Незважаючи на те, що частину виробничих підрозділів ГК «АгроРегіон» розташовано в місцях нещодавніх бойових дій — на Чернігівщині та Київщині, питання «сіяти чи не сіяти» напередодні посівної кампанії у холдингу навіть не стояло. Звісно — сіяти! Тож як тільки після знешкодження російських «братніх подарунків» військові дали «добро» на проведення польових робіт, аграрії одразу включилися в роботу. Більше з тим — у гарячих точках вони її й не припиняли, проводячи ранньовесняне підживлення озимини, навіть коли віддаля було чутно вибухи. Адже рослині не поясниш, чому їй вчасно не дали поживи, що у нас війна: проґавив момент — недобрав урожаю.
У холдингу з готовністю допомагають армії — передали на потреби вантажівки, паливозаправники тощо. Чимало працівників пішло до війська. Але на виробничий процес це не вплинуло — завжди можна знайти вихід із ситуації, оптимізувати роботу.
Бог уберіг від лиха
— На щастя, території, де працює холдинг, Бог уберіг від катастрофічних наслідків війни — якихось руйнувань будівель чи пошкодженої техніки немає, — розповідає головний агроном компанії Юрій Лисак. — Як тільки почалася війна, виникли деякі проблеми з логістикою, бо довелося з-під Борисполя, де близько точилися бої, перекидати насіння, техніку, пальне в Житомирську область. Звісно, це було затратно. Возити було важко, бо залучати сторонніх перевізників не могли — люди з інших областей боялися їхати на Київщину, багато було блокпостів. Але через два тижні всі трохи заспокоїлися й почали працювати майже в штатному режимі.
На Київщині, неподалік Борисполя, прилітали «подарунки», тож після втечі росіян сапери розміновували поля. Таким чином, до елементів технології вирощування додався ще один захід — розмінування, який приблизно на два тижні відстрочив підживлення озимини. Але загалом це не надто вплинуло на стан рослин — цьогорічна весна прохолодна й затяжна, тож все одно відновлення вегетації відбувалося дещо повільніше.
На Чернігівщині землі холдингу не потрапили в зону окупації — окупанти якось їх оминули. Лише деякі поля зазнали ракетних ударів. Утім, російські ракети — не дивина для всієї України. Вражає інше — сміливість цивільних людей, які навіть під звуки артилерійської канонади працювали в полях.
— Коли російські війська ще стояли на Київщині, наші люди на Чернігівщині вже проводили підживлення. Було страшно, але вони набралися мужності, розуміли, що треба працювати. На місцях були ресурси, була техніка. Тож там озимину навіть швидше підживили, ніж біля Борисполя, — розповідає Юрій Лисак. — На Житомирщині наші механізатори також бачили, як неподалік військового аеродрому в Старокостянтинові вибухають снаряди — вони саме в цей час вносили добрива на підмерзлий ґрунт. Війна показала, хто є хто насправді. І от що цікаво: чим ближче люди живуть до зони бойових дій, тим вони сміливіші. Тому герої в нашій країні не тільки б’ються на полі бою, але й працюють на ниві.
Зауважимо, що працювали аграрії тільки з дозволу військових, а поруч завжди були представники тероборони. Звісно, й перестраховувалися, дотримувалися світломаскування, заклеювали на техніці лампочки, щоб не світили. До полів добиралися з трудом — дороги були перегороджені, що утрудняло рух габаритної техніки, але домовлялися з військовими — розсували блоки. Одне слово, виходили із ситуації.
Спочатку в полях працювали неповну добу — з урахуванням комендантської години. Але вже на кінець квітня перейшли на звичний режим, робота кипіла цілодобово. Так у холдингу відсіяли соняшник, кукурудзу і загалом провели весь комплекс весняно-польових робіт.
Сівозміни не міняли
Війна спровокувала в Україні експортно-логістичну кризу. Для багатьох агрокомпаній, особливо холдингів, які мають значні запаси зерна на складах, постало питання: як його вивозити за кордон. Щоб уникнути таких проблем у майбутньому, чимало господарств переглянули свою сівозміну, структуру посівних площ, переорієнтовуючись на культури, що більше запитують на внутрішньому ринку. В «Агро-Регіоні» значущих змін не проводили, тільки дещо оптимізували структуру посівів.
— Загальна площа під озимими — а це пшениця, жито, ріпак — у нас не змінилася, — розповідає Юрій Лисак. — По факту ми тільки на 20% зменшили посівні площі кукурудзи, зокрема на Чернігівщині, де не маємо сушарок. Натомість на Київщині та Житомирщині, де розташовано наші елеватори, площі не змінювали. Більше посіяли соняшнику. Ще 3% площ на Чернігівщині лишили під пар — це найгірші поля, нові, в розробку яких треба вкладати немалі сили й кошти. Тому ми вирішили поки що не вводити їх в експлуатацію, а восени посіємо там ріпак. Окрім того, планово посіяли ярий ячмінь.
На переконання головного агронома, щоб вводити нові культури в сівозміну, потрібно мати вже напрацьовану технологію. Наприклад, у холдингу ніколи не вирощували просо чи гречку. До того ж під ці культури треба мати окремі склади. Тому меншим господарствам простіше ввести їх у сівозміну. Та й насіння нині дуже дороге, тож, якщо потрібну кількість закуплено восени, щось докупати навесні — нераціонально.
— Ми розуміємо, що будуть питання з кукурудзою — бо це багато тонн із гектара, тому виникнуть питання з логістикою, — розмірковує Юрій Лисак. — Але, як я знаю, поступово ця справа рухається. Маємо власні сушарки, то будемо шукати канали збуту. Та й кукурудзу треба на паї людям видавати — вони, напевно, будуть вдома збільшувати поголів’я птиці.
ЗЗР під снарядами
Усіма необхідними виробничими засобами, як от насінням, добривами, ЗЗР в «Агро-Регіоні» забезпечені — закупили все восени. Утім, за словами Юрія Лисака, навіть в умовах воєнного стану на території, близькій до зони воєнних дій, докупити необхідне за готівку — цілком реально. Гірше, коли немає оборотних коштів — у такому разі на банківський кредит розраховувати не варто.
До речі, під час війни сміливими виявилися не лише механізатори, а й постачальники таких необхідних аграріям засобів. Наприклад, коли в «Агро-Регіону» виникла потреба в ЗЗР, потрібну кількість забезпечив харківський дистриб’ютор «Агрозахист Харків».
— Приємно, коли люди знайшли можливість виконати свої зобов’язання, — розповідає головний агроном. — Постійно перебуваючи під обстрілами, вони не боялися нам відправити товар із частково заблокованого Харкова до Полтави. Натомість ми довго не могли знайти перевізника, щоб його доставити нам — усі боялися їхати в той бік. Те, про що я вже казав: там, де гаряче, люди сміливіші… Але згодом транспорт таки знайшли.
Польові роботи
Війна війною, але рослини живуть за своїми природними законами. Цього року, за словами Юрія Лисака, для озимих погодні умови склалися непогані. Хіба що на Київщині запасів продуктивної вологи дещо бракує в метровому шарі ґрунту. На Чернігівщині та Житомирщині вологи вдосталь. Одна проблема — замало тепла та приморозки на Житомирщині до –4 °С. Але оскільки різких коливань температур не було та й дощики проходили, то стан озимини непоганий.
— Після ранньовесняного підживлення озимини треба вносити гербіцид, фунгіцид, регулятор росту. Але через брак тепла не можна було зайти вчасно з обробкою гербіцидами, бо для культури це буде стрес, натомість бур’яни швидко підростали, — розповідає головний агроном — Тому у квітні ми дещо відставали від графіка з обробками ЗЗР.
Сівба ярих просапних також розпочалася, коли вже оптимальні календарні строки добігали кінця.
— Умови для проростання соняшнику та кукурудзи через брак тепла цього квітня були дещо несприятливими, — каже головний агроном. — Для нашої зони найкращі календарні строки для сівби просапних — 17–25 квітня, але на той час ґрунт був ще холодний. Але з 26 квітня ми почали сіяти.
Кукурудза, попри певне скорочення посівних площ, для холдингу є стратегічною культурою. На Житомирщині та Київщині найбільше посіяли гібридів середнього ФАО (50%), решта — раннє та пізнє в рівних частинах. Таким чином, було повністю дотримано збирального конвеєра. На Чернігівщині, де бракує елеваторів, лишили в сівозміні ранньостиглі гібриди. Традиційно в холдингу висівають здебільшого гібриди іноземної селекції, утім, невеликі площі відвели під вітчизняні гібриди.
Щодо соняшнику, то тут пріоритет за ранніми та середньоранніми гібридами, адже ця культура — один з основних попередників під озиму пшеницю. Тому для господарства важливо рано звільнити поля під озимину. Технологія вирощування соняшнику — класична та експрес. Зокрема, експрес-гібриди здебільшого висівають на Чернігівщині, де переважають піщані ґрунти, тож там довелося відмовитися від ґрунтової схеми вирощування соняшнику.
Способи оптимізації
Війна — це завжди економічні втрати, які багато хто намагається нівелювати, оптимізувавши виробництво, економлячи на засобах. Для «Агро-Регіону», який уже тривалий час практикує точне землеробство, таке питання не стоїть. Усі економічні виклики агрономічна служба нівелює диференційованою сівбою, диференційованим унесенням добрив і навіть ЗЗР.
— Ми застосовуємо диференційовану сівбу — залежно від гібрида, зони. Це головне для раціонального виробництва, — веде далі Юрій Лисак. — Визначаємо запаси продуктивної вологи в ґрунті, знаємо, де в нас ризиковані масиви, й таким чином обираємо густоту сівби. Добрива також уносимо диференційовано за результатами аналізу ґрунту за картами завдань. Але на добриві можна ще більше заощадити. Так, найкраще азотне добриво для кукурудзи — найдешевше, тобто безводний аміак, якого ми багато внесли з осені. Фосфор і калій унесли за результатами аналізу ґрунту також з осені. Через скорочення посівних площ під кукурудзою в нас лишився карбамід — раніше ми його вносили перед сівбою, а потім підживлювали КАС. Його треба було б докупити, а оскільки карбамід лишився, то внесли повну дозу азоту тільки карбамідом.
Практика «Агро-Регіону» показує, що можна заощадити й на підготуванні ґрунту: наприклад, де поле вже було вироблено, додаткової культивації не проводили, обмежувалися тільки боронуванням. Якщо проростали бур’яни, знищували їх гліфосатом.
Підживлення в господарстві також проводять диференційовано.
— Ми вже не перший рік шукаємо, як раціонально використовувати добрива, — розповідає Юрій Лисак. — Бо ґрунти в нас дуже строкаті. Так, на Київщині є бідні, а є низинні, болотисті. На Чернігівщині в основному піщані, є навіть пилуваті піски. На Житомирщині здебільшого відмінні чорноземи, досить продуктивні глинисті ґрунти й тільки 10% піщаних, але горбистий рельєф знижує їхню продуктивність. Проте економія — не самоціль, бо не дарма ж кажуть, що жадібність народжує бідність. Якщо ти знаєш своє поле, знаєш, що в низинках завжди родить краще, туди варто більше дати поживи. Якщо на схилах родить менше, що б не вносив, треба знайти причину неврожаю. І якщо ситуацію не виправити, то навіщо туди вкладати кошти? Менше внести добрив, із меншою густотою посіяти, бо там вологи бракує — ось такий принцип.
Наступний етап точного землеробства у холдингу — диференційоване внесення фунгіцидів. Логіка такого застосування проста: оскільки розвиток хвороби залежить від температури, вологості, стійкості сорту та загущеності посівів, то й застосовувати фунгіцид потрібно, зважаючи на наявність усіх цих чинників. Норми ж унесення фунгіциду також розраховують з огляду на ситуацію: у зонах, де ризик виникнення хвороби вищий (сприятлива погода + загущений посів), краще працювати максимальними, на решті посівів — мінімальними. У результаті виходять на середні норми внесення, а ефективність застосування фунгіциду зростає. Аналогічні підходи й до унесення ґрунтових гербіцидів.
Поради агронома
Загалом головний принцип роботи в агрономічній службі «Агро-Регіону» формулюють так: як із пісні слів не викинеш, так і з технології не викинеш жодного елемента, якщо хочеш отримати результат. Але до виробничого процесу Юрій Лисак підходить творчо.
— Коли коштів, засобів бракує, можна корегувати виробництво. Наприклад, попрацювати з ґрунтом — де він вирівняний, можливо, не потрібно ідеально його вирівнювати під вашу сівалку. Якщо бракує пального, а є гліфосат, можна внести гербіцид, а не боротися з бур’яном механічним способом. Перш ніж уносити ЗЗР, треба пересвідчитися, чи є проблема в полі. Бо часто вносять пестициди на випередження. А треба й на погодні умови зважати — чи потрібно сьогодні вносити, — радить головний агроном. — Не потрібно різко міняти структуру посівних площ, вводити нові культури. Бо ти починаєш шукати гроші під нову культуру і під усю технологію її вирощування. Це додаткові затрати. Краще частково скорегувати наявну технологію. Якщо бракує засобів, краще засіяти найкращі поля, як от ми зробили, лишивши частину під пар. Так, це перенесення заробітку на наступний рік, але ми б витратили на вичищення тих полів більше коштів.
Саме такі прості, але дієві рішення, на думку досвідченого агронома, допомагають бути ефективними в умовах війни.
The Ukrainian Farmer
