В агрохолдингу «Мрія» закликають фермерів більше вірити у свої сили і сміливіше ставати на той шлях, яким пішов свого часу Іван Гута.
У нинішніх аграрних підприємствах питаннями кадрів, або ж людського ресурсу, опікуються служби персоналу. Причому щодо самого цього ресурсу простежується доволі цікава тенденція. З одного боку, в сільській місцевості є серйозна проблема безробіття, через яку селяни кидають обжиті домівки і виїздять хто в міста, а хто й за межі країни. З іншого, керівники аграрних підприємств скаржаться на гострий дефіцит кваліфікованих (та й просто добросовісних) працівників.
На відміну від сьогодення, ще сотню років тому більша частина селянства являла собою самостійну, економічно активну верству населення, для якої питання зайнятості дорівнювало питанню володіння засобами виробництва. Найціннішим майном у житті селянина була земля, яка давала йому змогу не лише прогодуватися, а й зростати економічно, а отже, і соціально. Після скасування кріпацтва селянство в Україні набуло значної соціальної ваги, воно відігравало чималу політичну роль в період Громадянської війни, за що, власне, і поплатилося під час колективізації.
Після створення колгоспів економічна активність селян була зведена нанівець, усе вирішували партія та уряд. Однак із здобуттям Україною незалежності і відродженням ринкових відносин виявилося, що селяни із господарською жилкою таки не перевелися: підтвердженням цьому став розвиток фермерського руху, який охопив десятки тисяч людей. Одним з таких фермерів був Іван Гута, який створив своє господарство «Мрія» на 50 гектарах в селі Васильківці Гусятинського району Тернопільської області. Тепер це господарство переросло в один з найбільших агрохолдингів, який нині обробляє 300 тисяч гектарів землі.
Заступником генерального директора «Мрія Агрохолдингу» з питань управління персоналом є Владислава Рутицька. Саме з нею ми вирішили обговорити питання сьогоднішнього стану людського ресурсу в сільській місцевості і перспективи його розвитку на найближчі роки.
Пані Владиславо, чи не здається вам, що фермери в нас у країні вже не в пошані, тепер ставку роблять на великий агробізнес? А разом з цим знову зникають передумови для економічної активності селянства — воно дедалі більше перетворюється на пасивних найманих працівників. Добре це чи погано? Адже агрохолдинг “Мрія” входить до трійки найбільших аграрних формувань України і стоїть чи не на першому місті за ступенем залучення працівників.
– Наша компанія «Мрія» вийшла з маленького фермерського господарства Івана Гути. Сам Іван Миколайович належить до того типу відповідальних фермерів, які дуже уважно ставляться до землі. Коли іноземні партнери приїздять на поля, які належать «Мрії Агрохолдингу», то вони бачать дбайливо оброблену землю. Я вважаю, що все залежить від господаря: не так важливо, маленьке це господарство, середнє чи велике. Ми будуємо нашу компанію не на один-два роки, а на сто років уперед. І хочемо нашими високими стандартами продукції і ставлення до землі показати, що в Україні можна бути успішним сільгоспвиробником. Але ми не хочемо відходити від образу фермерів. За нинішньою термінологією нас називають великим холдингом, але ми — фермери, це наша сутність. І кожен наш керівник виробничого блоку має відчувати відповідальність за землю, на якій працює, опікуватися не тільки виробничим процесом, а й роботою з громадами, вихованням, колективом, тобто цілим колом питань.
Можливо, інші агрохолдинги мають інші завдання, але я говорю про перспективу, яку ми реалізуємо для себе. «Мрія» відома своєю корпоративною культурою та баченням бізнесу. Нам довіряють і наші громади, і іноземні партнери. За кордоном це називається sustainable development — постійний стабільний розвиток. Ринкові можливості дозволяють зростати в обсягах — і ми зростаємо. Є можливість розвивати господарство — і ми розвиваємо. Ми хотіли б, щоб цієї стратегії дотримувалися й інші, середні чи дрібні фермери, бо країна без нормального працьовитого середнього класу існувати не може. Не можна, щоб ситуація була, як в Індії, де є дві грані: або дуже-дуже бідні, або дуже-дуже багаті. Нам би дуже хотілося, щоб кожна людина вірила, що можна досягти успіху в сільському господарстві і з маленького стати великим виробником, щоб нас вважали за приклад. Ми пройшли через всі перипетії розвитку нашої країни — але працюємо.
Яким ви бачите українське село у найближчі 20 років з точки зору людського ресурсу? Адже нині в сільській місцевості живуть переважно пенсіонери. І якщо тенденція до становлення агрохолдингів збережеться, то, напевно, в них працюватимуть люди, які житимуть відірвано від землі — в містах, у багатоквартирних будинках, їздитимуть на роботу маршрутками. Чи, може, сільські громади утворюватимуть люди з невеличкими власними аграрними бізнесами — садочками, фермами?
– Світова тенденція до глобалізації, безумовно, впливає на сьогодення села. Лише 30% населення України проживає у сільській місцевості. Ми достатньо велика держава, але всі змушені мігрувати у великі міста, а хто не їде до міста — виїздить в пошуках роботи за кордон. Тому наше підприємство реалізує багато програм, націлених на те, щоб люди залишилися в селі. Неможливо, щоб у країні, яка вважає агрогалузь провідною на майбутні років 100, спостерігалася така тенденція. Не буде кому жити в селах − не буде кому працювати. То чому не створити такі умови, щоб люди залишалися на місці, займалися своєю землею, працювали у нас? Тому ми підтримуємо сільські громади.
Ви кажете, що людина може працювати в холдингу і займатися своєю землею. Але чи не виникне тут конфлікту інтересів?
– Якщо людина вважає, що вона хоче розвивати свій маленький агробізнес, стати фермером, а потім повторити шлях Івана Миколайовича — це її особистий вибір. У нас 80% працівників мають свої невеличкі наділи землі. Якщо будь-хто з них хоче взяти ще землі або утримувати 10 корів — він може це зробити. Якщо потім він зрозуміє, що не може працювати у двох місцях одночасно, то зробить такий вибір, який буде для нього ближчим. Але перепон чи обмежень ми для цього не ставимо.
Ви так спокійно про це говорите, наче в провідних спеціалістів компанії немає жодних амбіцій щодо власного агробізнесу…
– У кожної людини, яка має лідерські якості та підприємницьку жилку, живе всередині потяг до свого власного малого, середнього чи великого бізнесу. І це вибір людини: чи вона працює на посадах, чи реалізує щось своє.
У Європі підтримують спадковість у фермерських господарствах. У будь-якому з них вам можуть розповісти, ким був дід, прадід, прапрадід і як це господарство розвивалося. Вважається, що така спадковість стабілізує соціальну систему, економіку. В Україні я подібного шляху не бачу, концепція агрохолдингів йому суперечить.
– Проблема глобалізації стоїть у Європі не менш гостро, ніж у нас. Кількість населення, яке залишилося на землі і спадково її обробляє, постійно зменшується. Діти фермерів не хочуть ставати фермерами. Крім того, вони мають проблему зменшення корінного населення. Я думаю, на сьогоднішньому етапі спадковість підтримується дуже чіткою юридичною системою цих країн.
Утім, завданням нашої держави також є створення такої системи реформ, яка б обумовлювала можливості для розвитку середнього класу. І ми є прикладом тих фермерів, які створили власне невеличке господарство і безперервно розвивалися.
Кажуть, хочеш закопати гроші — займися сільським господарством. Сказати, що у нас все добре й легко, а іншим робота дається важко, не можна: ми торуємо той самий шлях, що і всі фермери. І дуже хотіли б стати прикладом для тих із них, які повірили в себе, залишилися у сільській місцевості і почали працювати. Хіба зараз, у 2013 році, не так само складно, як у 1992-му, коли була заснована «Мрія»? Чи в 1998-му, коли стався дефолт, чи в 2008-му? Не хочеться, щоб людина щоразу шукала собі пояснення, чому вона це не зробила, і говорила, що заважали великі агрохолдинги. Це не так.
Період фермерів-неофітів, яким був свого часу Іван Миколайович, залишився в минулому. Чи існують нині в селі ті люди, які можуть започаткувати новий аграрний бізнес, чи їх уже не знайти?
– Так сказати не можна, бо щодня народжуються діти… Все залежить від бажання. Ми хочемо сказати нашій молоді: будь ласка, працюйте, вчіться! Якщо хтось прийде до нас працювати, а потім піде і започаткує свій бізнес — ми будемо пишатися, що стали прикладом, що змогли ту людину навчити.
Коли я розмовляв з представниками інших аграрних холдингів про можливість створення малих і середніх аграрних бізнесів, вони мене зазвичай питали: «Ви коли останній раз були у селі? Ви бачили тих людей, ті хати, ті злидні — які там бізнесмени?!»
– Я не погоджуся з цим. Є дуже потужні невеличкі і середні компанії, які успішно розбудовуються та заробляють дуже хороші гроші. Ці люди працюють, відповідально ставляться до своєї справи і кожного дня переборюють свої проблеми та негаразди. І їх в Україні багато.
Зараз холдинги утримують сільські громади: будують дитсадки, школи, церкви. Але чи це добре, коли громада — утриманка? Адже громада — це сукупність людських ресурсів. Може, треба вкладати гроші не в дитсадок, а в те, щоб люди ставали активнішими і могли б усі разом визначати життя свого села?
– Ми працюємо над цим. Інвестуємо в розвиток спеціалістів, у створення нової аграрної еліти, яка може працювати в нас, а може і починати свій власний бізнес. Ми хочемо, щоб люди перебороли свою свідомість, зрозуміли, що все можливо. Обмеженням для людини є тільки вона сама.
З іншого боку, ми не утримуємо село, а створюємо можливість громаді самостійно розвиватися. Саме для цього у 2012 році ми заснували довгостроковий проект з розвитку «Я люблю рідний край», який крок за кроком, реалізує ініціативи громад у сферах охорони здоров’я, культури, освіти, екології, інфраструктури. Проте ми даємо не гроші, а створюємо можливості. Переконані, що життя в наших селах та містах покращиться тільки за умови тісного партнерства з школами, церквами, місцевими органами влади і жителями регіонів.
Отже, яким ви бачите село через 20 років?
– Квітучим. Де багато маленьких діточок, де гарні хлопці й дівчата. Я знаю в Україні дуже заможні села, де красиві будинки, де школи і садочки такого рівня, що туди хочеться відвести свою дитину, де молоді люди після навчання у вузі повертаються до своїх батьків, де знання передаються у династії — чи то цукроваріння, чи обробіток землі.
Це чудова мрія, але, зважаючи на сьогоднішні тенденції, на невпинне виродження села… Якщо абстрагуватися від мрій і звернутися до реальності, то років через 20 в Україні буде земля без сіл, людей возитимуть на роботу з міст. Реальність саме така.
– Тож ми і називаємося так — «Мрія». Завітайте, будь ласка, до Васильківців у Гусятинському районі. Там все починалося з 50 га. Чому цього не можна зробити будь-якій людині у будь-якому селі? Почніть з себе, повірте в це. І не кажіть, що нічого не можна зробити. І 20 років тому нічого не можна було зробити, і 10 років тому нічого не можна було зробити, і 5 років тому нічого не можна було зробити — але такого не буває. Ми хочемо побороти цю свідомість.
Я нещодавно виступала на конференції «Адама Сміта» і бачила фермерів, у яких є невеликі господарства — до тисячі гектарів землі. Це люди, які не хочуть все життя сидіти на посаді і отримувати зарплатню, а повертаються в село і років за 20 збудують свій агрохолдинг — саме тому, що всі інші будуть займати посади і отримувати зарплатню. Та ще й скаржитися, що не було умов…
Пані Владиславо, а у вас є своє село? Чи не виникає у вас бажання відкрити власний агробізнес?
– Я сама з села, мої батьки живуть у селі. Я знаю, як садити картоплю, як її збирати, вмію консервувати огірки… Таким чином, якщо говорити про маленький власний агробізнес, то він є у моїх батьків, і я їм допомагаю.
Павло Коротич
журнал “The Ukrainian Farmer” квітень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
