Продовольчої пшениці буде достатньо
Незважаючи на військові дії на сході України, трейдери активно укладають контракти, продають і експортують зерно. За їх прогнозами, експорт цього року буде не нижчим за минулорічний показник у 33 млн тонн. Сприяють цьому передусім девальвація гривні та добрий врожай. Про перспективи експорту зернових і реалізацію проектів будівництва портових терміналів журналістам газети «АгроМаркет» розповів президент Української зернової асоціації (УЗА) Володимир Клименко.
— Які ваші прогнози по виробництву й експорту зернових в Україні цього року?
— Минулого року загальний урожай зернових був на рівні 63 млн тонн, і цьогорічні результати, незважаючи на втрату Криму та війну на сході країни, будуть приблизно однаковими. Що стосується експорту, то, за нашими прогнозами, його обсяги також будуть на рівні минулорічних.
— Чи зміниться, на вашу думку, структура експорту зернових цього року і як саме?
— На мій погляд, структура експорту в наступні роки суттєво не змінюватиметься. Україна має працювати в напрямі нарощення пропозиції по кукурудзі та сої. Саме на ці дві культури є постійний світовий попит, і тому їх вигідно продавати. Якщо по кукурудзі останніми роками ситуація вирівнялась, і українські фермери почали звертати на неї більше уваги, то пропозицій по сої поки що недостатньо — ми можемо виробляти набагато більше. Якби ми застосували всі резерви та потенціал і мали б урожайність таку, як в США та Франції, то загальний урожай зернових в Україні був би не менше як 120 млн тонн. Україні безумовно треба нарощувати виробництво, експорт і переробку зерна.
— Ви стверджуєте про необхідність нарощування виробництва кукурудзи та сої, натомість світові врожаї цих культур б’ють рекорди, і ціна падає… Чи вигідно буде вирощувати українським аграріям ці культури?
— Так, світові ціни на кукурудзу останнім часом впали у 1,5 раза, і не в останню чергу завдяки найбільшому за останнє десятиріччя врожаю в США, тому вартість кукурудзи навряд чи найближчим часом зростатиме. З одного боку, рентабельність виробництва впала, із другого — виробники й далі, як і раніше, отримують непогані прибутки. Тут варто враховувати той факт, що врожай 2014 року вирощено з ресурсів, які купувалися раніше, і зростання собівартості виробництва вплине на доходи аграріїв під час реалізації уже врожаю 2015 року. А ось над цим треба працювати як виробникам, знижуючи собівартість та підвищуючи врожайність, так і державі.
— Нині багато розмов точиться про те, що вихід фуражу нинішнього врожаю оцінюють у 70% і трейдерам важко зібрати партії продовольчої пшениці. Чи це не знизить попит на українську пшеницю?
— Урожай пшениці у 24 млн тонн дуже добрий! Дійсно, якість пшениці цього врожаю дещо нижча, ніж зазвичай, але Україна забезпечена пшеницею. Проблема зниження якості врожаю пшениці у 2014 році є не лише в нашій країні, а й в інших державах, зокрема у Франції, яка вперше за багато років імпортуватиме борошномельну пшеницю.
— Із чим пов’язано підвищення динаміки експорту зернових перших місяців цього маркетингового сезону? Чи не призведе це до дефіциту продовольчої пшениці всередині країни?
— Я хочу всіх заспокоїти — ситуація перебуває під постійним контролем, ні про який дефіцит зерна не йдеться. Раз на місяць ми підбиваємо баланси всіх видів зернових і моніторимо кількість зерна в Україні та його експорт. Також при міністерстві діє міжнародна робоча група, яка постійно досліджує ці питання. На сьогодні експорт зерна відбувається на 10–15% швидше, ніж це було минулого року, тож надто високих темпів ми не спостерігаємо. Країні потрібна валюта, тому експортери активно працюють.
— Минулого року великі українські аграрні компанії заявляли про будівництво відразу кількох великих портових терміналів. Чи реалізуються ці програми?
— Україна потенційно вже сьогодні може перевалювати зерна на експорт близько 50 млн тонн. Ми збираємося подвоїти виробництво зерна. Тож якщо казати про найближчі перспективи, то кількість портових терміналів слід збільшувати. Адже вартість перевалювання 1 т зерна на чужому терміналі може бути понад 20 дол./т, натомість на власному це становить 8–10 дол./т. Тож компанії дедалі частіше беруть кредити й будують свою перевалку, що дає змогу накопичувати зерно, своєчасно заказувати судна, а також виконувати зобов’язання перед замовниками.
Серед планів, які мені відомі, у стадії розробки перебуває проект будівництва компанією Ukrlandfarming найбільшого у Європі портового термінала, також великі інвестиції на будівництво термінала в Одеському порту були вкладені компаніями «Луї Дрейфус» і «Бруклін Київ». Крім того, потужний світовий трейдер, компанія Noble Group Limited із Гонконгу, нещодавно придбала ТОВ «Дунайську судноплавно-стівідорну компанію», яка володіє земельною ділянкою та перевалочними потужностями в морському порту «Миколаїв». Ця ділянка має 200-метровий причал, до неї підведена залізнична гілка. Також там планується будівництво елеватора ємністю одноразового зберігання 120 тис. тонн і перевалочного комплексу, розрахованого на перевалювання 2,5 млн тонн зерна щорічно. Згідно з планами компанії, цей проект має запрацювати у жовтні 2015 року. Мають реальні плани ще декілька компаній.
— Що, на вашу думку, стримує розвиток вітчизняних портів і перевалочних терміналів? Як розв’язати цю проблему?
— На заваді будівництва нових елеваторів й об’єктів перевалювання в портах насамперед стоїть те, що про ділянки під забудову мало інформації. Ми неодноразово зверталися з пропозицією опублікувати на сайті Кабміну дані таких об’єктів із характеристиками, щоб потенційні інвестори могли брати їх у довгострокову оренду. Для того, щоб налаштувати ефективне будівництво портових терміналів і елеваторів, у нас має бути зв’язок між бізнесом і владою. Держава повинна давати можливість вибору ділянок, а бізнес — брати участь у тендері та споруджувати об’єкти. Я думаю, усім зрозуміло, що, коли компанія по три роки «вибиває» ділянку під будівництво, а потім за рік будує та вводить у дію сам об’єкт, то тут щось не так. Про яке пришвидшення інвестицій може йти мова?
— Якою є ситуація із логістикою всередині країни? Чи загострилися нині проблеми з вагонами-зерновозами, залізничною інфраструктурою та сортувальними станціями?
— Ситуація з логістикою зберігання та перевезення зерна потребує кардинальних змін.
Міністерство інфраструктури України не має ніяких планів із розвитку логістики та перевезення зерна й продуктів його переробки залізничним, автомобільним і річковим транспортом.
Вагони-зерновози не будуються з 1993 року, три роки ми не можемо одержати дозвіл Мінінфраструктури на проведення днопоглиблювальних робіт на Дніпрі. Зате пішла активна боротьба з перевезеннями зерна автомобільним транспортом! Українська зернова асоціація (УЗА) звернулася до уряду щодо цих проблем, і вже готується розгляд питання на Кабміні.
— УЗА звернулася до Президента з пропозицією створення робочої групи з розробки та підписання Міждержавної угоди до 2030 року в галузі АПК між Україною та США. Які практичні результати ви очікуєте від її запровадження?
— У світі є дві країни, на які Україні слід рівнятися в плані урожайності та підходів до сільського господарства — це США та Франція. Ми маємо розібратися, що робимо не так і взяти із цих країн усе те прогресивне та дієве, що в найближчій перспективі поліпшить наші аграрні результати. Чому саме Міждержавна угода? Тому що вона укладається на рівні очільників держав і має статус закону, а отже, обов’язкова до виконання.
Ми всі хочемо, щоб в Україну надходили іноземні інвестиції, проте для цього немає прозорого механізму та заохочення. Тому маємо надію, що за ініціативи УЗА буде створено робочу групу, залучено фахівців для вивчення всіх проблем і перепон для роботи іноземних аграрних компаній в Україні. Іноземним компаніям потрібно створити в Україні такі умови роботи, до яких вони звикли у своїх країнах. Приватна власність й інвестиції мають бути надійно захищеними в державі. Українському АПК конче потрібні західні інтелектуальні розробки з кредитування, страхування та хеджування ризиків, інформація щодо посівів зернових по всіх країнах світу. Для нас вкрай важливо співпрацювати в галузі генетики, нових технологій вирощування та зберігання зернових. Необхідно створити практично нову галузь — біопаливну. Саме розробка та виконання Міждержавних угод дасть змогу досягти поставлених цілей. До речі, у будівництво одного заводу четвертого покоління з виробництва біоетанолу слід вкласти не менше 700 млн доларів, яких в країні просто немає. Тож цей документ значно поліпшить інвестиційний бізнес-клімат держави та виведе відносини між країнами-партнерами на принципово інший щабель.
— Чи плануєте підготовку таких угод з іншими країнами?
— Так, такі угоди потрібні з найбільшими світовими споживачами — Японією, Єгиптом, Індонезією, Ізраїлем, Саудівською Аравією й ін. Ми маємо зацікавленість із боку багатьох азійських країн, і вже сьогодні експортуємо туди понад 22% зерна, проте ми повинні відпрацювати й налагодити механізм співпраці таким чином, аби він не давав збоїв.
— Ви виступаєте за створення єдиного регулюючого органу, який буде одночасно поєднувати функції Державної інспекції сільського господарства Держсанепідемстанції та Держфітослужби. З якою метою це робиться?
— Протягом багатьох років ми спостерігаємо за роботою так званих «служб». Очолити якусь інспекцію стало настільки популярно, що люди буквально б’ються за посаду, де офіційна зарплатня становить 5 тис. грн. Насправді, це просто чергова схема, за якою аграрії вимушені платити кошти. Так, наприклад, аби відправити вагон зерна на експорт, потрібен був сертифікат від Держсільгоспінспекції, чекати на який потрібно не менше 3 робочих днів, і за час простою вагону чи автомобіля підприємці мають платити з власної кишені. Якщо хочеш пришвидшити цей процес, то маєш платити і зовсім не державі, а комусь у кишеню.
Натомість у Франції жодних документів і сертифікатів для транспортування та відвантаження зерна непотрібно — у порту є лабораторія, яка робить аналізи, а бізнесмени самі зацікавлені в тому, щоб вчасно та якісно виконати умови договору, тож ніяких проблем із якістю зерна просто не існує.
А тепер уявіть собі, що в нашій Держсільгоспінспекції працювало 5 тис. осіб, і на її утримання за рік держава витрачала 600–700 млн грн, у Держфітослужбі працює 42 тис. працівників, і за рік на них припадає 2,4 млрд грн. бюджетних коштів. Це армія озброєних до зубів старими методиками часів СРСР людей! Ці установи вже давно мають піти в небуття, адже корупційна складова в них вираховується мільярдами гривень. Працівники цих установ повинні створити приватні підприємства й надавати платні послуги офіційно, сплачуючи податки. Заощаджені гроші з бюджету пішли б на розвиток агросектора та допомогу фермерам і реконструкцію підприємств, які цього справді потребують. Ми розуміємо, що цей процес не відбуватиметься швидко, потрібен певний перехідний період і поступове скорочення кількості працівників контрольних служб, але впевнений — без цього «тягаря» агросектор зітхне з полегшенням.
— Якщо залишиться єдиний монопольний контрольний орган, чи не буде це підґрунтям для подальших зловживань?
— Безумовно, така організація не створюється одномоментно. Рішення про її створення Кабмін уже розглянув, далі будуть прописані всі положення, організаційна структура та посадові інструкції для працівників цього підприємства. Що ж стосується зловживань, то чим більше контрольних органів тим, зазвичай, хабарів більше. У нашій державі контролерів більше, ніж робітників, і це треба змінити!
Інтерв’ю було надруковано у газеті АгроМаркет. Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті АгроМаркет та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».