Розбір по кісточках
Власник ФГ «Павлівське» — про тренди у виноградарстві, тонкощі вирощування кращих сортів і значення сучасних технологій для садівництва
Михайло Павлівський за часів СРСР працював керуючим в одному з найбільших господарств півдня — радгоспі імені Леніна, що до радянської влади належав князю Трубецькому. Він завідував площею 1300 га технічних виноградників. Господарство мало свій винзавод, зерновий клин та овочеву групу.
Цей досвід, а також профільна освіта в Московській сільгоспакадемії імені Тімірязєва і Берлінському університеті Гумбольдта визначили його вибір, коли після Перебудови радгосп приватизували. На частині його площ 20 років тому досвідчений аграрій і організував своє фермерське господарство «Павлівське» в Херсонській області. Сьогодні це одне з найбільш передових підприємств Півдня України, яке вирощує виноград, малину, ожину та інші фрукти на відкритому ґрунті під сіткою та у теплицях на гідропоніці.
«Садівництво по-українськи» розпитало Михайла Павлівського про тренди у виноградарстві, тонкощі вирощування кращих сортів і значення сучасних технологій для саду.
— Пане Михайле, розкажіть, з чого починалося ФГ «Павлівське»?
— Спочатку ми збирали колекцію — було цікаво. Їздили за кордон, купували дорогі лози. Але це було лише преамбулою до справжнього виробництва. У той час нерозумно було займатися технічними сортами — це означало бути сировинним придатком для якогось винзаводу. А столовими сортами — дуже вигідно, причому на всіх напрямах: вирощувати як посадковий матеріал, так і саму ягоду. Ми тоді маркетингом не займалися, у нас брали виноград перекупники. Це була ціла армія людей, які займалися реалізацією. У 2002 році виноград коштував 3 дол./кг за курсу 5 грн за 1 дол., а працівник на його збиранні в день отримував 1 дол. І зарплата тоді зростала. За кілограмове гроно винограду людина могла працювати три дні, а зараз він працює за неї пів години.
У нас тоді від сили з десяток підприємців виробляли посадковий матеріал, а зараз вся Україна — це великий розплідник. Розплідниківництвом займається величезна кількість фірм. Такий розвиток можна пояснити тим, що багато молодих людей стають на ноги і вважають за краще йти в бізнес, причому саме такий швидкий, як розплідник. Його посадив, і в цьому ж році викопав і продав.
І ось років три-чотири тому в нас інтерес збирати колекцію пропав, набридло постійно купувати, корчувати, і ми почали закладати товарні площі. А ту роботу з апробації сортів, точніше, гібридних форм і розплідниківництво ми залишили виноградарям-аматорам і селекціонерам. Заклали перші два гектари товарного виноградника і далі крок за кроком стали збільшувати площі.
— Як облаштована агротехнологічна частина вашого підприємства?
— У нас є чотири холодильники, понад 10 га накритого ґрунту, гідропоніка для виробництва суниці в теплицях, автоматика, котельне обладнання, градобійні сітки. Максимально всі культури висаджуємо в закритий або захищений ґрунт — або під плівкою, або під градобійною сіткою, використовуємо теплиці, тунелі. Займатися фруктами на відкритому ґрунті зараз дуже ризиковано і невиправдано: урагани і гради гуляють не тільки по всіх областях України, а й по всьому світу. Спалах ліворуч, спалах праворуч… Коли ми пролітаємо над Туреччиною, там все в теплицях — що там, тепла не вистачає, світла? Напевно, щось інше…
До того ж минув той час, коли на ринку брали все підряд. Зараз споживачам потрібна високоякісна продукція і бажано рання. Не хвора, не тріснута, не заражена, не побита ягода, і щоб у неї зберігався перлинний наліт. Ось тоді можна заявляти ціну, працювати із супермаркетами і виходити на експорт. Ожину ми експортуємо в Білорусь в основному близько 100 т щорічно. Ми додали також в 2021 році ремонтантну ожину, малину в захищеному ґрунті і 1 га лохини в теплиці. Сьогодні, щоб вийти на маломальськи маркетинговий ринок, потрібно щоб був захищений ґрунт.
— Як ви реалізуєте свою продукцію?
— Ми працюємо з найбільшими мережами супермаркетів. Виноград наш увесь споживає Україна. А раніше майже все реалізовували в Крим і Донбас. Це багаті регіони, які купували активно, а самі достатньо для себе вирощувати не могли. Після відомих подій був невеликий шок, але ми зрозуміли, що Україна — країна велика і перейшли на решту території. Спочатку з перекупниками працювали, потім із супермаркетами. Мережі будуть працювати з вами тільки, коли бачать вашу продукцію. У них є неписаний закон: «Якщо прибуток — то наш, якщо збиток — то твій». Вони не можуть собі дозволити бути збитковими, у них просто немає такого поняття. Проте платять вони добре, якщо продукція якісна, беруть регулярно, стабільно і так само розплачуються. Тобто ми ще раз повертаємося до якості.
— Більшість українських розсадників і виноградарів-аматорів досі експериментують з гібридними формами, цей період колись у щось переросте?
— Він триває вже років п’ятнадцять. Наші науково-дослідні інститути в 1990-і роки не мали фінансування, фахівці закинули наукову роботу, звільнилися, поїхали. Але святе місце порожнім не буває, і, природно, цю нішу заповнили любителі. Маючи функціональний жіночий тип квітки і начитавшись спеціальної літератури, це, в принципі, можна було зробити. Словом, почали схрещувати і отримувати гібридні форми. Коли я працював в радгоспі, Інститут Таїрова привозив нам саджанці. Вони виводили сорт або гібридну форму і проводили випробування на 1 га нашого господарства. Установлення шпалери і три роки догляду оплачувала держава. А я зі своїми агрономами робив звіт: у такої-то гібридної форми така-то врожайність, такий-то бал за стійкістю до грибних хвороб і так далі. Інститут завозив сорти в багато господарств і через певний час мав результати по всіх зонах країни. Зараз селекціонери діють по-іншому. Вони схрестили гібриди і починають їх піарити. По-іншому не продати, а продати потрібно дорого, тому що фанатів дуже багато. Багато хто придбав землю по всій Україні, щоб цим займатися.
— З чого зараз складається ваш виноградник, які результати він показує?
— У нас 2 га в теплицях, це три сорти Дубовський Рожевий, Ювілей Новочеркаська і Преображення. Тобто щорічно 5 липня ми вже третій збір винограду робимо. І два роки тому посадили 6 га у відкритому ґрунті під градобійною сіткою: 3 га Дубовського і 3 га Рубінового Ювілею. Останній ми хочемо в цьому році закладати на зберігання, щоб продавати до новорічного столу. Це дуже смачний виноград, не той, що просто для краси, наприклад Ред Глоуб, що завозиться з Європи. Такі сорти обробляють для транспортування, і вони втрачають через це смак. Так, красиво упаковані і мають красивий вигляд, але смакових якостей мало, тому що натрій і калій їх просто знищують. А нам немає сенсу обробляти: ми заклали в холодильник пару тонн і до березня їх продали, возити його не потрібно через кордон.
Рубіновий Ювілей у нас відносно молодий. Десяти тонн, які ми зараз можемо закласти з відкритого ґрунту, поки недостатньо для зберігання. У нас два холодильники по 50 т. Щоб закласти хоча б одну камеру, потрібно щонайменше 30 т. Ми плануємо всього врожаю збирати 70 т,__ і з них прибирати середній, а залишати, так би мовити, одне «золото», великі товарні грона. Коли я працював у радгоспі, ми практикували таке зберігання, і відпускали виноград на 8 березня.
— Розкажіть докладніше, як вирощуєте свої сорти і з якими труднощами доводиться стикатися?
— Чотири роки тому ми заклали сорт Дубовський Рожевий. У принципі він у теплиці нас влаштовує, але ми ще шукаємо до нього ключик. Не все виходить. Тут потрібно знати нюанси агротехніки. Грубо кажучи, недостатньо просто посадити лозу і поливати її раз на місяць. А потім пройшла злива — і ягода вся лопнула. Ми поливаємо двічі на тиждень — у нас скрізь автоматика стоїть. Коли перший раз приїхали в Італію, побачили: там йде збір винограду, і вони при цьому поливають. А ми ж все за наукою робили: за два тижні до збирання потрібно припинити всякий полив. У італійця, який поливає, висить на винограднику тонн 50 врожаю, і він прекрасних смакових якостей. Він каже: «Я просто за ніч поливу 5 т води поміняв на 3 т винограду». І ягода ніколи не лопне, якщо виноградник регулярно поливати, тому що немає опробковіння тканин, кутикула постійно розтягується, і навіть якщо пройде злива — ягода не рвоне, не лопне, навпаки, набере ще ваги. Ну і таких моментів багато. Наприклад, ми обрізаємо безплідні пагони на дві-три бруньки і потім отримуємо другий урожай на пасинках. Якщо говорити конкретно про Дубовський Рожевий, на ньому вже не працює теорія, що на кожні два плодоносні пагони слід залишати один безплідний. Це вже не для Дубовського Рожевого. Тому що лоза виросте по 15 м і завтовшки сантиметрів п’ять. Тобто його треба обрізати, щоб і врожайність підняти і збити величезну силу зростання. Ну і ще 1001 питання (посміхається)…
— Які найсерйозніші проблеми, з якими ви стикалися під час вирощування на відкритому ґрунті?
— Дощі і град. Навіть легкий град відкриває ворота для інфекції. Пішло первинне зараження мілдью, інкубаційний період три-чотири дні. Їхати в поле людям неможливо, бо там болото, і можна колію по пів метра зробити завглибшки. Минув тиждень, рослина захворіла, і в неї хоч відро отрути виплесни — не допоможе. Багато з тих, хто втратив весь урожай, міркували так: сьогодні рано обприскувати, а потім пішов дощ, значить, ще почекаємо, та й після дощику не хочеться болота. Ми, на щастя, взагалі нічого не втратили, тому що зробили все вчасно, поки не пішло первинне зараження. Якщо воно пішло, можна вже не обробляти — це буде мавпяча праця.
Вирощувати виноград без зрошення і у відкритому ґрунті — дуже небезпечний задум. Пройде злива за тиждень до збирання врожаю, ягода лопне, і це вже не ринковий виноград, а «винзаводівський», але на винзавод цей виноград все одно не піде, тому що він не сортовий, не технічний. З нього хіба що домашнє вино можна зробити, а потім його довго хвалити (посміхається).
— Яка була ситуація зі шкідниками в минулому сезоні?
— Якщо все робити правильно, ніяких проблем не буде. Найголовніший шкідник, мені здається, це птах. Можна взяти товсту інструкцію з агротехніки, але там не буде написано, наприклад, про горобця (посміхається).
— Або про ос…
— Людство, як нас ще в інституті вчили, отримує лише 5% від потенційних можливостей рослин. Так що, крім того, що людина з’їсть, то заєць підгризе, то птах склює, то оса під’їсть, то грибні хвороби заберуть. Так що і знищення осиних гнізд актуально. Я одного разу відправив працівників виноградником пройтися — пошукати осині гнізда. Знайшли сотню за день. Від ос, птахів ніякі пастки та гармати неефективні. Треба лише накривати градобійною сіткою — це захист і від граду, і від зайвого сонця, і від птахів. Сітки на кожне гроно теж не дуже поможуть — якщо туди залізе оса, то воно згниє цілком. Та й за обприскування гроно якісно в сітці не обробляється. Це рішення хіба що для домашнього використання, але не для промислового.
— Яке обладнання для системи зрошення ви використовували, хто його встановлював?
— Гідропоніку в теплиці, живильні вузли нам встановлювала фірма «Техносервіс» (Мелітополь). У нас також багато обладнання компанії Netafim, наприклад крапельна трубка, система «антифрост» — у теплицях нагорі стоять розпилювачі. Накрити ділянку плівкою — це сказати «А», але не сказати «Б». У нас загроза заморозків зберігається до 9 травня, і ці радіаційні заморозки підступні: прийшли о 4–5 ранку, знищили виноград, а о 8 год вже пташки співають. Для запобігання цьому необов’язково ставити котли. У вас вода в свердловині температурою 10 градусів, вона подається дрібним розпилом, і можна захистити__ рослину такою водою від морозу –7…–10 градусів. Одна плівка — не панацея. Якщо у вас гідропоніка під центральним опаленням — це одне, але якщо ти не можеш топити, то повинна стояти антифростовська система. І Netafim дуже якісне обладнання для цього випускає. Служить роками, навіть пластмаса там, як сталь.
— Чи використовуєте які-небудь технології для збирання винограду та іншої ягоди?
— Спеціальні візки, які я свого часу в американців «змалював» у Каліфорнії. Ми ними і ожину, і малину, і лохину прибираємо. Це легкі візки на двох колесах, щоб в руках не носити й трактор міг заїхати і забрати урожай.
— Яке холодильне обладнання у вас?
— Розрахунки, установлення обладнання та сервіс нам робила компанія Ralco Technic. Головний наш принцип під час закладання врожаю в холодильники — не нагнітати відразу холод, а витягати гаряче повітря з ягоди. Це просто архіважливо. Температура ягід, зібраних влітку на Півдні і в теплиці, може досягати плюс 30 градусів. Якщо її покласти в камеру з температурою плюс 3 градуси, де нагнітається холодне повітря, то їхня температура опуститься до 10 градусів аж за 12 год. А якщо ми поміщаємо товар в камеру попереднього охолодження і ставимо під вентилятори, які будуть, навпаки, витягати тепле повітря через всю партію, то з 30 до 10 градусів ми знижуємо за 10 хв. Як відомо, чим швидше впаде температура, тим продукція в рази краще транспортується і зберігається.
— Які роботи ви проводили на винограднику перед Новим роком і після?
— Обрізування, обв’язування в теплиці, на відкритому ґрунті все вже обрізали, коли була нормальна погода, а пішли дощі, сніг — почали працювати в теплицях. Далі до кінця зими відпочинок.
— Який урожай у вас був минулого сезону?
— Двадцять дев’ять тонн з гектара на відкритому ґрунті, а на закритому — 40 т/га. Приблизно на рівні позаминулого року.
— Що очікуєте наступного року?
— Той же рівень, але, можливо, і більше. На відкритому ґрунті у нас виноградник буде вже в самому соку.
— Яку ринкову ситуацію очікуєте?
— А у нас немає ринку — один базар (посміхається). Тому що немає планово-економічного розвитку господарювання. Наші чиновники можуть тільки підписувати договори на ввезення імпортного винограду. Ми в Італії побували на святі винограду і вина. Увечері зібралася компанія, чоловік 200, всі члени одного кооперативу і тут же за одним столом сидять люди з профільного міністерства. І фермери кажуть чиновникам, що потрібно робити. Мовляв, з такого-то числа винограду буде більше, ніж потрібно країні, і його потрібно буде кудись дівати, наприклад відправити в Африку. А для того треба ящики краще зробити. Чиновники записують, і, за словами моїх італійських співрозмовників, не просто записують, а приймають до виконання.
— Що б ви порекомендували тим, хто планує почати вирощувати виноград?
— Щось радити — невдячна справа. По-перше, людина має подумати, чи потрібно їй взагалі це. Звичайно, важливий високий професіоналізм. Слід багато читати, цікавитися, їздити. Не опускати руки, якщо стикаєшся з проблемами, треба більше творчості. Я противник допомоги і дотацій бізнесу. У Новій Зеландії запитував, як вони там ставляться до дотацій. Перекладаю дослівно їх відповідь: «всякі дотації спотворюють економіку країни, ведуть в нікуди. Ти можеш отримати 10 млн доларів на 10 років і ні цента відсотків, але в голові твоїй має бути, що їх потрібно віддати». А у нас видано за 12 років дотацій 17 млрд гривень, а реально з них вкладено у виробництво лише на 2 млрд гривень. Решта просто «освоєні», адже їх віддавати не треба.
— Найбільша проблема, з якою ви стикалися за вирощування винограду?
— Брак запасу оборотних коштів. Тут потрібно швидко вкладати.
— Що сьогодні вас як виробника найбільше цікавить у питаннях технології садів?
— Автоматизація. Ми зробили полив, харчування, промивання, підгодівлю повністю автоматичними — навіть не підходимо туди. І ми хочемо автоматизувати всі процеси у виробництві — аж до охорони. Зробити менше трудовитратних робіт типу прополювання — ніхто у світі вже не сапає. Але головне питання, як і завжди: зниження собівартості й підвищення врожайності та якості.