Як отримати максимум ефективності від силосного інокулянту
Мікробні силосні інокулянти мають відповідати низці основних вимог, пише журнал The Ukrainian Farmer.
Зокрема, у них має бути:
• висока швидкість росту й успішна конкуренція з природною мікрофлорою;
• кислотна толерантність (десь до рН 4);
• застосування для ферментації широкого спектра цукрів;
• ріст або виживання за температури до +50 °С;
• добрий ріст на пров’ялених травах із низьким умістом вологи;
• можливість виробництва в порошкоподібній або гранульованій формі, а також стабільність зберігання.
• не повинні продукувати неферментований декстран із сахарози та манітол із фруктози;
• не мають руйнувати органічні кислоти;
Аби запобігти лактатному ацидозу, потрібно застосовувати тільки бактерії, що продукують L(+) ізомери лактату. На практиці жоден зі штамів не відповідає всім цим вимогам, тому в лінійці продуктів компаній, які виробляють інокулянти, як правило, об’єднують 2-7 різних штамів.
Якщо до складу інокулянту входять ферменти, до них також є певні вимоги:
• інтервал рН – 6-4,3 (оптимально 5);
• за зниження рН до 4,3-4,1 повинні втрачати активність;
• працювати в анаеробних умовах і за температури до +50 °С;
• відсутність протеолітичної активності.
Дозування та спосіб унесення інокулянту визначає рівномірність унесення дози та може помітно варіюватися: ручний спосіб, обприскування рослин на корені перед скошуванням, оброблення під час скошування й подрібнення аплікаторами (мікродозаторами), внесення в траншеях або баштах, рукавах, тюках чи рулонах перед їхнім обмотуванням у плівку, диференціація внесення у шари (верхні, середні, нижні тощо).
Для контролю оптимальних норм унесення інокулянту доцільно користуватися такими методами:
• фіксувати кількість добавки, витраченої на один причеп зеленої маси;
• установити кількість причепів із зеленою масою з розрахунку на один бак;
• зіставляти обсяг витраченого інокулянту з кількістю заготовленого силосу.
Як повідомлялося, силосні добавки обирають, виходячи з конкретних проблем.