Українське село переживає демографічну кризу.
Редакція журналу The Ukrainian Farmer отримала листа. Від передплатника — керівника аграрного підприємства. Те, про що написала ця людина, є криком її душі, що виплеснувся на фоні споглядання нашого невтішного селянського сьогодення. Із певних причин автор листа не погодився на публікацію свого листа від власного імені, проте не заперечував, щоб це було зроблено від імені редакції. Оскільки ми цілком поділяємо погляд автора, то й вважатимемо його позицію за свою власну.
Чи можна вважати моє село середньостатистичним? Мабуть, так. За останні 23 роки населення в ньому зменшилося з 1200 осіб до 600: кожного року помирає приблизно 25 осіб, народжується один-два. За цей час не збудовано жодного будинку, приблизно 170 дворищ покинуті й занедбані, на деяких із них уже виріс ліс, і ніщо не нагадує, що там колись жили люди. Можна ще довго перелічувати той негатив, що маємо, але давайте спробуємо подумати про перспективи, про «світле майбутнє» і про те, хто і як його мусить нам побудувати.
Згадую знаменитий радянський фільм «Сімнадцять миттєвостей весни» — розмову двох його героїв Мюллера і Штірліца про те, хто підніме з руїн і розбудує нову Німеччину. Мюллер сказав Штірліцу, що це будуть діти. Я жодною мірою не спираюся на думки одіозного персонажа, нациста й ката Третього рейху Мюллера, бо треба розуміти, що насправді це думки Юліана Семенова. І з ними важко не погодитися: німецькі діти сорокових відбудували свою державу, зробивши її заможною та процвітаючою.
Тож я про дітей і їхню місію. Нову Україну і нове українське село теж повинні побудувати діти — ті, яким сьогодні 12–15 років і старші. Проте питання в тому, чи готові вони до цього?
Про кількість дітей я вже згадував: їхня ненароджуваність уже призвела до величезного дефіциту трудових ресурсів на селі і, повірте, цей дефіцит лише зростатиме. Друге питання : де, як і чого навчаються діти, особливо активного шкільного віку. У сільських дітей день приблизно розписаний на три частини: перша третина — школа, друга — перебування вдома і третя — вечірній час. Аналіз першої та другої частин — це теми для окремих аналітичних досліджень. Я ж хочу зупинитися на вечірньому часі.
Отже, що роблять ввечері наші діти — будівничі майбутнього українського села? Як не дивно, найшвидше їх знайдете в місцевому «закладі культури», що в народі називається «барчук». Цей заклад у денний час діє як звичайний магазин, а ввечері перетворюється на такий собі «культурно-виховний центр». Що вони там роблять? Відповідь знаходимо у відомій пісні Володимира Висоцького: «Они курят и пьют, и на Бога плюют, и еще кое-чем занимаются». Я думаю, усі здогадуються, що саме там коїться. Для української молоді, та й у цілому для всієї країни, закладено величезну бомбу сповільненої дії. Бо майже у всіх селах України діють «барчуки», а подекуди — по три й чотири.
Пиво, вино, горілка й алкогривні ллються рікою. Думаю, не буде перебільшенням сказати: це мільйони літрів, спожитих нашою молоддю, і мільярди гривень, поділених між державою та великим і малим бізнесом. Великий бізнес зазвичай збирає левову частку здобичі. Хочеться застерегти наших державних мужів: мільярди алкорублів не допомогли Радянському Союзу й не вберегли його від розвалу. П’яні будівники комунізму не змогли його побудувати. Не допоможуть і алкогривні побудувати вільну та заможну Україну, а тим більше, отримані від дітей. Розумію, що торкаюся сфери, де крутяться мільярди, і що за такі думки вголос можуть навіть «поховати». Проте й розумію, що ця проблема входить у першу десятку пріоритетів державного будівництва, і без її вирішення надії на світле майбутнє немає. Сільська молодь, вихована в «барчуках» на пиві, вині й особливо на важкому алкоголі (горілочці) не побудує село європейського типу. Мені можуть заперечити, що, мовляв, у Європі теж п’ють, і немало. І відповідних закладів там багато. Я був у багатьох країнах Європи і не раз, але повірте, у них не зустрінеш 12-річну дитину в їхньому «барчуку», і тим більше п’яну. Треба розуміти, що європейці споживають багато легкого алкоголю, а їхні вина, як правило, натуральні, без добавок спирту. Ми ж за старою радянською традицією споживаємо багато горілки, а це важкий алкоголь, який руйнує мозок, тим більше дитячий. Нарешті, у європейських країнах багато дешевого й водночас якісного вина, а важкий алкоголь дуже дорогий.
Мені знову можуть заперечити: он Горбачов, мовляв, боровся — і що? Почалося самогоноваріння, контрабанда, фальсифікат, бідний бюджет. Насправді, усе це від лукавого, і мої думки є аксіомами, а не теоремами, які треба доводити.