Схоже, навіть найнезаперечніша перевага може стати слабкістю, а найкращий аргумент спрацює навпаки у часи турбулентності. Принаймні, як свідчать ринкові реалії, навіть зерно у сільськогосподарській країні навряд чи може бути найкращим депозитом – у глобальному світі завжди знайдеться рішення (читай: дешевша альтернатива) і ринок усе відрегулює так, як йому буде зручно. Показовою стала ситуація з пшеницею борошномельних кондицій, імпорт якої в Україну за вісім місяців поточного сезону різко виріс – у 7,7 (!) раза. Вперше за всю історію незалежності.
Звісно ж, цей обсяг у порівнянні з валовим збором зернової на наших теренах майже несуттєвий — 0,07%, чи то пак 18,4 тис. тонн або 5,06 млн доларів. Утім, це таки в 7,7 раза більше, ніж за такий період минулого сезону (2,4 тис. тонн). Цікаво, що 94% (17,3 тис. тонн на 3,31 млн доларів) імпорту — з Білорусі. З борошном майже ідентична динаміка.
Хтось, можливо, скаже, що ситуація з імпортом агропродукції на ринок країни-експортера не нова. Мовляв, такі історії були і з житом (та, відповідно, житнім борошном), і з зерном гречки (й гречаної крупи). Втім, на пшеничному ринку дещо інші обставини…
Парадокс
Попри скорочення площ під зерновою, на тлі вкрай несприятливих погодних умов та зниження показника врожайності українські аграрії в поточному маркетинговому році спромоглися зібрати доволі непоганий врожай (25,2 млн тонн, за даними «АПК-Інформ»). Це на 11% нижче, ніж у минулому сезоні, але на 2,4% вище, ніж у позаминулому. Є й оптимістичніші оцінки — 25,5 млн тонн, за даними USDA. Попри скорочення частки України у світовому виробництві (з рекордних 3,8% у 2019/20 МР до 3,3% у поточному сезоні), її частка світового експорту незмінна — 9%. Та й якість пшениці дає підстави для оптимізму. Тож, за прогнозами аналітиків, за поточний маркетинговий рік Україна продасть світові 69% валового збору, а це 17,5 млн тонн.
До речі, навіть у ті роки, коли обсяг внутрішнього споживання досягав 9,6–10,5 млн тонн (проти поточних 7,9 млн тонн), його частка в загальному виробництві не перевищувала 35–37%. Тож тенденція з нарощення обсягів імпорту українськими переробниками виглядає парадоксально і, як мінімум, дає підстави для резонних запитань.
То що відбувається
Хтось каже, що ситуація виникла через виробників сільгосппродукції. Бо, попри динамічне зростання цін, доволі кволо продавали зерно практично із самого початку сезону і навіть тепер не квапляться збільшувати пропозиції. Дехто пояснює це не зовсім зрозумілими наслідками ситуації зі зниженням ставки ПДВ з 20% до 14%. Хтось нарікає на малоефективні інструменти експортного контролю, мовляв, саме час запроваджувати квоти й мита на експорт зерна, зокрема, пшениці. Наразі думок багато, але де раціо?
Повернемося до ситуації з імпортом жита та житнього борошна і поглянемо на це питання в ретроспективі. Тривалий час українським переробникам жита було важко конкурувати з більш дешевим житнім борошном із Білорусі, що активно надходило на ринок України. Зрозуміло, що за таких обставин про зростання ціни попиту на жито не йшлося, як і про інтерес сільгоспвиробників вирощувати цю культуру. Врешті дефіцит сировини на внутрішньому ринку спонукав переробників до активних дій. Дехто взявся заохочувати до вирощування жита тих сільгоспвиробників, чиї поля розташовані поблизу переробних потужностей. Інші ж були вимушені імпортувати жито. Приблизно так само розвивалася ситуація й із дефіцитом гречки та крупою з неї — їх, як це не парадоксально, часом вигідніше завозити в Україну з Білорусі, Польщі та навіть Казахстану.
Цьогорічна «пшенична історія» також зводиться до показників рентабельності переробної галузі, що зіткнулася одразу з декількома проблемами: високою собівартістю сировини, відсутністю перспектив щодо зростання попиту з боку споживачів на внутрішньому ринку та вкрай низькими темпами експорту борошна через дорожнечу. У пекарів додалися ще й нюанси співпраці з ритейлом. І маємо, що маємо — імпортувати сировину та борошно стало банально вигідніше, бо, як мовиться, копійка гривню береже. Адже навіть з урахуванням логістики білоруське борошно коштує на 15–20% дешевше за вітчизняне.
Можливі наслідки
Ситуація з імпортом пшеничного борошна в Україну неприємна. Для окремих підприємств навіть болюча. Але загалом не треба драматизувати. Наразі в Україні немає дефіциту пропозиції пшениці та пшеничного борошна. Питання полягає лише в собівартості сировини для переробників і, відповідно, в тій ціні, за якою вони, виходячи з рентабельності, можуть запропонувати борошно на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Разом із тим було б нерозумно вважати, що ця вторована доріжка не використовуватиметься і наступного сезону. Все буде залежати від того, наскільки самі білоруси будуть зацікавлені в продовженні ескалації ситуації на ринку. Втім, частка його присутності навряд чи істотно збільшиться, бо ринок рано чи пізно все врегулює.
Поясню, знову скориставшись аналогією з ринком житнього борошна. Перш за все зазначу, що ситуація на ринку жита в Україні зараз розгорнулася у зворотний бік — переробні підприємства не відчувають ані найменшого дефіциту пропозиції сировини в Україні. Можливо, випробування імпортом було необхідно, щоб заохотити аграріїв до вирощування жита. До того ж на ринку тепер є продуктивні гібриди. Разом із тим культура ця завжди була в нішовому сегменті (частка житнього борошна на ринку становить близько 5%, а решта — пшеничне борошно). Поточні обсяги імпорту пшеничного борошна — близько 5–7% місячного споживання. Можна припустити, що стрімке збільшення попиту з боку України спонукатиме підвищувати ціни білоруських експортерів. Таким непростим шляхом українське борошно матиме змогу поліпшити свої позиції на рідних теренах.
Цінові реалії
Після стрімкого зниження цін пропозиції на борошномельну продукцію наприкінці березня в більшості регіонів країни фіксувалася стабілізація цінової ситуації. Багато борошномельних підприємств озвучували попередні ціни на готову продукцію (10 400– 12 000 та 9800–11 600 грн/т EXW відповідно на борошно вищого ґатунку і першого сорту). Попри поточну кон’юнктуру ринку сировини і невисоку купівельну активність, багато борошномелів вважають подальше зниження цін на продукцію недоцільним з урахуванням показників рентабельності її виробництва і роботи на раніше сформованих запасах сировини, закупленої за значно вищими цінами. Лише деякі переробники, що раніше фіксували максимальні й наближені до них ціни, почали надавати цінові знижки для збільшення темпів продажів на тлі високої конкуренції на внутрішньому ринку.
Тиснула на ціни і присутність на українському ринку імпортованого з Білорусі більш дешевого пшеничного борошна, котре, однак, вже на початку третьої декади березня додало в ціні близько 10%. Так, мінімальні ціни пропозиції на борошно пшеничне вищого, першого і другого сортів були встановлені урядом, відповідно, на рівнях 350, 300 і 250 USD/т FCA (завод-виробник). Щодо індикативних цін пропозиції на житнє борошно обойне, обдирне і сіяне, то цю продукцію заборонено державою реалізовувати за цінами нижче 170, 175 і 200 USD/т на тих же умовах відповідно.
Зважаючи на поточну кон’юнктуру сировинного сегмента (стрімке здешевшання пшениці на експортному і внутрішньому ринках, зменшення попиту з боку трейдерів) і помірний інтерес споживачів, можливе відновлення знижувальної динаміки цін на борошно.
Маємо те, що маємо
Упродовж 2020/21 МР сектор борошна в Україні характеризувався знижувальною динамікою як за обсягами виробництва, так і за темпами його експорту. Обидва показники суттєво поступаються значенням попереднього сезону, якому був притаманний подібний сценарій. Наразі така ситуація спостерігається вже третій сезон поспіль, проте цьогоріч вона стала більш чіткою. Ба більше, обсяги виробництва в січні були найнижчими з початку сезону і за всю історію спостережень, а сформовані ринкові ціни на продовольчу пшеницю та борошно з неї в Україні все далі перетворюють борошномельне виробництво на нерентабельне. У січні виробництво пшеничного борошна становило 78,3 тис. тонн, а за 7 місяців — 735,8 тис. тонн борошна, що на 22% нижче за показник 2019/20 МР.
Упродовж липня-лютого 2020/21 МР на зовнішній ринок було відвантажено лише 93,3 тис. тонн проти 248,2 тис. тонн за аналогічний період сезону-2019/20. Разом із тим імпорт зріс до рекордного показника — 13 тис. тонн цього продукту, що в 5,3 раза перевершує показник аналогічного періоду сезоном раніше.
Будь-яке зростання ціни — це однозначно ризик. Скажімо, попереднє різке подорожчання зернових та олійних з України на експортному напрямку призвело до істотного зменшення їхньої конкурентоздатності на світовому ринку. Тож неготовність імпортерів вести закупівлі за сформованим цінами та, відповідно, скорочення попиту з їхнього боку далися взнаки зниженням цін на відповідний асортимент. Таким чином, на експортному напрямку баланс було досягнуто ринковими механізмами, що, безумовно, не могло не позначитися на внутрішньому ринку.
Анна Танська, керівник відділу локальних ринків «АПК-Інформ»
газета AgroTimes, квітень 2021 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “AgroTimes” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
