Що треба враховувати при силосуванні кукурудзи
Вибір сортів і гібридів кормових культур для силосування орієнтовано на низький уміст кислотно-детергентної клітковини, високу перетравність нейтрально-детергентної клітковини (40-50%), питому частку качанів близько 50%, підвищений уміст сухої речовини (30-34%), толерантність до збудників захворювань (фузаріоз, гельмінтоспоріоз, пухирчаста сажка), посухо- й морозостійкість, стійкість до полягання, що підвищує врожайність та енергетичну цінність силосу на 15-25%.
Про це пише журнал The Ukrainian Farmer.
Ще треба враховувати надійність і технологічність, урожайність зерна й зеленої маси, пластичність до умов зовнішнього середовища. Вважається, що добра стійкість кукурудзи до погодних умов, здатність тривалий час лишатися зеленою (гібриди типу stay-green, ремонтантні) і добре висихати – гарантія того, що рослини і врожай не будуть уражені фузаріозом і мікотоксинами. А це особливо актуально за застосування зернової технології й системи no-till у вирощуванні кукурудзи.
Для оптимального молочнокислого бродіння потрібно мінімум концентрації зброджуваних вуглеводів (моносахаридів) і достатній уміст вологи в сировині, анаеробні умови, придатні для силосування молочнокислі бактерії й температура +15-30 °С.
Силосування за високих температур повітря знижує вміст молочної й оцтової кислот, що спричиняє низьку аеробну стабільність силосу (достатня кількість субстратів для розвитку дріжджів – залишкові цукри), яка погіршується низькою щільністю моноліту. У результаті слід очікувати збільшення повторного нагрівання ділянок силосу в зоні його виймання.
Силосні добавки, які поліпшують аеробну стабільність, зменшують негативний вплив підвищеної температури у вигляді повторного нагрівання.