Як сировинна база з виробництва ріпакового насіння Україна й надалі може почуватися впевнено — попит є і на заході, і на сході.

Однак проблема полягає в тому, що ріпак в останні роки істотно знизив свою рентабельність.
Починаючи з 2009 року вирощування ріпаку в Україні пішло на спад, і багато хто побачив у цьому початок кінця модного колись тренду. Мовляв, погралися в біопаливо — та й годі. Адже ріпаковий біодизель не став і ніколи не стане дешевшим за мінеральне дизпаливо, а шукати гроші на субсидування біодизельних програм уже важко навіть європейцям — що вже казати про нас, убогих. 
Сьогодні Єврокомісія заявляє про свій намір скасувати з 2020 року дотації на виробництво біопалива в Європі: як виявилося, побічні ефекти під час обробки полів із ріпаком й іншими культурами, які використовують для виробництва біопалива, більше шкодять екології, ніж допомагають їй. Тому Брюссель хоче змінити орієнтацію й сприяти видобутку палива з водоростей і відходів.
В Україні врожай ріпаку минулого сезону був мінімальним за останні п’ять років і становив близько 1,2 млн т, що найвиразніше проілюструвало знижувальний тренд. Проте нинішнього року український ріпак має всі шанси цей тренд припинити і дещо відновити втрачені позиції. За прогнозами, валовий збір культури становитиме 1,8 млн т (із 1 млн га посівів), а деякі оптимісти говорять і про подолання двомільйонної планки. Це означає, що українські сільгоспвиробники повторять або й навіть перевищать результат 2009 року — другого за врожайністю ріпаку в історії нашої аграрної галузі.
То що ж нас очікує — затоварення й обвал цін? Насправді не все так погано. Деяке зниження цін таки відбудеться, адже сьогодні світовий ринок нервово збуджений прогнозами щодо зростання світового виробництва ріпаку до 64–65 млн т проти 62,5 млн т минулого року. Це зростання зумовлюватиметься очікуваним збільшенням урожайності культури в Канаді, більшості країн ЄС та Україні. Відповідно, наші внутрішні ціни рушили вниз: проти травневої закупівлі на рівні 4700 грн/т СРТ-порт до кінця червня вони впали до 3900–4150 грн. На європейських ринках ф’ючерсний контракт MATIF (серпень) знизився до 407 євро/т. 
Проте слід розуміти, що це є специфічна ситуація, характерна для моменту початку збирання врожаю. А маркетинговий рік — довгий.
Слід також розуміти й інші моменти. По-перше, у господарствах уже сформовано сівозміни з участю ріпаку (а ріпак непоганий попередник під зернові), придбано відповідну техніку. Чи варто все це відкидати й переробляти? Навряд чи.
По-друге, рентабельність культури за врожайності 15 ц/га й 30 ц/га — це дві зовсім різні речі. Згадаймо, що кукурудзу також ніхто не називав високорентабельною культурою, поки її врожайність була нижчою за 40 ц/га. Нинішнього сезону ріпак показує дуже пристойну врожайність, у деяких регіонах України вона перевищить 30 ц/га. Тож отриманий фінансовий результат має надихнути сільгоспвиробників і далі займатися ріпаком.
По-третє, ріпак — це не лише сировина для біодизеля. У багатьох країнах світу він є і залишатиметься основним джерелом харчової олії, а ріпаковий шрот — істотною часткою кормових раціонів у тваринництві. І споживання харчової сировини у світі весь час зростає. До речі, найбільшим світовим імпортером ріпаку є нині Китай — обсяги його закупівель вимірюються десятками мільйонів тонн.
Усі ці оптимістичні моменти урівноважуватимуться песимістичними. Було згадано про очікуване згортання дотаційних програм щодо біопалива в Євросоюзі, що впливатиме на попит і ціни з боку європейських споживачів. До того ж сплеск виробництва ріпаку в Україні в попередні п’ять років мав наслідком збільшення зараженості сівозмін хворобами та шкідниками цієї культури, що потягло за собою зростання витрат на захист посівів.
Отож, підсумувати сказане можна так: нині ми спостерігаємо стабілізацію у виробництві ріпаку в Україні. Обсяги його посівів коливатимуться близько позначки 1 млн га, а рентабельність вирощування залежатиме не лише від експортних цін, а й від досягнутої врожайності, тобто від повноти додержання агротехнології.