику в полі, де його не вирощували понад 10 років, зовсім не відмічено вовчка, а там, де соняшник повернувся на шостий рік — 17,4% рослин засмічено цим паразитом.
У десятипільній сівозміні, де насиченість зерновими становить 40%, кількість насіння бур’янів в шарі ґрунту 0—30 см збільшується на 9%; за 50% зернових — на 22, а за 80% — на 41%. Тобто забур’яненість збільшується у прямій залежності від питомої ваги в сівозмінах зернових культур.
За надмірного насичення сівозміни пшеницею озимою збільшується чисельність таких бур’янів, як талабан, фіалка польова, сухоребрики, ромашка непахуча, підмаренник чіпкий, кукіль звичайний та інші, а після ярих — вівсюг, лобода, щириця, мишій, куряче просо, плоскуха звичайна. Із розширенням посівів зернових культур збільшується кількість бур’янів, а також змінюється структура забур’яненості.
Тому в кожному господарстві треба розробляти таке чергування культур у сівозміні, щоб висівати після однієї культури іншу, яку не пригнічують спільні з попередником бур’яни.
Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їхнє вирощування. За реакцією на сівозміну (чергування) їх можна поділити на такі групи:
1. Слабореагуючі (умовно самосумісні): кукурудза, просо, коноплі, гречка, картопля (за відсутності нематод). Ці культури можна повторно або впродовж ряду років вирощувати на одному полі без істотного зниження урожайності.
2. Середньореагуючі: горох, буряки цукрові, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика. Ці культури негативно реагують навіть на повторні посіви і відгукуються помітними приростами врожаю за правильного розміщення в сівозміні.
3. Сильнореагуючі (умовно самонесумісні): люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна. Різко негативно реагують на повторні посіви. Висока продуктивність самонесумісних культур забезпечується тільки за правильного розміщення в сівозміні з урахуванням допустимого періоду повернення на попереднє місце вирощування. Зокрема, люпин — через 6—7 років, льон, соняшник, капуста — 5—6, трави багаторічні — 3—4 роки.
4. Несумісні: до них належать культури, які недоцільно або неможливо розміщувати одна після одної в сівозміні через біологічні особливості, наявність спільних хвороб і шкідників. Наприклад, недоцільне послідовне розміщення різних бобових культур, пшениці після ячменю, вівса після ячменю і навпаки, буряків після ріпаку і навпаки та ін.
Результати обліку бур’янів у різних сівозмінах
Особливо велике значення для очищення ґрунту від бур’янів має вирощування просапних культур. Із озимих сильно пригнічує бур’яни жито, а з ярих — гречка. Найчистіші посіви ячменю відмічено за сівби після картоплі. Після конюшини одно-, дворічного використання забур’яненість збільшується за рахунок багаторічних бур’янів. Ще вищою вона є за сівби ячменю після озимих і найвищою — у повторних посівах.
Облік забур’яненості посівів пшениці у період колосіння — цвітіння показує, що маса бур’янів після всіх попередників вища на удобреному фоні, а за кількістю — лише після кукурудзи; після решти попередників (картоплі, конюшини, гороху) вона також більша на удобреному фоні. Найвищу забур’яненість відмічено за сівби пшениці після зернових попередників і найменшу — після буряків цукрових. Внесення добрив слабкіше впливає на кількість бур’янів, але підвищує їхню масу.
Забур’яненість посівів будь-якої культури тісно пов’язана з тим, яку культуру вирощували на цьому полі в попередній рік. Кожна культура впливає на видовий склад бур’янів у посівах наступної культури. Ценоз бур’янів у посівах пшениці озимої формується переважно із зимуючих, а їхня кількість зумовлюється часом збирання попередньої культури і ефективністю очищення верхнього шару ґрунту від насіння бур’янів за період парування поля.
Забур’яненість посівів пшениці озимої залежить від стану посівів: ділянкам з добре розвиненим травостоєм цієї культури характерна слабка забур’яненість, і навпаки — висока забур’яненість є результатом слабкого розвитку культурних рослин.
Відомо, що багато господарств відмовилися від використання чорних парів — мовляв, невигідно, прибавка до наступного врожаю не окуповує затрат по догляду за чорним паром. Втім, ось кілька фактів для тих, хто має чорні пари у структурі. У зоні недостатнього зволоження найменшу забур’яненість посівів — 80 шт./м2 відмічено у чотирипільній зерно-паро-просапній сівозміні: пар чорний — пшениця озима — пшениця озима — 0,5 поля соняшник + 0,5 поля ячмінь озимий, з 25,0% пару чорного і внесенням 10,5 т/га гною. За зменшення частки пару чорного і внесення органічних добрив кількість бур’янів та їхня суха маса зростає до 93—167 шт./м2. Виключення пару чорного та внесення органічних добрив із структури посівних площ у зерно-просапних сівозмінах сприяло зростанню кількості бур’янів до 152—188 шт./м2.
Найменшу забур’яненість відмічено у полі пшениці озимої після пару чорного — 37—68 шт./м2, після гороху та сумішки вико-вівсяної — 70, після ячменю озимого — 73, після кукурудзи та ріпаку озимого — 75 шт./м2. Тут був виявлений осот рожевий, березка польова та гірчак березкоподібний. Таку саму тенденцію спостерігали у посівах соняшнику, де у зерно-паро-просапних сівозмінах забур’яненість становила 17—20 шт./м2, а без пару чорного підвищувалась до 22—27 шт./м2. Але через декілька років після впровадження сівозмін такі багаторічні бур’яни, як осот рожевий і березка польова, зникли зовсім.
Ячмінь озимий висівали після рівноцінних попередників — пшениці озимої та ріпаку озимого, де відмічено 25—32 шт./м2 бур’янів із перевагою осоту рожевого та березки польової. Забур’яненість гороху у зерно-паро-просапній сівозміні після пшениці озимої становила 23 шт./м2, а з виключенням пару чорного після соняшнику вона підвищувалась до 34 шт./м2. Ріпак озимий доцільно вирощувати після ячменю озимого та пшениці озимої, де забур’яненість посівів зменшувалась до 54—58 шт./м2. У полі кукурудзи зерно-просапної сівозміни налічували мишію зеленого та полоскухи звичайної 11 шт./м2.
У зоні достатнього зволоження встановлено позитивний вплив проміжних культур на зниження засміченості посівів. Вирощування в сівозміні післяжнивної гірчиці білої знизило загальну кількість бур’янів у посівах пшениці озимої на 10—23 шт./м2. У період вегетації пшениці озимої кількість бур’янів після трав багаторічних на неудобреному фоні становила 13 шт./м2, а післядія гною призводить до зростання забур’яненості до 19 шт./м2. Найбільшу кількість бур’янів у посівах пшениці озимої спостерігали після гороху — 93,9 шт./м2.
Найменша забур’яненість у посівах сої за вегетаційний період була після пшениці озимої + післяжнивні і становила 56,5 шт./м2.
У посівах картоплі внесення гною, соломи та її поєднання з іншими добривами підвищувало кількість бур’янів. Різке зростання забур’яненості відмічено у варіанті з внесенням 40 т/га гною, де кількість бур’янів була майже в 2 рази більшою порівняно з іншими варіантами, і становила 102 шт./м2. Стосовно сівозмінного чинника слід зазначити, що забур’яненість поля картоплі як у плодозмінній сівозміні (конюшина на 2 укоси — пшениця озима — картопля — пшениця яра + конюшина), так і в зерно-картопляній (овес — пшениця озима — картопля — пшениця яра) була майже однаковою — відповідно 80,6 і 82,0 шт./м2.
Висновок
Основою ефективної боротьби з бур’янами є дотримання науково обґрунтованих сівозмін, розроблених та рекомендованих для кожної ґрунтово-кліматичної зони з урахуванням спеціалізації господарств. Належним обробітком ґрунту, внесенням добрив, застосуванням гербіцидів та іншими відповідними заходами агротехніки можна ослабити негативний вплив беззмінних посівів. Цілком же замінити науково обґрунтоване чергування культур іншими заходами технології неможливо. Урожай будь-якої культури, як правило, в сівозміні буде вищий, ніж у беззмінних посівах. Крім того, витрати на запровадження і освоєння сівозмін набагато менші, ніж на додаткові заходи обробітку ґрунту, знищення бур’янів тощо, які потрібно здійснювати за беззмінних посівів.
Петро Бойко, доктор с.-г. наук, професор
Наталія Коваленко, кандидат с.-г. наук, ст. науковий співробітник
ННЦ «Інститут землеробства» НААНУ
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2011 року
The Ukrainian Farmer
