Декому з нас знайома досить неприємна ситуація, коли через погодні катаклізми в будинку зникає світло. І в стократ гірше, якщо це відбувається вночі у 20-градусний мороз, зупиняючи роботу газового котла. Автору свого часу довелося пережити таку ситуацію. Через два дні я встановив безперебійник з акумуляторами, а навесні врізав у систему дров’яний котел
Питання стабільного енергозабезпечення аграрних господарств було актуальним задовго до війни. Раз по раз серед зими в Україні трапляються доволі серйозні погодні катаклізми: то сильний вітер, то снігопад. Пригадується, як на Київщині в березні через ледь не двометровий шар снігу деякі населені пункти обходилися без електрики протягом тижня.
Нині ситуація набагато гірша, бо рашисти навмисне обстрілюють об’єкти енергетичної інфраструктури. Електроживлення може зникнути будь-якої миті як у прифронтовому, так і в тиловому регіоні. І одна справа — убезпечити від замерзання й дискомфорту приватний будинок, а зовсім інша — ціле агропідприємство.
Навіть там, де немає власного тваринництва, зерносушіння, зберігання й переробки, зникнення світла на кілька днів може спричинити серйозний управлінський колапс. Адже це — робота телефонів, інтернету, тобто зв’язку, це елементарна робота з документами і, зрештою, можливість здійснення якихось ремонтів техніки, робота сигналізації тощо. Та й різні акумулятори десь потрібно заряджати. Тобто електрика нам потрібна постійно, хоча б в обмеженому обсязі. Якщо ж ми говоримо про приготування кормів для тварин, функціонування холодильників для овочів-фруктів, роботу автоматизованої сушарки, то наслідки зникнення світла можуть бути просто катастрофічними для господарства.
Очевидно, якщо ми не почали турбуватися про енергетичну безпеку аграрного бізнесу досі, то наразі є час бодай частково убезпечити себе від таких проблем.
І почати якраз з опалення, бо взимку — це основа основ. За комфортної температури в будь-якому приміщенні набагато простіше розв’язувати всі інші проблеми.
Так, нагадаємо, що сучасний газовий котел вимагає одразу двох джерел енергії: природного газу та електрики. Автоматизація газових котлів дає змогу відчутно менше використовувати природного газу. Проте це, як ми вже згадували, відчутно підвищує ризики в разі зникнення електроживлення. Тому, якщо ми опалюємо газом контору господарства чи якісь інші приміщення тільки епізодично, то краще таки мати енергонезалежний котел, нехай і застарілої конструкції. До речі, він буде і значно надійнішим у роботі завдяки відсутності електроніки.
Утім, щодо опалення краще не покладатися тільки на природний газ, поготів, що сьогодні він дуже дорогий. Оптимальне рішення — це простенький твердопаливний котел, яким можна підтримувати комфортну температуру як у конторі, так і десь у гаражі, де працівники взимку готують техніку до наступного сезону. Доводилося взагалі бувати в господарстві, де люди не комплексують, а просто набудували невеликих грубок ще на дідівський лад. Поза сумнівами, з урахуванням сучасних реалій це рішення можна назвати далекоглядним. Пічка — це пічка.
Натомість ситуація з автономним забезпеченням господарства з мінімально необхідним обсягом електроенергії значно складніша. Відразу зробимо застереження: немає й мови про повномасштабне забезпечення господарства електрикою в автономному режимі, бо це вийде задорого. Однак спробувати підстрахувати ключові напрями можна.
Почнімо з того, що існують різні підходи до автономного забезпечення електроенергією. Умовно розділимо їх на ситуативні та перспективні. Ситуативні методи доцільно застосовувати тоді, коли господарство в принципі може обходитися якийсь час без постійного електроживлення або воно потрібне тільки в окремих випадках. Перспективні методи — якщо власники агрокомпанії готові вкласти певну суму, щоб забезпечити стабільне вироблення електроенергії, яка гарантовано закриє найнагальніші потреби господарства.
Щодо ситуативних джерел електроенергії, то в цьому разі нічого простішого та зручнішого за генератор на рідкому паливі ще не вигадали. Купується компактна машинка, заливається бензин чи дизельне паливо — і все. Як варіант можна використовувати газогенератор. Вибір виду палива залежить від завдань, що покладаються на генератор. Бензинові генератори дешевші та простіші в обслуговуванні. Наприклад, мій знайомий придбав китайський агрегат на 4,5 кВт за 20 тис. гривень. Дизельний генератор такої самої потужності обійдеться удвічі-утричі дорожче, однак він уважається надійнішим та більш економічним. У всякому разі генератора такої потужності цілком вистачить для нормальної роботи офісу підприємства — ноутбуки, телефони, економічні лампочки, навіть каву можна приготувати.
Але щоб забезпечувати потрібним мінімумом електроенергії інші служби господарства, треба генерувати набагато більші обсяги електроенергії. Так, добротний дизельний генератор на 100 кВт коштує від 800 тис. до 1 млн гривень. Удвічі потужніша машина обійдеться за ціною як непоганий новий тракторець. Так, це вже дуже відчутні суми, однак, маючи 100 кВт генерації, можна забезпечити електроенергією ферму, якісь холодильники, сушарки, вмикати потужні пристрої для ремонту техніки, тобто нормально працювати. Щоправда, витрачатиме така машинерія солярку буквально десятками літрів на годину. Відповідно, доба її безперебійної роботи обійдеться в повний бак великого трактора. Тому краще мати два генератори: один великий — для роботи в денну пору і другий менший — для забезпечення мінімальних енергетичних потреб у нічний час.
Щиро кажучи, це хоча і реальний, але неперспективний варіант. З потужним дизельним генератором можна перебитися два-три дні, однак це надзвичайно болісно позначатиметься на кишені. Поготів не факт, що пального буде в достатньому обсязі — у нас війна, як-не-як.
Тому краще вже добре пошукати й знайти відносно новий тип генераторів — на твердому паливі. По суті, це топки, тепло з яких генерується на електроенергію. Там можна палити і дрова, і вугілля, і солому. Очевидно, що останній варіант стане в пригоді більшості аграріїв.
Проте, якщо у власника господарства є твердий намір кардинально вирішити питання з резервним енергозабезпеченням господарства, то варто подумати про джерела природної генерації. Себто сонячні панелі та вітрогенератори.
Щодо першого, то маємо не один і не два приклади того, як фермери заробляють гроші, створивши власні сонячні електростанції. Зокрема, на Кропивниччині. Інвестиції у цю справу обчислюються сотнями тисяч, а то й мільйонами євро, проте наявність зеленого тарифу дає змогу досить вигідно продавати цю електроенергію державі. А в нашому випадку ще й бути певним того, що світло в господарстві та й у селах навколо буде завжди. Тому на наступний сезон варто було б зацікавитися цією темою детальніше.
Реальніше наразі звернути увагу на вітрогенератори. Скажімо, бюджетний 2-кіловатний вітрогенератор обійдеться десь у 4–5 тис. доларів. А ось уже 100-кіловатний — під 200 тис. Це також досить дорого, поготів, ураховуючи, що вітряки залежно від місця розміщення здатні генерувати часом усього 30% свого номінального потенціалу. Зате взимку ви значитимете, що певну кількість кіловатів ця установка вам точно накрутить. Для роботи вітряка достатньо відносно слабкої сили вітру. Того більше, в сільській місцевості жодних проблем з установленням вітрогенераторів проблем не буде. Додамо, що мінімальний гарантійний строк роботи такого обладнання становить 20 років. Своєю чергою, усереднений термін окупності — 6–8 років.
Люди встановлюють вітряки й біля власних осель, тому цілком реально поставити 4–5 установок по 5–7 кВт десь край села, на пагорбі. Сукупні інвестиції обчислюватимуться десятками тисяч доларів, проте господарство гарантовано буде зі світлом. На той випадок, якщо буде повний штиль, то варто мати ще й рідкий, а краще твердопаливний генератор на додачу.
The Ukrainian Farmer
