Виноград є дуже чутливою культурою до змін погодних умов. Для успішного вирощування належну увагу слід приділяти не лише в період вегетації, але і в період спокою, за якого перевіряється його витривалість до різних негативних явищ.
Під час спокою значно знижується (але не припиняється) інтенсивність фізіологічних процесів. З цієї причини етап річного циклу виноградної рослини називають періодом відносного спокою.
В умовах помірного теплого клімату період відносного спокою припадає на пізню осінь, після опадання листя з настанням перших осінніх заморозків і продовжується до початку сокоруху винограду навесні наступного року. Триває приблизно чотири-п’ять місяців з листопада до березня.
Розглянемо, що відбувається з лозою у цей час та які умови зимостійкості винограду.
СПОКІЙНІ ВИДИ
Річний життєвий цикл виноградної рослини складається з активного періоду вегетації, який поділяється на окремі фази, під час яких відбуваються процеси росту виноградної лози з накопиченням запасних життєво важливих речовин та періоду відносного (зимового) спокою у холодну пору року, коли лоза спить. У період відносного спокою розрізняють зимовий спокій всього куща та фізіологічний спокій бруньок.
Розрізняють три види спокою рослин: умовний, біологічний, (або органічний, фізіологічний чи глибокий) та вимушений (резервний).
Умовний спокій. Влітку у стані умовного спокою знаходяться зимуючі вічка, що утворилися на зелених пагонах, оскільки, збільшуючись і диференціюючись, не утворюють пагонів. Але за несприятливих умов (видалення пасинків, пошкодження листя градом, заморозками та ін.) ці вічка можуть розпуститися і в першій половині вегетації.
Фізіологічний (органічний) спокій. Рослини готуються до нього восени, наприкінці вегетації: закінчується визрівання пагонів, кора на них набуває характерного для сорту забарвлення, що захищає їх від несприятливих умов і максимально скорочує втрати вологи. У рослинах відбуваються складні процеси, необхідні для захисту від пошкодження низькими температурами. Зростання винограду припиняється. Вічка переходять у стан глибокого органічного спокою, який починається із завершенням листопаду та триває до середини зими, протягом якого вони не прокидаються і не розпускаються навіть за оптимальної температури та вологості, бо лоза менш сприйнятлива до погодних чинників.
Для проходження глибокого спокою брунькам потрібно зниження температури не менше –6…–8 °С протягом 3–4 місяців. Найглибший спокій бруньок проявляється у першій половині осені, що є захисною реакцією на сприятливі провокаційні зовнішні умови.
Протягом цього часу зростання винограду припиняється, проте життєдіяльність не зупиняється. Рослина дихає і випаровує вологу, використовуючи кисень та виділяючи вуглекислоту. У неї відбуваються пересування запасних органічних речовин (крохмалю, білків, цукрів тощо). У пагонах, гілках, стовбурі та коренях йдуть складні процеси, пов’язані з переміщенням у клітинах вуглеводів, з перетворенням їх на менш складні органічні сполуки, необхідні захисту рослини від пошкодження низькими температурами. Таким чином триває підготовка до весни.
Органічний спокій — це захисна реакція на несприятливі умови зими. У цей період, навіть якщо виноград помістити на два місяці в теплицю, він розвиватися не буде. Після його закінчення, за сприятливих умов, бруньки можуть розпуститися через 8–10 днів. Якщо зовнішні умови не відповідають, то бруньки перебувають у стані вимушеного спокою доти, доки ці сприятливі умови не настануть.
Вихід бруньок зі стану органічного спокою починається у січні та закінчується у лютому. Тривалість цього періоду у сортів неоднакова. Найтриваліший органічний спокій зимуючих бруньок — у сортів Ркацителі, Каберне Совіньйон і найменший — у Кишмиш білий, Фетяска біла, Аліготе та інших. У теплі зими у бруньках можуть відбуватися процеси їхньої диференціації.
Вимушений спокій. Із середини зими, на початку лютого, виноград починає прокидатися. У такому стані виноград виявляється більш чутливим до морозу. Після фази органічного (глибокого) спокою, що триває 60–75 днів, рослина фізіологічно підготовлена для початку активної життєдіяльності, але початок вегетації затримують низькі температури й рослина перебуває у стані вимушеного спокою. Протягом цієї фази вона поступово втрачає стійкість до низьких температур. Тому передчасне відкриття кущів винограду, а також недостатні заходи їхнього захисту за повернення низьких температур можуть спричинити пошкодження рослин та призвести до часткової або повної загибелі врожаю. Особливої уваги в цей період вимагають молоді, ще незміцнілі кущики. У цей час виноград можна змусити зростати, створивши йому сприятливі умови, але в природі вони відсутні, тому рослина чекає настання тепла.
УВАГА НА ТЕРМОМЕТР
У період відносного (зимового) спокою надземні частини виноградного куща вільно переносять температуру до –12…–15 °С. За подальшого зниження температури відбувається загибель вічок винограду. Температура –15…–18 °С протягом 4–5 днів може призвести до загибелі вічок на 70%, а за температури нижче ніж –20 °С можуть загинути всі вічки, однорічні лози й багаторічна деревина. Ще більш чутлива до низьких температур коренева система винограду. Зниження температури ґрунту до –5…–6 °С викликає пошкодження мочкуватої частини коренів. Якщо за обмороження надземної частини куща вона відновиться, то від підмерзання коренів винограду рослина загине.
У районах, де температура взимку ніколи не опускається нижче ніж –16 °С, виноград можна не вкривати. Якщо взимку відбувається зниження температури до –16…–20 °С, можна не вкривати лише спеціальні морозостійкі сорти винограду, але якщо температура може опуститися до –21…–24 °С, треба вкривати всі сорти.
У другій половині січня, коли зимуючі вічка вступають у стан вимушеного спокою, під впливом підвищеної температури повітря вони можуть почати зростати, а далі постраждати від морозів. Таке провокаційне підвищення температури на Півдні буває доволі часто у так звані січневі та лютневі «вікна».
При цьому зимостійкість рослини знижується, що наражає її на небезпеку. У зв’язку з чим у цей період слід стежити за прогнозом погоди, коли морозні дні інколи змінюються на періоди потепління з відлигою, мокрим снігом і дощем. Отож, якщо синоптики прогнозують зниження температури до –20…–30 °С, ефективним заходом на винограднику буде нагортання снігу, яке поліпшить захист рослин. Температура ґрунту під «білою» ковдрою завтовшки 10 см підвищується на 1 °С на кожний сантиметр снігового покриву. З іншого боку, якщо погода в січні сонячна й тепла, можна обрізати не укривні сорти винограду, бо обрізані в цей час лози не будуть «плакати», а значить, урожай буде кращим.
ПІДЗЕМНЕ ЖИТТЯ
На відміну від надземної частини, коріння кущів не впадає в стан глибокого органічного спокою — вони всю зиму вбирають поживні речовини з ґрунту та доставляють воду в надземну частину рослин. Поповнюють її нестачу (внаслідок випаровування) у надземній та підземній частинах куща. Водночас готуються до весни та своєчасної появи нових пагонів, а після закінчення зими коріння першим починає активно функціонувати.
За сприятливих умов воно може рости протягом усього року. Камбій також не має органічного спокою. Цю особливість використовують за розмноження винограду: виконують щеплення в період глибокого спокою, а для утворення калюсу прогрівають місце щеплення за температури +20…+25 °С. У період глибокого спокою можна проводити і кільчування кореневласних живців для стимулювання калюсоутворення на нижніх зрізах.
ГРУПИ РИЗИКУ
У зимовий період кущ винограду піддається впливу комплексу несприятливих чинників: низьких температур, відлиг та підвищеної вологості, коливань позитивних та негативних температур, а також ушкоджується гризунами.
Здатність рослини переносити це без істотних ушкоджень характеризує його зимостійкість. Цей показник також залежить від сортових особливостей, умов вирощування та значною мірою від загального стану рослин та їхньої підготовленості до зими. На зимостійкість рослини впливає накопичення поживних речовин у тканинах лоз та коренів, стан спокою зимуючих очок, ступінь визрівання пагонів та характер зниження температури за осіннього загартування рослин.
Негативна дія морозів завжди посилюється за сильної ґрунтової посухи. У районах зрошуваної культури боротьба з посухою здійснюється найрадикальнішим шляхом поливу виноградників. Підзимові поливи, покращення умов живлення кущів у вегетаційний період підвищують зимостійкість виноградної лози. Проте захист кущів від морозів, як і раніше, залишається найбільш важливою ланкою у справі збереження життєздатності насаджень та отримання стійких високих урожаїв винограду.
За ступенем ушкодження виноградні кущі умовно ділять на п’ять груп:
1. Повна загибель кущів унаслідок сильного пошкодження кореневої системи;
2. Вимерзання та загибель усієї надземної частини кущів, але підземний штамб та коренева система не пошкоджені;
3. Повна загибель однорічних лоз та значне ушкодження багаторічної деревини;
4. Загибель більше ніж 70–80% бруньок та часткове ушкодження однорічних лоз;
5. Загибель трохи більше ніж 60–70% вічок за збереження інших частин куща.
За ушкоджень першої та другої груп надземна частина кущів, що вимерзли, опилюється навесні на так звану «чорну голову». Зі сплячих бруньок розвиваються буйнорослі поростові пагони. Приблизно за два тижні до початку цвітіння винограду верхівки пагонів прищипують із залишенням по 5–7 вічок. При цьому одночасно проводять різні заходи для покращення стану винограднику: додаткові поливи, підживлення, ретельне виламування зайвих безплідних пагонів.
За ушкоджень четвертої групи відбувається загибель понад 70–80% бруньок, краще робити коротке обрізування всіх лоз на 2–4 вічка. Внаслідок однорічних пагонів нерідко відбувається усихання всієї плодової лози разом із живими вічками, що збереглися на ній. Але залишення кущів без будь-якого обрізування створює великі труднощі у догляді за виноградниками та часто призводить до низьких врожаїв у перший і наступні два роки внаслідок неминучості поступового щорічного відмирання рукавів куща.
У зв’язку з цим, що краще: швидке видалення всіх уражених частин куща та прискорене літнє формування нових рукавів за допомогою паросткових пагонів і пасинків з отриманням урожаю в тому ж році, або навпаки, залишення кущів при загибелі понад 80–90% вічок без будь-якого обрізування?
Це питання потребує додаткового серйозного вивчення з урахуванням всього комплексу умов у кожному окремому випадку. Особливо сильно на морозостійкість сортів винограду впливають тривалі зимові відлиги. Брунька, кора, деревина, а місцями ґрунт і коріння у рослин розморожуються, в них починають розвиватися біологічні процеси, які зводять нанівець все їхнє осіннє загартування і стійкість до низьких температур. Наприклад, сорт з морозостійкістю –25 °С після тривалої відлиги може підмерзнути за температури –12…–15 °С. Ось чому не рекомендовано захищати кущі від морозів лише поліетиленовою плівкою, здатною створювати парниковий ефект в період відлиг.
Морозостійкість бруньок виноградних вічок — різна: найбільш стійкі — сплячі бруньки, менше — бічні (заміщаючі) і ще менше — головні (центральні).
На ступінь стійкості винограду до низьких температур впливає вік насаджень. Молоді кущі більш чутливі до морозів, ніж плодоносні. Ослаблені кущі мають знижену морозостійкість, як порівняти з потужними плодоносними. Кущі, пошкоджені грибними хворобами і шкідниками, а також ті, що вирощують в умовах посухи і за низької агротехніки, помітно втрачають зимостійкість.
Цей поділ не є абсолютним, тому що вегетація рослин, умови для визрівання, загартовування, морози і відлиги щорічно різні. Тому деякі сорти можуть переходити з однієї групи в іншу. До того ж різні частини куща також мають неоднакову морозостійкість. Так, багаторічна деревина куща більш морозостійка у порівнянні з однорічною. Однорічна лоза комплексно стійких сортів винограду, яка добре визріла, витримує морози до –20…–22 °С, а окремі навіть до –27…–28 °С. Багаторічна лоза і стара деревина витримують низькі температури до –26…–30 °С. Найменш стійка до морозів коренева система, яка витримує промерзання ґрунту близько –6…–11 °С.
УМОВИ ЗИМОСТІЙКОСТІ
З метою підвищення зимостійкості виноградної рослини застосовують цілий ряд агротехнічних способів:
• правильний вибір місця та ґрунту для закладення виноградників;
• садіння захисних деревних смуг;
• глибокий передпосадковий обробіток ґрунту (високоякісний плантаж), який сприяє розвитку кореневої системи в глибину;
• глибоке садіння саджанців, якщо дозволяє родючий шар, що сприяє розвитку кореневої системи в глибших, незамерзаючих шарах ґрунту, або в слабозамерзаючих шарах;
• проведення способів обробітку ґрунту, що сприяють збереженню та накопиченню в ньому вологи; • снігозатримання як спосіб захисту надземної частини та кореневої системи;
• своєчасне внесення добрив відповідно до вегетаційного періоду розвитку рослини;
• для запобігання появі росяних коренів в перші дватри роки кущам треба робити катаровку, це сприяє гарному укоріненню глибинних (п’яткових) коренів;
• для кращого збереження вічок і молодої деревини одно- і дворічні кущі на зиму треба вкривати;
• уникати дуже рясних поливів, бо це може спричинити затяжний ріст пагонів і, як наслідок, погане визрівання лози. Останній полив влітку слід проводити не пізніше першої декади серпня;
• своєчасні вегетаційні та підзимові поливи;
• строго нормувати врожай, не допускати ослаблення кущів врожаєм;
• домагатися хорошого визрівання однорічних пагонів, а саме: прищипувати їх точки росту, видаляти пасинки, вносити фосфорно-калійні добрива, здійснювати чеканку та освітленість лози;
• вибірково збирати врожай пізніх сортів;
• кущі без врожаю не удобрювати та за буйного зростання обмежити поливи;
• правильно укривати кущі на зиму — спосіб збереження надземної частини та частково кореневої системи.
Зокрема, слід дати можливість лозі загартуватися та вкривати після перших заморозків (–1…–5 °С).
Отже, виноградні рослини в зимовий час теж працюють, тому потребують уваги та захисту від зимових морозів, а їхня зимостійкість може бути тільки за умови дотримання всього агротехнічного комплексу закладання виноградників та догляду за ними як в період вегетації, так і в період спокою, що забезпечить високу якість винограду в наступному році.
Садівництво по-українськи
