Петля «зернової угоди»

Кажуть, що війна – це мистецтво обману, натомість дипломатія – мистецтво можливого. «Зернова угода», дію якої було пролонговано на 120 днів, найкраще тому свідоцтво.

Напередодні, коли рф демонстративно вийшла з угоди й зрозуміла, що без неї Туреччина, Україна та ООН активізували експорт агропродукції, країні-агресору довелося доволі швидко повернутися. Адже в стороні неможливо гальмувати інспекційні комісії й вставляти інші палки у колеса.

Відтепер… на 120 днів… кожен отримав те, що хотів. ООН – українське збіжжя для країн Африки та Азії, що потерпають від голоду, Україна – більш-менш безперебійний експорт та валютну виручку, Туреччина – збіжжя та міжнародну шану, а рф – експорт міндобрив «зерновим коридором».

Наразі Україна на найвищому дипломатичному рівні намагається розширити перелік портів, в яких перевалюватимуть збіжжя в рамках «зернової угоди». Зокрема, наша країна наголошує на необхідності долучення порту Миколаїв. Також Україна ініціює подовження терміну «зернового коридору» на рік, щоб аграрії мали змогу банально спланувати свою діяльність й успішно провели весняну посівну кампанію. Адже через повномасштабну війну сільгосптоваровиробники засіяли озиминою набагато менше.

 Але… чи варто розраховувати, що рф піде на такі вимоги? Адже один день простою судна обходиться щонайменше у 30 тисяч доларів. Не дарма ж зараз судна очікують на інспекцію від 2 до 5 тижнів. Прекрасна можливість одночасно дискредитувати роботу «коридору» й залізти у кишені аграріїв, роблячи при цьому невинну пичку й кажучи про мир у всьому світі й окрему любов до країн, які голодують. Тому, скоріш за все, напередодні закінчення терміну дії пролонгованої «зернової угоди» варто чекати від рф чергових вимог, які здадуться глобальному світу прийнятними та пролонгації угоди на чергових 120 днів.
На жаль, так буде до тих пір, поки Україна нарешті не виборе переможний мир. Адже дипломати (при всій повазі та шані до їх роботи та їх здобутків), найефективніші лише тоді, коли мовчать гармати…